"Я сам обрав поїздку до Національного музею Революції Гідності, попри те що не знав нічого ні про Україну, ні про музей. У моїй голові роїлося безліч запитань. Що таке пам’ять? Що таке забуття? Яке значення "місць пам’яті"? Я мав деякі відповіді, однак була потреба мислити ширше. То виявилася прекрасна нагода поглибити мої роздуми. Безсумнівно, ця подорож, як і будь-яка інша, разом із відповідями принесе ще більше запитань. Зрештою так і сталося: я отримав деякі відповіді, проте й запитань побільшало. Із самого початку моєї підготовки до поїздки я почав досліджувати протести на Майдані. Я пам’ятав про протести листопада 2013-го у столиці України. Хоча не міг одержати достатньо інформації, бо в той час перебував у в’язниці, новини про повалення статуй Леніна та протести праворадикалів викликали у мене певну симпатію. Настав час поставити під сумнів усі мої знання. Та насправді це мені навіть подобається", – розповідає Уфук Айдин, волонтер програми обміну "Місця пам’яті" Асоціації Бераберче.
Новини
"Кажуть, для мистецтва немає кордонів. Однак є нюанси. Мистецтво пов'язане з культурою народу, який його створює. Навіть у творах однієї культурної традиції, але розірваних у часі, буває важко побачити зв'язок. Мені на лекціях не вірять, що “Авіньйонські дівиці” Пікассо пов’язані з “Турецькою лазнею” Енґра, адже стилістики кубізму та неокласицизму не мають нічого спільного. Та коли пояснюю, як і чому, люди починають бачити, що справді Пабло мав на увазі цю картину, коли малював своїх дівчат", – розповідає мистецтвознавець Олексій Белюсенко. Його часто запрошують як лектора щодо історії мистецтва. Він є творцем циклу картин про Майдан, які майже в повному обсязі – а це понад пів сотні – тепер зберігаються в Національному музеї Революції Гідності.
Передаючи свій доробок, автор поділився спогадами про революцію, роздумами про Україну та баченням мистецьких процесів.
Громадянське суспільство, волонтерський рух, спроможність фільтрувати інформаційні потоки, аналізувати та брати на себе відповідальність, меседж “Від тебе щось залежить, ти здатен щось змінити” – ці зерна здорового глузду й адекватності поволі проростають і вкорінюються в українському суспільстві значною мірою під впливом таких потужних каталізаторів, як революція та війна, знаходячи в тому ж таки генетичному коді – на рівнях щонайглибших – силу з минулого. З пам’яті повстань у концтаборах. З пам’яті перечікування у криївках і схронах. З пам’яті боротьби гайдамаків і козаків. Якщо копати глибше, то в пам’яті про рабство можна знайти спогади про змагання й перемоги. Це і є шлях самоідентифікації. Віднаходження, збирання по крихтах і затвердження власного “я” на національному рівні. Заглиблення в минуле, вивчення генеалогічного дерева можуть стати неабияким джерелом наснаги для прийняття рішень сьогодні.
Великдень для українців – особливе свято. Навіть найтемніші в історії України ночі розвіювалися світанковим відзначенням Воскресіння як символу неодмінного національного відродження. Символу, який надихає на згуртованість і готовність до боротьби, на непохитну віру в перемогу добра. Серце звільняється від зайвих тривог і болю у передчутті світлого Воскресіння, тіло і розум стають міцнішими й опірнішими. Тож нумо зцілювати наші душі – малювати писанки, пекти паски, співати гаївки, обдаровувати одне одного розумінням, підтримкою, любов’ю.
107 пасок поклали до меморіалу на алеї Героїв Небесної Сотні у Києві представники Національного музею Революції Гідності й родичі загиблих майданівців. Так вони вшанували захисників-патріотів у межах традиційної акції “Великдень для Героїв”. Паски й великодні харчові кошики також передали пораненим військовим до ірпінського шпиталю. Нагадаємо, акцію “Великдень для Героїв” започаткував Національний музей Революції Гідності у 2017 році. Щороку, збираючись разом, родини Героїв Небесної Сотні, рідні героїв російсько-української війни, військові, волонтери, відомі громадські й культурні діячі, музейники та митці випікають паски й розписують писанки, розповідають про свої локальні й родинні традиції.
