2 жовтня – річниця початку Революції на граніті. 30 років тому студенти розбили перший наметовий табір на центральній площі столиці. 16 днів їхнього голодування змусили тодішню владу України проголосувати постанову про виконання вимог протестувальників. Серед них – перевибори Верховної Ради на багатопартійній основі, чого ніколи не було в СРСР, або проходження українцями військової служби лише в межах Української РСР, а не по всьому Союзу, в тому числі в точках його військових конфліктів. А в перспективі акція з такими сміливими вимогами вела до проголошення незалежності України, що й сталося через неповний рік.
Тодішні студенти, герої чорно-білих світлин того часу, прийшли до Інформаційного центру Музею Майдану, щоб поділитися спогадами й оцінити ті події через призму всіх наступних. Пресконференція, виставка та дискусія допомогли згадати всім разом досвід попередніх революцій та усвідомити його вагу й актуальність.
Громадянська зрілість
Голова Українського інституту національної пам’яті Антон Дробович із нагоди річниці продемонстрував ролик, який його установа змонтувала до цієї дати, й зауважив, що між усіма акціями протести існує беззаперечна тяглість.
“Улітку 90 року було проголошено Декларацію про державний суверенітет, але цей жест треба було підтримувати громадянською позицією, – нагадав він. – Революція на граніті й стала однією з тих громадянських дій, абсолютно мирних акцій, абсолютно цивілізованих, яка показувала надзвичайно високий рівень політичної культури та розуміння демократичних механізмів боротьби за незалежність України. Якби не Революція на граніті й дальші події, якби не той стиль, той пафос, той метод громадянської боротьби, я впевнений, незалежність не було би проголошено в 1991 році. Це один із кроків, який показує рівень політичної культури, солідарності молоді, рівень готовності народу до свободи, до самоврядності, до державності".
"Бачимо, наскільки студенти тоді були прозорливішими за багатьох політиків сьогодення, – зазначив генеральний директор Національного музею Революції Гідності Ігор Пошивайло. – Для нас важливо не просто згадати про ті події, про їхніх провідників, а й полемізувати: чим Революція на граніті важлива для нас сьогодні, наскільки актуальна?".
На його думку, не всі уроки вивчили суспільство, політики, адже українці організовувалися по горизонталі, а по вертикалі так і не змогли створити спільноту небайдужих, об’єднатися у свідому патріотичну політичну силу.
"Сьогодні святковий день – ми говоримо про успішність голодування студентів упродовж 16 днів. Їхні вимоги було задоволено, – нагадує Ігор Пошивайло. – Українське суспільство відгукнулося на ті вимоги".
В очах КДБ
Ігор Кулик, директор Галузевого державного архіву Українського інституту національної пам'яті, розповів про доступність архівів і їхню роль. За його словами, архіви – це не лише документи про жертв комуністичного режиму. Вартими уваги є безліч інших справ.
"Архіви містять відомості про ті важливі події, які заклали певні підвалини та були продовженням боротьби за незалежність України, – пояснює пан Кулик, – про те, як удавалося боротися із системою. Ці документи сьогодні потрібні та важливі не тільки для істориків, а й для журналістів, режисерів-документалістів".
Він зауважив: поступово архіви стають сервісною службою, відкривають доступ для всіх громадян. Наразі йдеться про переведення документів в онлайн-формат, адже жоден архів, жоден читальний зал не здатні прийняти всіх зацікавлених осіб. Документи онлайн – це зручно, це економить час, немає потреби писати заяви та стояти в черзі.
"Документам про Революції на граніті всього 30 років, – каже Ігор Кулик. – Вони показують, як на ці події та їхніх учасників дивилося КДБ. Як на фаталістів? Сміливців? Людей несповна розуму? Важливо, що зараз є змога в усіх українців переглянути ці документи. Ситуація в наших сусідів – Російської Федерації, Білорусі – дедалі погіршується, там закручують гайки".
Ідеться не лише про погляд із боку КДБ. Важливо розуміти, як ці події сприймали інші державні органи – міліція, прокуратура, суди. Чи планувалося тоді залучення військ? "Зачистка" Майдану?
"Місія нашого архіву – зробити так, щоб ми мали доступ до документів усіх репресивних органів комуністичного режиму, – зазначив Ігор Кулик. – Сподіваємося зібрати ці документи за два роки"
До кінця року в планах архіву викласти у вільний доступ іще п'ять добірок про ті події.
Детальніше про ці документи розповіла Анна Олійник, керівниця Центру досліджень визвольного руху. Вона продемонструвала сайт і стартову сторінку колекції документів.
Колекція містить 44 документи про Революцію на граніті, а також знімки. Один документ – 1988 року, і ще кілька пореволюційних. Це ає змогу краще зрозуміти контекст.
Один із документів – повідомлення Леоніда Кравчука про надзвичайну ситуацію.
"Це фактично визнання поразки уряду", – коментує Анна. Представники режиму називали настрої активістів сепаратистськими та писали про потребу "пропагандистських заходів". А тут – маса листів підтримки з усієї країни, які надсилали просто на Майдан, тоді ще площу Жовтневої революції.
Декомунізація в 1990-му
Перейменування центральної площі зініційовано саме тоді. Автор сучасної назви присутній тут-таки, хоча й скромно відхрещується. Михайло Канафоцький згадує: "Я написав "Майдан Незалежності" на листочку й почепив на периметрі. Але якби це не зробив я, то зробив би хтось інший. Просто час настав. Уже тоді ходило багато назв: "Зона, вільна від комунізму", найпоширеніша на той час, і теперішня назва майдану. Студенти одержуували телеграми, адресовані на "площу Незалежності", на "майдан Незалежності".
