Новини

Онлайн-дискусія про революційні події в Луганську відбулася у межах проєкту "Євромайдан у регіонах", в якому зустрічаються представники спільнот Майдану. Його мета – задокументувати свідчення учасників. Це допомагає науковцям у їхніх дослідженнях різних аспектів Революції Гідності. Майдан – це тисячні демонстрації в багатьох містах, а не лише на київському майдані Незалежності. Проте, на відміну від висвітленого на весь світ столичного протесту, зусилля маніфестантів у регіонах дуже недооцінено, а в багатьох випадках вони – неоціненні. Про історію спротиву в особливо проблемному регіоні розповіли луганські активісти.

Задля взаємопідтримки та обміну досвідом у час вимушеного карантинного застою Музей Майдану запросив до розмови організаторів українських історичних фестивалів. Щороку Музей долучається до українських фестивалів, у тому числі й історичного спрямування. Глядачі матимуть змогу ставити запитання в коментарях до трансляції.

26 травня відбудеться круглий стіл "Коли музей стає полем битви", ініційований та організований Українським інститутом національної пам'яті. Захід має стати першим у межах широкого національного діалогу, який торкнеться найбільш знакових українських прецедентів, а також дасть змогу порівняти їх із відповідними міжнародними кейсами. Проєкт ініційовано з метою заохочення проактивної та відповідальної позиції державних і недержавних інституцій, що працюють із питаннями історичної пам’яті.

Студенти, які своєю активною громадянською позицією утверджують ідеали та цінності Революції Гідності, отримають академічні стипендії, започатковані на честь десяти наймолодших Героїв Небесної Сотні. Відбір кандидатів на призначення стипендій триватиме до 1 липня 2020 року. Академічні стипендії можуть отримати студенти та курсанти державних закладів вищої освіти за десятьма спеціальностями: “Фізична терапія, ерготерапія”, “Залізничний транспорт”, “Агроінженерія”, “Економіка”, “Військове управління" (за видами збройних сил), “Географія”, “Архітектура та містобудування”, “Інженерія програмного забезпечення”, “Сценічне мистецтво”, “Психологія”. Стипендії виплачуватимуться протягом навчального року починаючи з 1 вересня.

Видання Національного музею Революції Гідності “Майдан. Пряма мова” 2019 року ввійшло в топ-10 найкращих III Всеукраїнського біографічного рейтингу. Книжку було обрано серед 89 претендентів у номінації "Джерела біографії". Щорічний Всеукраїнський бібліотечний бографічний рейтинг формується з метою виявлення й популяризації доробків у видавничій галузі, які залишаються поза увагою попри високий науковий рівень виконання.

23 травня Національний музей Революції Гідності разом із громадською організацією "Родина Героїв "Небесної Сотні" проводить акцію "Мальви пам'яті". Її присвячено Героям Небесної Сотні та воїнам російсько-української війни. Сам День героїв має на меті вшанування українців, які поклали своє життя у боротьбі за свободу та незалежність країни. Заходи до Дня героїв активно проводяться з 2014 року. Однак цей день досі не є офіційним державним святом.

Сьогодні ми всі – кримські татари. А вся Україна – це Крим. Затоптаний берцями “ввічливих людей”, накритий ковпаком ефесбешних агентів, переповнений військовою технікою, пограбований, однак досі нескорений. Тому не можна допустити, щоб історія пішла вже по третьому колу вигнань і репресій. Ми маємо вчитися сили та стійкості у кримських татар і “тримати свій сектор”. 

Ми живемо на початку ХХІ століття, коли світ рухається до нового технологічного та сенсологічного майбутнього. Україна перебуває на постколоніальному історичному етапі й потребує формули остаточного виходу з нього. Обговорення героїзації та її сприйняття в сучасному світі може сформулювати ідеї ефективної деколонізації України та окреслити шляхи її виходу з ідеологічної кризи.

На порядку денному цього року для музеїв та їхніх відвідувачів у всьому світі – тема рівності, розмаїття й інклюзивності. Це особливо актуально для музейної сфери України, яка має адаптуватися до вимог ХХІ століття, стати відкритою системою єдиного простору, комунікації, взаємообміну, діалогу та спільної дії. У світлі євромайданівських подій нового й особливого значення набув концепт "музей з народом", який поставив перед культурно-освітніми закладами країни низку запитань: чи прагнуть, уміють, можуть вони бути зі своїми відвідувачами, громадами в часи соціальних потрясінь і політичного напруження?