На алеї Героїв Небесної Сотні знову баталії, в результаті яких 14 квітня постраждав об’єкт культурної спадщини – ліхтарний стовп, частина пам'ятки історії “Місце бойових дій та масової загибелі громадян в районі вул. Інститутської у м. Києві під час акцій протесту у лютому 2014 року” (охоронний № 946-Кв). Пошкоджений стовп, мовчазний свідок трагічних подій у центрі столиці 20 лютого 2014 року, має сліди від куль. Окрім цього, пошкоджено бруківку в основі стовпа й розтрощено шість бетонних клумб, які блокували незаконне паркування на алеї.
13 березня на позачерговому засіданні Верховна Рада ухвалила зміни до бюджету на 2020 рік. Загальний обсяг фінансування на культуру нині становить 8,2 млрд грн із запланованих 15,4 млрд грн, тобто його скоротили майже вдвічі – на 7,2 млрд грн. В оновленому бюджеті зі статті на будівництво двох музеїв – Національного меморіального комплексу Героїв Небесної Сотні – Музею Революції Гідності та Національного музею Голодомору-геноциду зрізали 454 млн грн, а це 82% запланованого фінансування. Залишили 100 млн грн. Однак незрозуміло, яким чином ці кошти буде розподілено.
Уранці 6 квітня працівники Національного музею Революції Гідності виявили, що виставку просто неба “Століття нескорених” на майдані Незалежності пошкоджено. Елементи розтрощених стендів розкидано довкола. Представники Музею відразу повідомили про інцидент у себе на сайті й готували звернення до поліції. 7 квітня співробітники Шевченківського управління поліції оприлюднили відео, яке засвідчує, що стенди могло бути зірвано поривчастим вітром. Однак пошкодження пам’яток і виставок через природні причини стається аж надто рідко, в той час як версія про зловмисні дії людей вкладається в низку інших фактів.
Вона з тих, хто не дає пам’яті схолонути. Дарина Кульчицька, невістка Героя Небесної Сотні Володимира Кульчицького, вже два роки знімає короткі ролики, в яких рідні розповідають про своїх героїв. Проєкт “Характери Гідності” – це лаконічні, надзвичайно концентровані й живі історії про Героїв Небесної Сотні. Дарина Кульчицька – режисерка, за освітою психолог. розповіла про свій задум, технічний процес та особливості спілкування з рідними героїв.
У ніч на 6 квітня 2020 року довкола монумента Незалежності було зафіксовано пошкодження виставки "Століття нескорених". Невідомі розтрощили кілька плакатів, які розповідають про революційні події. Музей підготував заяву в поліцію про скоєння злочину та прохання внести відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань і розпочати розслідування.
Про Івана Вакарчука вже написали основні медіа, в інтернет-просторі багато світлих спогадів та переліків зробленого ним. Україна багато чим завдячує цій людині. Ми ж пропонуємо свідчення про один короткий, але промовистий щодо Івана Олександровича період – початок Помаранчевої революції. Сьогодні до архіву Музею надійшла вельми цікава книжка, яка має назву "Львівський національний університет імені Івана Франка під час президентських виборів 2004 року". На той час Іван Вакарчук був ректором Львівського національного університету імені Івана Франка та головою Ради ректорів вищих навчальних закладів Львівщини.
Ми чітко усвідомлюємо ті нові виклики та загрози, які постали перед Україною цього року, розуміємо й підтримуємо необхідність оптимізації людських і фінансових ресурсів для боротьби з економічною стагнацією та епідемією коронавірусу в умовах зовнішньої військової агресії. Утім, реагування на них має посилити консолідацію української нації на засадах загальнолюдських цінностей і національної ідентичності, громадянського активізму й відповідальності, утвердження політики пам’яті та формування культури пам’яті й зрештою привести до перемоги, а не спричинити новий колапс. Переконані, що бюджетування у сфері культури навіть в умовах кризи має відбуватися на засадах системної підтримки, збереження і зміцнення авторитету та значущості національної культурної спадщини, її ключових галузей та інституцій, а також здобутків та уроків реагування на кризові ситуації, отриманих завдяки Революції Гідності.