Борис Пошивак, голова ради Студентського братства Львівщини, каже: "Справжні герої – це наші старші "братчики"! Я, коли навчався, ніколи не чув про Революцію на граніті, слабко уявляв, що студенти можуть щось змінити. Ми щороку проводили акції, спілкувалися з "братчиками". Це мене надихало, давало якийсь не власний досвід. І цей досвід допоміг мені на Революції Гідності. Я багато навчився на досвіді, на історіях від наших "братчиків". Це цікава школа".
Він розповідає, що однією з місій братства було донести до цілого покоління: "Хлопці, дівчата, ви можете щось змінити у своїй країні".
"Революція надихає, вона переможна, – зазначає Борис. – Студенти за 16 днів змогли так підважити цю систему, що результатом ми бачимо проголошення незалежності. Усе є в наших руках, усе залежить від нашої сміливості, нашої готовності".
Наприкінці конференції Музей Майдану та Львівське студентське братство підписали меморандум про співпрацю. Також цього дня Борис Пошивак передав до музею фотоматеріали Студентського братства з 1990 року.
До річниці Революції на граніті 2 жовтня відкрили дві експозиції – вуличну та в Будинку профспілок. Зовнішнє коло стендів навколо монумента Незалежності передає стислу хроніку подій. А центром виставки у “Профспілках” став радянський намет – “учасник” Революції на граніті.
По периметру стін другого поверху розставлено вітрини. У них – публікації про голодування в газетах і журналах, телеграми та листи підтримки. Невеличка частина епістолярію, навпаки, критикує дії студентів. Деякі з листів надруковано на машинці, деякі – написано від руки.
"Хлопці й дівчата! Ми, селяни Павлоградщини, ждемо вас до себе. Будемо разом убирать буряки, моркву, капусту, помідори. Будемо їсти гарячий борщ, парене молоко, дихати свіжим повітрям, співати пісні!"
"Мерзотники! Залиште площу! Не заважайте роботі парламента та життю людей нашої країни".
"Підтримуємо вимоги голодуючих студентів, пишаємося ними. Не вмре народ, якщо має таку молодь…"
"Дорогі наші сини і внуки! Ми на вашому боці. Ви більш сміливі, ніж покоління старших, більш розсудливі, передбачливі…"
Поряд у вітрині – висновки медиків, які регулярно оглядали протестувальників. Вік обстежуваних коливається від 16 до 61 року, однак більшість учасників мають по 18–20. Активістам щодня вимірювали рівень цукру в крові, аби ніхто не міг запідозрити, що вони вдають голодування. Призначена охорона могла вживати їжу, однак не на території табору. Рівень цукру падав – показники були 2,4, 2,2 ммоль/л. Найменший із зафіксованих – 1,2.
За словами учасників подій, перші десять днів у медіа була цілковита тиша щодо подій у центрі Києва.
"На Майдані я пробув від початку до кінця, – згадує Михайло Канафоцький. – Вийшли ми о 10-й годині 2 жовтня, а пішли звідси 18 числа. Було кілька різних служб, кожен відповідав за свою справу. Тарас Кипрало з Києва був комендантом табору, а я був заступником коменданта табору від Львівського крила". Він також спростовує міфи про те, що студенти готувалися до голодування:
"Студентський метод підготовки до голодування? Сіли в поїзд, з’їли все, що було (сміється. – Ред.), тому що завтра починаємо голодування! Якби ми знали, що в голодування треба входити, не було би багатьох проблем зі здоров’ям, з інтоксикацією тощо. Спочатку переходили легко, дні три дозволялися чаї трав’яні без чогось солодкого, а потім лише кип’ячена вода. І вже коли виходили з голодування, то наші служби намагалися дбати, щоб це було більш-менш акуратно. Але насправді ми не готувалися. Нам потім закидали “лікувальне голодування”. Ми були готові психологічно, але з погляду дієтології про це не думали!"
"Ми були впевнені, що нас заарештують, – ділиться спогадами інший учасник подій, Олег Кузан. – Акція готувалася дуже секретно. Ми змусили всіх думати, що акція буде в Маріїнському парку, біля Верховної Ради".
Міліцію доводилося постійно міняти, тому що активісти, як кажуть, переагітовували міліціянтів під час постійних розмов із ними. Один з активістів пригадав, як міліціянт тихенько за рогом, щоб ніхто не бачив, потиснув йому руку та признався, що "ми на вашому боці".
Покоління, яке вийшло на Майдан у 1990-му, було першим "небитим", "неляканим" поколінням українців. Адже раніше опір був можливий хіба що в ролі дисидента чи підпільника, а голосне висловлення позиції загрожувало репресіями та смертю. І саме Революція на граніті стала першим відкритим, гучним і публічним "ні" режимові. Багато учасників тих подій долучилися до Помаранчевої та Революції Гідності, ніби власноруч передавши естафету наступним поколінням. Адже незалежність, початок якій було покладено 30 років тому, доводиться обстоювати й нині.
Увечері в цьому ж самому залі учасники Революції на граніті подискутували на тему "Революція на граніті: перший досвід Майдану".
Переглянути дискусію можна на сторнці Інформаційно-виставкового центру Музею Майдану:
Тижнем пізніше аналіз історичної події продовжився дискусією "Революція на граніті: де взялись і куди подались її творці".
Перенестися в атмосферу того часу допоможе телевізійна хроніка 1990 року, якою днями поділилася журналістка Мирослава Барчук.
Текст Олени Максименко Свтлини Богдана Пошивайла