Бути сучасним меморіальним музеєм означає критично переосмислювати власну історію, прийняти співіснування різних підходів і практик ушанування пам’яті, прагнути до інклюзивності та співпраці, а не змагальності у творенні чи утвердженні спільної культури пам’яті. Про те, як музеям ставати майданчиками діалогу, потужними агентами змін, бути актуальними у політичних, соціальних та культурних реаліях сучасності, давати важливий для людей різного походження досвід, зберігати пам’ять про складні сторінки історії, йдеться у Міжнародній хартії меморіальних музеїв, яка орієнтується на Декларацію прав людини ООН та етичні принципи Міжнародної ради музеїв (ICOM).

Тему "Сучасні підходи до збереження культурної спадщини в умовах конфлікту" обговорили понад 200 музейників із різних континентів на симпозиумі у Вашингтоні в лютому 2020 року. Захід відкрився доповіддю про Україну на тему "Робота з культурною спадщиною, що зазнала впливу збройного конфлікту: виклики та відповіді". Відео виступу – в кінці матеріалу. Під час карантину організатори вирішили надати у вільний доступ деякі з виступів на цьогорічному симпозіумі. 

9 травня 2020 року за участі політичної партії “Опозиційна платформа – За життя” відбулася презентація нової експозиції у Межиріцькому історико-краєзнавчому музеї Канівського району на Черкащині. Важливою частиною експозиції, на чому наголошувалося під час відкриття, стало вписування у перелік захисників Батьківщини службовців міліцейського спецпідрозділу "Беркут", що загинули під час подій Революції Гідності, – як захисників правопорядку. Зокрема про це свідчать написи на експозиційному стенді, в яких загиблих бійців-беркутівців іменують захисниками Конституції й територіальної цілісності України. Разом із цим, за свідченням відвідувачів, виставка оминає увагою саму Революцію Гідності, причини та мотиви протестів, їхній усенародний масштаб і глибокий драматизм, важливість в історії держави та значення у геополітиці.

"Багато хто писав мені з Москви: "Що там у вас діється? Розкажіть, що це за революція". Після Помаранчевої це було особливо цікаво. Роботи створювалися як допомога репортерам, щоб фіксувати події. Бо ж найкращі ілюстрації для заголовків про революційні події – революційні роботи художників. Завжди так було. Своїми роботами я й посвідчила те, що відбувається вже й тепер, – що ніхто не жартує, що це все по-справжньому", – розповіла художниця з Росії Марія Золотова в інтерв'ю Національному музею Революції Гідності. Після 13 років проживання в Україні Марія повертається на батьківщину.

Культурна спадщина і COVID в Україні та світі. Генеральний директор Національного музею Революції Гідності Ігор Пошивайло прочитає лекцію у межах міжнародного онлайн-семінару “Глобальні голоси: культурна спадщина і пандемія”, що триватиме онлайн із 15 травня до 26 червня 2020 року. Тема культурної спадщини набуває особливої ваги та водночас опиняється під загрозою у часи кризи, зокрема пандемії. Саме цьому аспектові буде присвячено першу панель вебінару – “Наслідки COVID-19: аналізуючи розвиток кризи”. Ітиметься про те, чому у складні часи збір достовірної та вичерпної інформації рятує життя, як цю інформацію аналізувати, які рішення у різних частинах світу ухвалюють ті, хто працює з культурною спадщиною. 

Бабин Яр – це одне з ключових місць національної пам’яті українців як сучасної політичної нації, громадян України всіх національностей. Ми пам’ятаємо жертви Голокосту, так само як і Голодомору та Великого терору, геноциду ромів і депортації кримських татар. Трагедія українського єврейства є невилучним складником історії України, трагедією всього українського народу. Пошанування жертв Голокосту, одним із символів якого є Бабин Яр, а також інших жертв Бабиного Яру – ромів, душевнохворих, заручників, військовополонених, учасників українського національного та радянського рухів Опору – є справою державної ваги, а створення національного меморіялу має стати завданням усього суспільства за державного фінансування й системної підтримки найвищих державних інституцій.

