Упродовж останніх місяців у музеї з’явилися нові експонати. Завдячуємо цим нашим дарувальникам і трохи про них розповімо. Це митці, які мають надзвичайно цікаві й різні історії, пов’язані з Революцією Гідності та мистецтвом.
Врятований артефакт, або Розмальовані щити від Анатолія Слойка
Анатолій Слойко – “вільний художник”, неформал, ініціатор численних мистецьких проєктів, розробник настільних ігор для дітей. Роботи митця виставляли у Лондоні та Москві. Своїм найбільшим талантом вважає створення інсталяцій, серед яких кінетична скульптура – літальний апарат "Махатмаплан" та “кабінка для емпатії” у межах виставки “Мистецтво шепоту”. Художника-пацифіста цікавлять космос і майбутнє планети.
Анатолій презентував Музею Майдану розмальовані щити, які захищали майданівців від куль та ударів. Зображення й написи на щитах – індивідуальні цінності українців, за які кожен із них вийшов на Майдан. Учасником Революції Гідності Анатолій не був, проте глибоко відчув мотивацію та почуття людей, що вийшли на протест. Побачивши щити протестувальників у березні 2014 року, які були купою брухту в чужому гаражі, він зрозумів, що його місія – зберегти артефакт, шматочок національної пам’яті українців незалежно від його власних переконань. Ця думка довго мучила художника й урешті привела до нашого музею.
“Я подумав, що можна було б виставити щити навпроти Верховної Ради. Дуже хотілося привернути увагу, – щоб у мене їх брутально відібрали. У моєму особистому просторі щити займали місце. Постійно думав, що з ними робити та як отримати винагороду. Але найбільша винагорода – це те, що вони зараз у власності Національного музею Революції Гідності. Якщо люди приходитимуть подивитися на щити, це теж для мене буде приємною винагородою. Я отримав довгоочікуване полегшення. То була моя місія – зберегти цю пам’ять”, – каже Анатолій Слойко.
Мотанки на пам’ять від американки з українською душею Олі Рондяк
Українка зі США Ольга Рондяк вважає, що українці не раз зазнавали травм і, можливо, у них ніколи не було достатньо часу, щоб визнати цей біль та почати зцілення. Але першим кроком до зцілення є визнання болю.
Оля народилася у штаті Огайо, за освітою психолог, працювала за спеціальністю, а також була дизайнером одягу. Під час Помаранчевої революції почала малювати, надихаючись історією своєї бабусі, яку за радянських часів вислали у колонію в Мордовії. Жінка вижила в концтаборі, створивши мотанку зі шматків тюремного матрацу.
На відміну від Слойка, мистецтво Олі Рондяк показує причину страждань українського суспільства та спрямоване на пригадування, пробудження. Міжнародна виставка мисткині “Метемпсихоз” відбулася за підтримки Національного музею Революції Гідності у Музеї історії міста Києва, а також у Нью-Йорку. Метемпсихоз, що означає перевтілення, – це о́брази, оздоблені особистими та національними переживаннями. На пам’ять про себе та свої рефлексії Ольга подарувала Музею кілька робіт.
У колекції вже є кілька колажів і скульптура-мотанка “Революція”. Це одна з найперших мотанок, створених мисткинею як символ захисниці України від агресорів, який об’єднує та зцілює українців від болю. Ляльку виготовлено з гіпсу – матеріалу, який використовують для зламаних кісток.
Цьогоріч Ольга Рондяк подарувала музею роботу "101806", створену у Флориді. Вона є частиною серії картин під назвою ГУЛАГ. Серія присвячена усім тим, кого засилали до тюрм та змушували цілий день працювати.
“Через війну моя мати з 11 років ніколи не бачила свою матір, яка теж була змушена працювати у в’язниці. Минуло близько 15 років, як вони змогли листуватися. Ці листи по боках у цьому колажі – листи матері своїм дітям, яких вона ніколи більше не побачить”, – коментує свою роботу Оля.
Мотанку “Енергія” мисткиня створила вже у Києві. Вона про красу посеред хаосу. Це талісман міцного здоров’я та багатства. На ній є відомий рядок “Не однаково мені” з циклу віршів “В казематі” Тараса Шевченка. Цим мисткиня актуалізує питання, що для кожного насправді має значення.
Маша Золотова, яка не боялася йти на Майдан
Маша – художниця, яка народилася в Москві. Вісім років тому після навчання вийшла заміж і переїхала до Києва. Була учасницею подій на Майдані 2013–2014 років. На думку художниці, початок відродження України криється саме в мистецтві.
“Я не знала, чим займаються ці люди. На Майдані всі рівні. Насправді там були серйозні небідні люди, про що я дізналася згодом”, – каже Золотова.
Зі своєї колекції художниця подарувала музею картини із серії “Українські жінки”, які намагалися поцупити з Майдану.
“Усе почалося з Майдану в 2013 році. Не було часу ні малювати, ні думати, треба було діяти. Я захоплювалася стритартом, графічним дизайном, і треба було зробити роботи швидко. Тому техніку було запозичено у стритарту. Треба було розповісти про події не тим, хто стояв на Майдані, а пресі й тим, хто буде ззовні, хто фотографуватиме ці події, щоб картинку не спотворили, як то було болюче та як було насправді. Картини підтримують тих жінок, які втрачають найбільше сьогодні – чоловіків, братів, найближчих людей”, – розповідає Марія про картини.