Інтерв'ю

Ірина Рибакова – пресофіцер 93-ї окремої механізованої бригади "Холодний Яр" ЗСУ та одна з авторів світлин на фотовиставці "Соледар. Сіль. Війна" розповіла про важливість фіксувати війну, історії військовиків та місто як поле битви.

Ми зібрали історії добровольців-майданівців і їхні роздуми про цей український феномен та російсько-українську війну.

“Із 2014-го створюю на одному диханні, бо історія з шаленим темпом відбувається просто в тебе на очах”, – розповів художник про картини виставки “2014–2022”. 

Національний музей Революції Гідності розпочинає реалізацію короткострокової та довгострокової стратегії розвитку. Створена широким колом однодумців, партнерів і стейкхолдерів, вона є планом дій до 2026 року. Керівник і команда Музею цю стратегію, строком на рік і на п’ять років, презентували журналістам під час прессніданку. Пропонуємо коротко відповіді на деякі з журналістських запитань. Натискайте, щоб перейти до потрібного абзацу.

Публікуємо інтерв’ю з Катериною Ткаченко – художницею, учасницею Помаранчевої революції та Революції Гідності. Катерина живе в Чикаго. Під час Майдану 2013–2014 років вона долучилася до Мистецької сотні, брала участь в акції “Щитопис” та курувала пленер “На барикадах”, присвячений 200-річчю від дня народження Кобзаря. Музей поспілкувався з Катериною про її досвід участі в обох революціях, творчі рефлексії на ці події, про Шевченка та про те, як змінилося життя мисткині після Майдану. Розмова про українство в харківському середовищі, про життя в Чикаго, про те, як по-новому почути Шевченка, про мистецькі практики на Майдані та про те, як не піддатися розчаруванню.

Дитинство і юність, проведені фактично в музеї, блискуча освіта, багатий досвід, знання музейної справи як в Україні, так і за кордоном – усе це про очільника Національного музею Революції Гідності Ігоря Пошивайла. Музей Майдану він разом із друзями й колегами задумував іще під час самого Майдану: фіксував свідчення, збирав експонати, ще навіть і не мріючи про фізичний простір для них. Офіційно громадська ініціатива перетворилася на державний заклад у січні 2016-го, конкурс на його директора відбувся того ж року. Але ще до цього, одразу після Революції Гідності, Ігор разом з однодумцями організовував тематичні виставки й дискусії по Україні, возив експонати, представляв майбутній музей та феномен українського Майдану у Відні, Парижі, Брюсселі, Чикаго, Единбурзі, Сіетлі, Сан-Франциско, Вашингтоні, Варшаві, Амстердамі, брав участь у міжнародних конференціях. Щоразу чув слова захоплення від закордонних колег, мовляв, українці не бояться фіксувати "гарячу" історію.

Авторська моновистава "Майданутий" українця Юрія Чеботарьова, який емоційно пережив Революцію Гідності, ішла з 2018 року в містах Польщі. В Україні вперше показали спектакль 20 лютого 2021 року в Інформаційно-виставковому центрі Музею Майдану. Олені Максименко, працівниці Національного Музею Революції Гідності, який організував показ, режисер-актор розповів, що думає про сенс і наслідки революційних подій, про "майданутість" як вектор зростання суспільства, про свою виставу в Польщі й Україні, про життя в Польщі та спроби поїхати на війну. 

Сім років тому, близько 4 ранку 30 листопада 2013 року силовики розігнали студентів на майдані Незалежності в Києві.Вже наступного дня українці вийшли на один з наймасовіших протестів в історії України, що стало потужним поштовхом до подій, які згодом отримали назву Революції Гідності.На відміну від Помаранчевої революції, яка сталася за 9 років до того, цього разу люди не вірили політикам. Потрібні були інші авторитети, які б своїми словами і діями могли надихнути і надати віри, що боротьба не марна.

Через тиждень під час Маршу Мільйонів сцени на майдані Незалежності ініціативна група "Першого грудня", створена з відомих інтелектуалів і громадських діячів, виступила зі зверненням "В Україні настав новий час", в якому засудила насильство та закликала берегти цілісність України. Тоді голос моральних авторитетів був почутий і відчутний.