Недарма кажуть, що попереду кожного війська йдуть музиканти. Війни, революції, катастрофи – на всіх етапах історії соціальні катаклізми супроводжуються сплеском у мистецтві. У критичний момент саме мистецькі твори можуть бути або допінгом, або “чарівним копняком”, або ж сестрою милосердя. Залежно від контексту та ситуації вони діють то як знеболювальне, а то як йод… За потреби мистецтво певною мірою перебирає на себе й медійну функцію, інформуючи, ставлячи у вигадливий спосіб незручні провокативні питання, тримаючи у фокусі суспільної уваги певні важливі та дражливі теми. Під час онлайн-дискусії у Києві та Нью-Йорку “Цілюща сила мистецтва в конфліктний час” художники, журналісти, арттерапевти, музейні працівники – всі доклали кожен свій пазл до загальної тематичної картини, поділився власним досвідом у цій царині.
Із майстерні Олекси Манна, знаного художника, арткуратора та активіста Майдану, одного із засновників “Мистецького Барбакану”, викрали його пророче полотно, створене за два роки до початку Революції Гідності. Ідеться про твір “Викликай Бога Революції”.
Що змушує пересічного українця підтримувати проєвропейський курс розвитку країни й водночас ностальгувати за “ковбасою по два двадцять” часів СРСР? Як можуть уживатися в одній людині настільки протилежні світогляди? Історія – ще той жартівник, вона інколи готує нам смислові несподіванки. Про ці та інші колізії розмірковував японський науковець Сансіро Хосака у лекції “Гібридна пам'ять українців”. Цей дослідник – аспірант Тартуського університету (Естонія), співробітник Інституту політичних досліджень імені Йохана Скітте. Він вивчає російські стратегічні наративи, фокусуючись на формуванні та еволюції методів КДБ (дезінформації, рефлексивного контролю, політтехнологій тощо) для впливу на різні зарубіжні цільові аудиторії, зокрема політиків, дипломатів, журналістів і наукову спільноту.
Запрошуємо до самоосвіти та саморозвитку. Підготували для вас добірку онлайн-курсів на теми громадянського суспільства, прав людини, взаємодії громадськості з органами влади, медіаграмотності та ефективного мислення. Пропонуємо ознайомитися з кількома українськими інтернет-платформами, які діють у сфері дистанційної освіти.
15 березня завершився перший етап ІІ Всеукраїнського конкурсу наукових студентських робіт на здобуття Відзнаки імені Сергія Кемського. На цьому етапі учасники надсилали свої пропозиції щодо тем майбутнього дослідження та стислу анотацію.
Лариса і Дамір Шаймарданови живуть у селі Стрілкове Херсонської області, неподалік від якого починається окупований Крим. У травні 2014-го там зник безвісти їхній син Тимур, активіст "Українського народного дому" і координатор протестів на півострові. Шаймарданови дієві й соціально активні – окрім господарства, яке потребує постійного догляду, Дамір тренує дітей у секції "Дзюдо Арабат". Пані Лариса проводить екскурсію і розповідає про життя на прикордонні, настрої місцевих, турнір з дзюдо і патріотичне виховання.
Упродовж останніх місяців у музеї з’явилися нові експонати. Завдячуємо цим нашим дарувальникам. Це митці, які мають надзвичайно цікаві й різні історії, пов’язані з Революцією Гідності та мистецтвом. Анатолій Слойко – “вільний художник”, неформал, ініціатор численних мистецьких проєктів, українка зі США Ольга Рондяк, роботи якої вимагають від українців визнати накопичений біль, та Маша Золотова – художниця з Москви, яка не хотіла, щоб події Майдану спотворювали.
Національний музей Революції Гідності тимчасово обмежує доступ відвідувачів до Інформаційно-виставкового центру Музею Майдану та виставково-освітнього простору “М³: Майдан. Меморіал. Музей” із 16 березня до закінчення карантину. Усі масові та публічні заходи, екскурсії, заплановані на цей період, переносимо на інші дати. Попри це, залишаємося з вами на зв’язку. Будемо зустрічатися віртуально.