Статті

Сьогодні ми всі – кримські татари. А вся Україна – це Крим. Затоптаний берцями “ввічливих людей”, накритий ковпаком ефесбешних агентів, переповнений військовою технікою, пограбований, однак досі нескорений. Тому не можна допустити, щоб історія пішла вже по третьому колу вигнань і репресій. Ми маємо вчитися сили та стійкості у кримських татар і “тримати свій сектор”. 

На порядку денному цього року для музеїв та їхніх відвідувачів у всьому світі – тема рівності, розмаїття й інклюзивності. Це особливо актуально для музейної сфери України, яка має адаптуватися до вимог ХХІ століття, стати відкритою системою єдиного простору, комунікації, взаємообміну, діалогу та спільної дії. У світлі євромайданівських подій нового й особливого значення набув концепт "музей з народом", який поставив перед культурно-освітніми закладами країни низку запитань: чи прагнуть, уміють, можуть вони бути зі своїми відвідувачами, громадами в часи соціальних потрясінь і політичного напруження?

Бути сучасним меморіальним музеєм означає критично переосмислювати власну історію, прийняти співіснування різних підходів і практик ушанування пам’яті, прагнути до інклюзивності та співпраці, а не змагальності у творенні чи утвердженні спільної культури пам’яті. Про те, як музеям ставати майданчиками діалогу, потужними агентами змін, бути актуальними у політичних, соціальних та культурних реаліях сучасності, давати важливий для людей різного походження досвід, зберігати пам’ять про складні сторінки історії, йдеться у Міжнародній хартії меморіальних музеїв, яка орієнтується на Декларацію прав людини ООН та етичні принципи Міжнародної ради музеїв (ICOM).

Тему "Сучасні підходи до збереження культурної спадщини в умовах конфлікту" обговорили понад 200 музейників із різних континентів на симпозиумі у Вашингтоні в лютому 2020 року. Захід відкрився доповіддю про Україну на тему "Робота з культурною спадщиною, що зазнала впливу збройного конфлікту: виклики та відповіді". Відео виступу – в кінці матеріалу. Під час карантину організатори вирішили надати у вільний доступ деякі з виступів на цьогорічному симпозіумі. 

Бабин Яр – це одне з ключових місць національної пам’яті українців як сучасної політичної нації, громадян України всіх національностей. Ми пам’ятаємо жертви Голокосту, так само як і Голодомору та Великого терору, геноциду ромів і депортації кримських татар. Трагедія українського єврейства є невилучним складником історії України, трагедією всього українського народу. Пошанування жертв Голокосту, одним із символів якого є Бабин Яр, а також інших жертв Бабиного Яру – ромів, душевнохворих, заручників, військовополонених, учасників українського національного та радянського рухів Опору – є справою державної ваги, а створення національного меморіялу має стати завданням усього суспільства за державного фінансування й системної підтримки найвищих державних інституцій.

Війну й окупацію можна ігнорувати. Намагатися не помічати їх, ховати голову в пісок… Однак правда про війну все одно вийде на світ, випнеться різко, дошкульно, нещадно. Вона нагадає про себе й не дасть змоги сидіти на двох стільцях водночас. Можна витирати коментарі та відмовлятися відповідати на певні запитання під час інтерв’ю. Але війна тебе так чи інакше наздожене. І тобі не подаватимуть руки. Не довірять говорити від імені країни. Про тебе казатимуть: “Оце ж той самий, що…” Бо навіть найпотужніша творча снага такого не переважить і не виправить. 

"Я сам обрав поїздку до Національного музею Революції Гідності, попри те що не знав нічого ні про Україну, ні про музей. У моїй голові роїлося безліч запитань. Що таке пам’ять? Що таке забуття? Яке значення "місць пам’яті"? Я мав деякі відповіді, однак була потреба мислити ширше. То виявилася прекрасна нагода поглибити мої роздуми. Безсумнівно, ця подорож, як і будь-яка інша, разом із відповідями принесе ще більше запитань. Зрештою так і сталося: я отримав деякі відповіді, проте й запитань побільшало. Із самого початку моєї підготовки до поїздки я почав досліджувати протести на Майдані. Я пам’ятав про протести листопада 2013-го у столиці України. Хоча не міг одержати достатньо інформації, бо в той час перебував у в’язниці, новини про повалення статуй Леніна та протести праворадикалів викликали у мене певну симпатію. Настав час поставити під сумнів усі мої знання. Та насправді це мені навіть подобається", – розповідає Уфук Айдин, волонтер програми обміну "Місця пам’яті" Асоціації Бераберче.