Революція Гідності – це тисячні демонстрації в багатьох містах, а не лише на київському майдані Незалежності. Проте, на відміну від показаного в усьому світі столичного протесту, зусилля демонстрантів у регіонах істотно недооцінено, а вони в багатьох випадках – неоціненні. На особливу увагу заслуговують сміливість і жертовність українців у нас на Сході, а чи не найбільше розчулюють маніфестації за рух України на Захід у її найвіддаленіших від Європи теренах. Адже, погодьтеся, майданити у Львові та Луганську – далеко не одне й те саме. Запрошуємо долучитися увагою та запитаннями до розмови з чільними учасниками Євромайдану в найсхіднішому обласному центрі України. 

До закону про декомунізацію в Україні домінували пострадянські комеморативні практики. Це переважно пам’ятники, скульптури, пам’ятні дошки. У ХХІ столітті поширилися інші підходи до вшанування визначних чи трагічних подій та жертв і героїв, зокрема шляхом створення меморіальних просторів із багатьма компонентами. Україна як незалежна держава нині на шляху запровадження власних правил і практик ушанування щодо складної сучасної історії та її дійових осіб.

Чи існують правила створення меморіалів? Хто вирішує, як, що та кого вшановувати? Як зробити пам’ять активною? Як дати раду з травматичним досвідом суспільства? Про український та іноземний досвід створення меморіальних просторів і принципи меморіалізації – розмова генерального директора Національного музею Революції Гідності Ігоря Пошивайла з ведучою Іриною Славінською у програмі “Громадська хвиля”.

Війну й окупацію можна ігнорувати. Намагатися не помічати їх, ховати голову в пісок… Однак правда про війну все одно вийде на світ, випнеться різко, дошкульно, нещадно. Вона нагадає про себе й не дасть змоги сидіти на двох стільцях водночас. Можна витирати коментарі та відмовлятися відповідати на певні запитання під час інтерв’ю. Але війна тебе так чи інакше наздожене. І тобі не подаватимуть руки. Не довірять говорити від імені країни. Про тебе казатимуть: “Оце ж той самий, що…” Бо навіть найпотужніша творча снага такого не переважить і не виправить. 

"План на найгірший випадок був такий, що охоронці Кабміну з полку спецпризначення застосовують до мене силу та відбирають або пошкоджують ці щити. Це би спричинило скандал. Це був експеримент у режимі живого часу. На щастя, він довів, що люди здатні оцінити важливість цих робіт. Хоча протистояння між нами було, вони вимагали дозвіл на акцію. Але я наголошував, що я – вільна людина: де хочу, там і стою. Щити – це те, що нагадує представникам влади, якою ціною це обійшлося власникам цих щитів – змінити владу і привести до неї тих, хто там зараз", –  пригадує художник Анатолій Слойко. В інтерв'ю він розповідає про те, за що, на його думку, загинули Герої Небесної Сотні, бійці на Сході України та інші активісти. 

"Я сам обрав поїздку до Національного музею Революції Гідності, попри те що не знав нічого ні про Україну, ні про музей. У моїй голові роїлося безліч запитань. Що таке пам’ять? Що таке забуття? Яке значення "місць пам’яті"? Я мав деякі відповіді, однак була потреба мислити ширше. То виявилася прекрасна нагода поглибити мої роздуми. Безсумнівно, ця подорож, як і будь-яка інша, разом із відповідями принесе ще більше запитань. Зрештою так і сталося: я отримав деякі відповіді, проте й запитань побільшало. Із самого початку моєї підготовки до поїздки я почав досліджувати протести на Майдані. Я пам’ятав про протести листопада 2013-го у столиці України. Хоча не міг одержати достатньо інформації, бо в той час перебував у в’язниці, новини про повалення статуй Леніна та протести праворадикалів викликали у мене певну симпатію. Настав час поставити під сумнів усі мої знання. Та насправді це мені навіть подобається", – розповідає Уфук Айдин, волонтер програми обміну "Місця пам’яті" Асоціації Бераберче.