У межах дискусії з правозахисниками, яка відбулася 25 червня 2020 року, було проаналізовано застосування Конституції України як інструменту захисту прав людини, зокрема в умовах національної кризи, результатом якої стало народне повстання – Євромайдан.
У підсумку розмови маємо відповіді на низку важливих запитань, як-от:
– Чому Конституція деяких країн дозволяє повстання?
– Чи порушили закон мирні протестувальники, вийшовши на вулиці проти зупинення євроінтеграційного курсу країни?
– Як правомірно завадити узурпації влади?
– Де межа між мирним зібранням і поваленням конституційного ладу?
– Як українцям захищати конституційні права сьогодні?
Конституційно-правову оцінку протестам 2013–2014 років давали:
Леонтій Шипілов – член Центральної виборчої комісії у 2018–2019 роках, кандидат юридичних наук;
Петро Стецюк – науковий консультант із правових питань Центру Разумкова, суддя Конституційного Суду в 2006–2016 роках, кандидат юридичних наук.
Модерувала розмову Ольга Коцюруба – юристка, учасниця Громадського сектору Євромайдану, радниця з правових питань Громадянської мережі "Опора".
Протест як запобіжник щодо тоталітаризму
Право на повстання було закріплено у проєкті української Конституції початку ХХ століття, але у процесі роботи конституційної комісії цей пункт вилучили, розповів Леонтій Шипілов.
“Кожна людина має право на життя, і якщо хтось на нього зазіхає, то можна чинити опір. А якщо ми кажемо про спільноту, то цей опір виливається у колективне право на спротив – повстання. Ті країни, в яких феодальні режими було повалено шляхом революцій, закріплювали це положення у своїх конституціях. Можемо згадати Декларацію незалежності США. Також ті країни, які пережили тоталітарні режими та з якоїсь причини не змогли чинити опір, теж закріплюють право на повстання, наприклад Німеччина”, – пояснив кандидат юридичних наук.
Так, на думку іншого правозахисника Петра Стецюка, дискредитація Революції Гідності є наслідком комуністичних наративів.
"Заперечення жертовності Героїв Небесної Сотні, дискредитація та паплюження подій на Майдані є те ж саме, що й заперечення голодоморів України комуністичним режимом", – вважає науковий консультант із правових питань Центру Разумкова.
Три конституційно-правові етапи Євромайдану
Перш за все опір – це захист конституційного ладу.
Науковий консультант із правових питань Центру Разумкова Петро Стецюк вважає, що події на Майдані поєднані, але неоднорідні з конституційно-правового погляду. Він пропонує вирізняти три етапи у хронології Революції Гідності.
Першим етапом можна вважати період від початку протестних акцій до перших убивств мирних протестувальників, тобто до 22 січня 2014 року, коли загинули Нігоян і Жизневський. Період до кровопролиття є класичним прикладом реалізації українськими громадянами свого права на мирні збори у межах статті 39 Конституції, відповідно до якої громадяни мають право збиратися мирно, проводити мітинги.
Другий етап – від перших убивств 22 січня до масового розстрілу протестувальників 19–20 лютого 2014 року. Це етап захисту громадянами України конституційного ладу своєї держави, її демократичних, республіканських засад. Це легітимні прояви опору узурпації влади, захисту громадянами свого життя та здоров'я. Основні положення цих засад викладено у статтях 27, 28, 29.
Третій етап – починаючи від утечі президента Януковича за межі держави. Це час відновлення конституційного ладу.
У жодному з трьох етапів не йшлося про насильницьку неконституційну зміну влади, вважає Петро Стецюк.
Критерії реалізації права на повстання
Леонтій Шипілов наводить критерії реалізації права на повстання згідно з працями правознавців Станіслава Погребняка й Олени Уварової.
Демократизм. Мета повстання легітимна, коли виходить із мотивів захисту порушених прав. Характеризується підтримкою більшості населення.
Принцип пропорціоналізму. Повстання – крайній засіб. Держава має робити все, щоб люди не звернулися до нього.
Адресатом права на повстання є об’єкт – узурпована влада. У статті 5 Конституції йдеться про те, що ніхто не має права узурпувати владу, право визначати конституційний лад належить народу. Відповідно, народ має право на повстання, коли інших способів не існує. Важливе розрізнення: повстання адресовано проти узурпатора, а не проти цивільних осіб.
Кандидат юридичних наук Леонтій Шипілов також вважає, що демократія зумовлює обов'язок і відповідальність за рішення, тому вона є прийнятною не для всіх. Адже саме за авторитарної моделі можна перекинути питання на когось іншого, хто про тебе має дбати.
“Іншого варіанту для суспільства, аіж захищати, стверджувати свою проактивну позицію та обов’язково боротися, немає. Бо для тих, хто не бореться, цінності демократії та свободи втрачають свій сенс, нівелюються й зникають", – переконаний Леонтій Шипілов.
Перестати бути бідними
Правники зійшлися на думці, що Конституція України дає різноманітні й достатні знаряддя для захисту громадянських прав, які треба використовувати повною мірою.
Суддя Конституційного суду (2006–2016) Петро Стецюк вважає, що українці перебуваюь на певному етапі розвитку суспільства та вбачає в бідності основну загрозу конституційності.
“Україна постійно повторює свою історію. Треба переглянути, як діяли попередники, звідки з'явилися Симиренки, Ханенки, що вони змогли зробити у царській Росії. Ми повинні перестати бути бідними. Небідна людина зовсім інакше дивиться на свободу. Та конституційна модель, яка існує зараз, дає змогу глибинно боротися проти бідності звичайного українця. Ми повинні повертатися до конституційних форм самоорганізації на найнижчих рівнях, щоб краще розуміти цінності Конституції. Поки що ми на околиці європейської цивілізації. Але ми можемо уникнути повторення історії”, – сказав Петро Стецюк.
Повна версія дискусії: