По всій Україні й за її межами до восьмої річниці Революції Гідності стартувала інформаційна кампанія нашого музею та Міністерства культури та інформаційної політики України "Вільні творити майбутнє". На рекламних щитах, сайтах і сторінках у соцмережах українських дипломатичних установ, державних і приватних підприємств, культурних, освітніх і наукових закладів було оприлюднено п’ять фотографій людей різного віку, статі, життєвого досвіду, яких об’єднало гасло "Вільні творити майбутнє". Обличчя кожного з героїв було видно лише частково, тож ми хочемо відкрити таємницю щодо того, хто ці люди, адже їх обрали невипадково.
Антоніна Піпко, 65 років, науковець, працює в Національному музеї Революції Гідності
"Майдан – це бажання більше дати, ніж узяти. Це злагода, готовність до самопожертви. Любов – у високому, біблійному сенсі. Це реалізований ідеал суспільства на маленькій території", – вважає пані Антоніна.
Із самого початку Революції Гідності Антоніна була волонтеркою на київському Майдані. Допомагала на кухнях Будинку профспілок і КМДА, приносила на Майдан кошти, харчі. Брала участь у щонедільних вічах. Багато часу пані Антоніна проводила зі своїми земляками з Конотопа, чий намет стояв біля Будинку профспілок. Пізніше їхні історії та власні спогади вона оприлюднить у своїй книжці "Кілька історій для історії". Протягом революційної зими 2013–2014 років дім Антоніни був відкритим для майданівців, які приїжджали до Києва з інших міст.
"Бути вільними творити майбутнє – це мати шанс зробити Україну такою, якою хочемо її мати – вільною, сильною, з верховенством права, – переконана жінка. – Така Україна не станеться одним махом, але те, що авторитарного Януковича було переможено, дало можливість будувати Україну, створювати громадянське суспільство. Зараз саме той час, коли кожен може своєю працею, своїм внеском впливати на майбутнє України”.
Іван Пішта, 32 роки, художник, викладач
Під час Майдану Іван волонтерив, брав участь в акціях, чергував уночі на барикадах, які сам допомагав будувати, був на протесті в його драматичні моменти. Пізніше почав малювати серію робіт про Майдан "Спогади на полотні".
Майдан для Івана асоціюється з гідністю, добром, згуртованістю: "У 2013–2014 роках народ об'єднався заради гідного життя, країни без корупції, України, в якій розвивається бізнес, шанують українську мову, навчаються нею, слухають її". "Я вільний творити майбутнє, адже маю право на вільне життя, право на освіту, право на протести, право творити країну кращою. Це про волю, про свободу, про право на вибір, які ми не дозволили в нас відняти", – вважає чоловік.
Вікторія Левченко, 28 років, секретар Національного музею Революції Гідності
Коли розпочався Майдан, Вікторія навчалася на третьому курсі історичного факультету Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова. Про Революцію Гідності згадує як про масштабне та багатогранне явище, такий собі світоглядний рубікон.
"Майдан зміг об’єднати людей різних за статтю, віком, віросповіданням, соціальним статусом в єдиному спільному прагненні утвердити європейський вектор розвитку своєї держави. Тоді прийшло усвідомлення своєї ролі у творенні власної держави, тоді відбулася карколомна зміна усталеної думки "Від мене нічого не залежить" на впевнене й потужне "Я можу вплинути".
"Гасло "Вільна творити майбутнє" означає для мене не лише те, що я сама обираю своє майбутнє, а й те, що маю за нього відповідальність", – вважає дівчина.
Святослав Пішта, 5 років, ходить до дитсадка 
Батьки Святослава, відомі українські активісти й волонтери, під час Революції Гідності допомагали скрізь, де тільки була потреба. Подружжя вистояло на Майдані від його початку до завершення: готували чаї, їздили по покупки для майданівців, чергували на барикадах, носили бруківку… Якби у 2014-му Майдан не переміг, майбутнє мало б зовсім інший вигляд. Інакше, мабуть, склалась би й доля Святослава, який народився 2016 року, адже на його батьків, як і на інших протестувальників, могли б чекати переслідування. На щастя, хлопчик народився й росте у вільній країні, де громадяни впливають на її та на власне майбутнє, адже революційної зими 2013–2014 років мільйони українців, серед них і його батьки, вирішили, що свобода варта того, щоб за неї боротися й захищати її.
Володимир Удод, 62 роки, двірник, працює у Міжнародному центрі культури і мистецтв Федерації профспілок України (“Жовтневому палаці”) й Національному музеї Революції Гідності
Події Революції Гідності Володимир спостерігав ізблизька, адже зустрів їх, працюючи двірником і водієм в одній із ключових локацій Майдану – колишньому Жовтневому палаці, в якому перебували протестувальники й довкола якого точилися бої. Нині він доглядає за алеєю Героїв Небесної Сотні та меморіальними об’єктами на ній. Згадуючи майданівців, з якими він щодня зустрічався, атмосферу, побут, культуру Майдану й усе, що у 2013–2014 роках відбувалося в нього на очах, Володимир стверджує: "За нас, за краще життя загинули достойні люди, яких не можна забувати". "Теперішня молодь, на щастя, живе у свободі, яка виборювалася. За нею, за молоддю – майбутнє", – вважає Володимир.
Антоніна, Володимир, Іван, Вікторія та Святослав знялися також у ролику, який створила до річниці Євромайдану кіностудія "Whitemovie production". У ньому зафіксовано процес написання плакатів, де пензлем, маркером, валиком рука дитини чи дорослого виводить літери, як це робив багато хто з нас, збираючись вісім років тому на Майдані.