Камерний показ документальної стрічки "Як вижити, коли тебе вбивають" відбувся у Галереї протестного мистецтва Музею Майдану.
Після фінальних титрів глядачі на кілька хвилин завмерли. Зрештою пані Марія, викладачка однієї з київських шкіл, порушує тишу: "Мені здається, цей фільм треба показувати там, де вже тихіше. У березні ми були інші. А зараз багато що почали забувати".
"Як вижити, коли тебе вбивають" – це історії людей, яких звела разом на Київщині російська окупація. Не знайомі одне з одним до 24 лютого, вони під час активних бойових дій у Гостомелі вирішили шукати притулку в одному з житлових комплексів.
"У героїв стрічки була ціль перемогти те зло, яке на них насувається, та вижити. І, що важливо, зберегти оце світло, щастя, внутрішній потенціал до розвитку, до того, щоб залишатися щасливими й жити далі після всього, що вони пережили", – представляє фільм заступниця директора Національного Музею Революції Гідності Ольга Сало.
Спершу робоча назва стрічки була "Ноїв ковчег". За п’ять місяців роботи над картиною, команда записала чотири десятки інтерв’ю, виокремила десять правил виживання та показала у картині п’ятнадцять історій. Виконавчий продюсер фільму Ілона Шнейдер описує цю роботу як фільм про гідність: "Попри умови, в які було поставлено цих людей, вони пройшли всі випробування дуже по-людськи. Цей випадок виживання завдяки згуртованості вельми показовий. Війна нас відчутно об’єднала".
Серед глядачів були й викладачі Київського будівельного ліцею. Одна з них, пані Оксана, поділилася враженням: "Цей фільм повинен подивитися кожен українець. Хтось пережив такий страх… Але ми повинні всі разом відчути те, що відчували ті люди, бо це наша земля. Це наша Україна, і неважливо, чи це в Гостомелі відбулося, чи в Бучі, чи з кимось рідним, чи ні. Ми всі одна нація, нам треба об’єднуватися, виживати все російське із себе".
Показали стрічку у просторі виставки "Лютий: Грані незламності", організованої Музеєм Майдану разом із Центром досліджень воєнної історії ЗСУ та Національним університетом оборони України імені Івана Черняховського.