Однак через 7 років після Революції, анексії Криму і війни на Сході, яка триває досі, в суспільстві відчуваються все ті ж сумніви, зневіра в політиках і у кращому майбутньому. Суспільство знову потребує голосу розуму, справжніх моральних авторитетів, які своїми словами допомогли б розібратися, що ж з нами відбувається і чи є світло в кінці цього нескінченного тунелю.  

Саме тому "Українська правда" до річниці Революції вирішила поспілкуватися з одним з тих, хто був і лишається справжнім моральним авторитетом. В інтерв’ю УП Мирослав Маринович пригадує "романтичний" початок Революції Гідності, розмірковує про сильні українські "горизонталі", прикладом яких став Майдан, і припускає, що ще, окрім політичних лідерів і партій, можуть породжувати революції.

"Багато хто писав мені з Москви: "Що там у вас діється? Розкажіть, що це за революція". Після Помаранчевої це було особливо цікаво. Роботи створювалися як допомога репортерам, щоб фіксувати події. Бо ж найкращі ілюстрації для заголовків про революційні події – революційні роботи художників. Завжди так було. Своїми роботами я й посвідчила те, що відбувається вже й тепер, – що ніхто не жартує, що це все по-справжньому", – розповіла художниця з Росії Марія Золотова в інтерв'ю Національному музею Революції Гідності. Після 13 років проживання в Україні Марія повертається на батьківщину.

До закону про декомунізацію в Україні домінували пострадянські комеморативні практики. Це переважно пам’ятники, скульптури, пам’ятні дошки. У ХХІ столітті поширилися інші підходи до вшанування визначних чи трагічних подій та жертв і героїв, зокрема шляхом створення меморіальних просторів із багатьма компонентами. Україна як незалежна держава нині на шляху запровадження власних правил і практик ушанування щодо складної сучасної історії та її дійових осіб.

Чи існують правила створення меморіалів? Хто вирішує, як, що та кого вшановувати? Як зробити пам’ять активною? Як дати раду з травматичним досвідом суспільства? Про український та іноземний досвід створення меморіальних просторів і принципи меморіалізації – розмова генерального директора Національного музею Революції Гідності Ігоря Пошивайла з ведучою Іриною Славінською у програмі “Громадська хвиля”.

"План на найгірший випадок був такий, що охоронці Кабміну з полку спецпризначення застосовують до мене силу та відбирають або пошкоджують ці щити. Це би спричинило скандал. Це був експеримент у режимі живого часу. На щастя, він довів, що люди здатні оцінити важливість цих робіт. Хоча протистояння між нами було, вони вимагали дозвіл на акцію. Але я наголошував, що я – вільна людина: де хочу, там і стою. Щити – це те, що нагадує представникам влади, якою ціною це обійшлося власникам цих щитів – змінити владу і привести до неї тих, хто там зараз", –  пригадує художник Анатолій Слойко. В інтерв'ю він розповідає про те, за що, на його думку, загинули Герої Небесної Сотні, бійці на Сході України та інші активісти. 

"Кажуть, для мистецтва немає кордонів. Однак є нюанси. Мистецтво пов'язане з культурою народу, який його створює. Навіть у творах однієї культурної традиції, але розірваних у часі, буває важко побачити зв'язок. Мені на лекціях не вірять, що “Авіньйонські дівиці” Пікассо пов’язані з “Турецькою лазнею” Енґра, адже стилістики кубізму та неокласицизму не мають нічого спільного. Та коли пояснюю, як і чому, люди починають бачити, що справді Пабло мав на увазі цю картину, коли малював своїх дівчат", – розповідає мистецтвознавець Олексій Белюсенко. Його часто запрошують як лектора щодо історії мистецтва. Він є творцем циклу картин про Майдан, які майже в повному обсязі – а це понад пів сотні – тепер зберігаються в Національному музеї Революції Гідності.

Передаючи свій доробок, автор поділився спогадами про революцію, роздумами про Україну та баченням мистецьких процесів.

Вона з тих, хто не дає пам’яті схолонути. Дарина Кульчицька, невістка Героя Небесної Сотні Володимира Кульчицького, вже два роки знімає короткі ролики, в яких рідні розповідають про своїх героїв. Проєкт “Характери Гідності” – це лаконічні, надзвичайно концентровані й живі історії про Героїв Небесної Сотні. Дарина Кульчицька – режисерка, за освітою психолог. розповіла про свій задум, технічний процес та особливості спілкування з рідними героїв.