Громадянське суспільство, волонтерський рух, спроможність фільтрувати інформаційні потоки, аналізувати та брати на себе відповідальність, меседж “Від тебе щось залежить, ти здатен щось змінити” – ці зерна здорового глузду й адекватності поволі проростають і вкорінюються в українському суспільстві значною мірою під впливом таких потужних каталізаторів, як революція та війна, знаходячи в тому ж таки генетичному коді – на рівнях щонайглибших – силу з минулого. З пам’яті повстань у концтаборах. З пам’яті перечікування у криївках і схронах. З пам’яті боротьби гайдамаків і козаків. Якщо копати глибше, то в пам’яті про рабство можна знайти спогади про змагання й перемоги. Це і є шлях самоідентифікації. Віднаходження, збирання по крихтах і затвердження власного “я” на національному рівні. Заглиблення в минуле, вивчення генеалогічного дерева можуть стати неабияким джерелом наснаги для прийняття рішень сьогодні.

Недарма кажуть, що попереду кожного війська йдуть музиканти. Війни, революції, катастрофи – на всіх етапах історії соціальні катаклізми супроводжуються сплеском у мистецтві. У критичний момент саме мистецькі твори можуть бути або допінгом, або “чарівним копняком”, або ж сестрою милосердя. Залежно від контексту та ситуації вони діють то як знеболювальне, а то як йод… За потреби мистецтво певною мірою перебирає на себе й медійну функцію, інформуючи, ставлячи у вигадливий спосіб незручні провокативні питання, тримаючи у фокусі суспільної уваги певні важливі та дражливі теми. Під час онлайн-дискусії у Києві та Нью-Йорку “Цілюща сила мистецтва в конфліктний час” художники, журналісти, арттерапевти, музейні працівники – всі доклали кожен свій пазл до загальної тематичної картини, поділився власним досвідом у цій царині. 

Що змушує пересічного українця підтримувати проєвропейський курс розвитку країни й водночас ностальгувати за “ковбасою по два двадцять” часів СРСР? Як можуть уживатися в одній людині настільки протилежні світогляди? Історія – ще той жартівник, вона інколи готує нам смислові несподіванки. Про ці та інші колізії розмірковував японський науковець Сансіро Хосака у лекції “Гібридна пам'ять українців”. Цей дослідник – аспірант Тартуського університету (Естонія), співробітник Інституту політичних досліджень імені Йохана Скітте. Він вивчає російські стратегічні наративи, фокусуючись на формуванні та еволюції методів КДБ (дезінформації, рефлексивного контролю, політтехнологій тощо) для впливу на різні зарубіжні цільові аудиторії, зокрема політиків, дипломатів, журналістів і наукову спільноту. 

20 лютого в Україні відзначають День Героїв Небесної Сотні згідно з Указом Президента від 11 лютого 2015 року “Про вшанування подвигу учасників Революції Гідності та увічнення пам’яті Героїв Небесної Сотні”. Цього дня вшановуємо пам’ять про тих громадян, завдяки яким змінено перебіг історії нашої держави. Більшість із них віддали своє життя під час подій Революції Гідності, що тривала з 21 листопада 2013-го до 20 лютого 2014 року. Інші загинули від отриманих ушкоджень у наступні місяці. 

Протягом звітного періоду роботу команди Музею спрямовано на виконання основних завдань та напрямів діяльності закладу, викладених у програмі стратегічного розвитку на п’ять років, – науково-дослідного, культурно-освітнього, просвітницького, комеморативного. У 2019 році Музей виступив ініціатором та організатором різнопланових заходів із відзначення Дня Героїв Небесної Сотні, Дня Гідності та Свободи, 6-ї річниці Революції Гідності. Зокрема підготовлено й укладено програму та поширено інформацію про події у ЗМІ й соцмережах, організовано ходу пам’яті з ушанування перших загиблих на Майдані, молебні та панахиди пам’яті Героїв Небесної Сотні та подвигу учасників Майдану, організовано інформаційну кампанію "#ЦеПроСвободу", підтримано та забезпечено презентацію проєкту "Характери Гідності", надано підтримку проєкту "Відзнаки Героїв", в межах якого організовано конкурс студентських наукових робіт на честь Героя України Сергія Кемського, забезпечено активну підтримку та просування Відзнаки імені Олександра Капіноса. У листопаді 2019 року разом із Міністерством культури, молоді та спорту проведено комунікаційну кампанію під гаслом "Вільні творити майбутнє", а також надано методичну підтримку щодо відзначення цих дат у регіонах країни. 

Сайт Орегонського університету розповідає про майбутній Національний меморіал Небесної Сотні та про його співавторку Ірину Волинець. Публікація з'явилася перед приїздом архітекторки до міста Юджин у вересні 2019 року, де вона читала лекції студентам та аспірантам кафедри ландшафтної архітектури Орегонського університету. Закінчивши 2013 року магістратуру за архітектурною спеціальністю у Львівській політехніці, 2015-го Волинець приїхала до коледжу дизайну при Орегонському університеті за програмою Фулбрайта. За час перебування в університеті написала книжку "Земельні форми в архітектурі" як частину свого дослідження, в якому йде мова про природні форми.

Майже пів року в Гонконзі триває Майдан. На час написання цього матеріалу кількість заарештованих осіб перевищила тисячу. На вулицях поки що немає загиблих, однак багато поранених. Мітингарі беруть приклад з українців: "Щойно переглянув на Netflix документальний фільм "Зима у вогні". Якщо мешканці Гонконгу хочуть навчитися успіху в української революції, будь ласка, дивіться цей фільм!"

Вулиця в центрі столиці закономірно й логічно є місцем, де вирує життя та твориться історія.

Окрім наведеного нижче, між Музеєм і Генпрокуратурою триває постійна усна комунікація – на зустрічах і в телефонному режимі. У відповідь на звернення громадськості викладаємо перебіг узгодження робіт на основі листування.

Вулиця Інститутська не має пам’яткоохоронного статусу. Згідно з чинним законодавством України, "Пам’ятка культурної спадщини – це "об’єкт культурної спадщини, який занесено до Державного реєстру нерухомих пам’яток України". На цей час у Державному реєстрі нерухомих пам’яток України немає такої пам’ятки, як вулиця Інститутська. Натомість на державному обліку з 2014 року перебуває пам’ятка історії місцевого значення "Місце бойових дій та масової загибелі громадян в районі вул. Інститутської у м. Києві під час акцій протесту у лютому. Проект жодним чином не передбачає переміщення нерухомих об’єктів культурної спадщини, що перебувають на державному обліку. Крім того, засади збереження об’єктів культурної спадщини на зазначеній території регулюються також спеціальною науково-проектною документацією

19 березня 2019 року оприлюднено відкритий лист деяких родичів Героїв Небесної Сотні й кількох громадських організацій щодо реконструкції алеї Героїв Небесної Сотні та спорудження там Меморіалу. Викликає щирий подив, що автори листа лише тепер вирішили ознайомитися з проектом і відреагувати на нього. Насправді ж увесь перебіг реалізації проекту – від початку конкурсних процедур і донині – доступний на офіційних сторінках організатора та замовника конкурсу, також на сайті Музею. Більш того, цю інформацію ми регулярно поширювали через ЗМІ та в соціальних мережах і надсилали адресно родинам.

Печерський районний суд міста Києва скасував арешт земельних ділянок, на яких заплановано будівництво Меморіалу Героїв Небесної Сотні. Це не означає початку будівельних робіт, оскільки Генпрокуратура все ще проводить слідчі експерименти на алеї Героїв Небесної Сотні. Національний музей Революції Гідності як замовник будівництва не мав і не має наміру розпочинати будівельні роботи до закінчення на місцевості слідчих дій.

Дослідження провів Український центр вивчення громадської думки "Соціоінформ". Воно складалося з опитування 2000 респондентів, а також роботи з відібраними фокус-групами в різних містах. Це дало змогу не тільки зібрати статистичні дані, а й збагнути причини та мотивацію відповідей. Ви можете завантажити візуалізовані підсумки у 63 ілюстраціях і також ознайомитися зі стислим викладом результатів дослідження.