Хальвард Фаґерланн як засновник громадської організації “Maidan Norway” переймається справами України. І не лише переймається, а й працює над ними – активіше за багатьох українців. Його статус у мережі "Фейсбук" – “Half Ukrainian”. Пояснює: “Надихнувся українськими патріотами. Вони писали на аватарках “100% українець”, то я про себе зазначив, що наполовину”. Норвежець розповів про свою участь у нашій інформаційній війні, про сприйняття України в скандинавських медіа та про мотивацію допомагати Україні. 

Розміщуємо розмову засновника й керівника сайту "Новинарня" Дмитра Лиховія з головою Українського інституту національної пам'яті Володимиром В'ятровичем про теперішнє становище та ймовірне майбутнє Музею Майдану та Меморіалу Небесної Сотні. 

"BURØ architects" – українська команда, активна в суспільно важливих архітектурних та урбаністичних проектах. У портфоліо – премії конкурсів на створення проекту "Революція доби", реконструкція Українського дому, Контрактова площа, концепція забудови Рибальского острова. Робота цієї компанії завоювала другу премію міжнародного конкурсу проектів на будівлю Національного музею Революції Гідності. Автори – Олексій Пахомов та Антон Олійник. Зараз вони проектують меморіал у Бабиному Яру. Про це з архітекторами говорила журналістка видання "PRAGMATIKA.MEDIA" Ірина Ісаченко. Пропонуємо вашій увазі частину їхньої розмови.

За двісті років у світі не придумали нічого кращого, аніж процедура архітектурного конкурсу як демократичного шляху пошуку та вибору щонайліпшої ідеї, проекту або вироблення стратегії розвитку території. Це основна перевага конкурсу. В Україні майже в усіх випадках використовують процедуру відкритих торгів, тобто перемагають найнижча ціна й, відповідно, проект найнижчої якості, а не конкурентний діалог (двоступеневі торги, де спочатку за якісними параметрами обирають команду, а потім відбувається торг стосовно ціни, що дає шанс отримати хороший проект) чи переговорна процедура за результатами архітектурного конкурсу. 

Після Євромайдану з’явилися багато громадських організацій та активістів, які хочуть брати участь в ухваленні рішень. Мешканці хочуть знати про зміни у своїх містах, брати участь в обговоренні. Адміністрації поки що не дуже вміють залучати до цього містян. Є ще такий український винахід, як формування громадських рад при конкурсах. Певно, це відповідь постмайданного суспільства на поточний стан справ. І, хоча ці громадські ради законодавчо не зафіксовано, варто використовувати й цей інструмент теж.

У Києві 18 лютого о 12:30 презентують мистецький проект "Сторожа" Вікторії Романчук у Будинку профспілок. Це спроба інтерпретації сучасного сакрального мистецтва. Новітнє бачення апостолів, проповідників сьогодення, тих, кого варто наслідувати та за ким варто йти.

Віталій Васільцов загинув у 36 років від пострілу в спину вночі 18 лютого 2014 року на вулиці Великій Житомирській у Києві. По собі лишив дружину та доньок – шестирічну Іванку й однорічну Дарину. Сім'я продовжує жити в селі Жорнівці за 20 кілометрів від столиці. Тут іменем Віталія Васільцова назвали парк. Ополудні 29 вересня 2018 року йому в центрі Жорнівки буде відкрито пам’ятник як Герою Небесної Сотні та Герою України.

"Гельмут Ньютон казав: "Я не роблю жодної фотографії безкоштовно". Хтось з українських, здається, Мордерер, у дев'яностих казав подібне: "Ніколи не роблю знімок, якщо не знаю, куди його продам". Коли я це почув, подумав: що то за нахаба? А тепер усвідомив, що ніколи не починаю проект без думки, куди я його подам. Але це означає замислитися, кому він буде цікавий. Отже, це чистий маркетинг. Виходить, я думаю, про те, що людям буде потрібне. Або про те, чим їх потягнути вгору", – розповідає Олесь Кромпляс.. ​