Максим Миколайович Шимко народився 21 жовтня 1979 року у Вінниці. Мав молодшого брата. Навчався у вінницькій середній загальноосвітній школі № 13, а у дев’ятому класі перервав навчання, щоб улаштуватися на роботу. Оволодів багатьма професіями – слюсаря, фрезерувальника, коваля, гравіювальника.
Коли бабуся Максима почала жити в селі Байраківка Немирівського району на Вінниччині, хлопець вирішив, що останні два класи ходитиме до місцевої школи. Одразу після її закінчення вступив до лав Українського козацтва. Був також членом УНА-УНСО. Захоплюючись середньовічною історією, зокрема скандинавською, Максим Шимко став учасником Вінницького клубу історичної реконструкції "Білий вовк". Щороку їздив на лицарський фестиваль, який проходив у Меджибожі. Максим збирав історичну літературу, багато читав, але, за словами матері, з дитинства не любив писати. Тому так і не зміг здійснити мрію та вступити до Києво-Могилянської академії.
Разом із батьком та братом працював слюсарем на миловарному заводі.
Був учасником акції "Україна без Кучми", Помаранчевої революції, охороняв учасників податкового Майдану, долучився до Мовного майдану. Також їздив спостерігачем в Одесу під час президентських виборів 2004 року.
Участь у Революції Гідності. Обурений жорстокістю силовиків, які вчинили розправу над беззахисними людьми на майдані Незалежності в ніч на 30 листопада 2013 року, Максим Шимко приїхав до Києва та ввійшов до 4-ї сотні Самооборони Майдану, що базувалася біля Головпоштамту (4-й козацький редут),. Працюючи у Вінниці, Максим регулярно приїздив до столиці, допомагав побратимам будувати та охороняти барикади. За спогадами матері, 16 лютого 2014 року він приїхав додому, щоб привітати батька з днем народження. Мав повернутися на Майдан 22 лютого, але, побачивши, як 18 лютого за наказом влади у середмісті столиці силовики вбивають людей, того ж самого дня знову виїхав до Києва. Перед від’їздом устиг зробити запис у соціальній мережі: "За Україну!!! Всі, хто може, їдьте в Київ!!!".
Уранці 20 лютого 2014 року після того, як бійці спецпідрозділу "Беркут" почали відступати зі своїх позицій, Максим Шимко разом з іншими протестувальниками брав участь у наступі, щоб відтіснити силовиків. Він був у камуфляжному одязі та металевій касці. При собі мав металевий щит і дерев’яну палицю, схожу на пірнач. Коли на Інститутській з’явилися перші поранені та вбиті, Максим разом із побратимами був неподалік готелю "Україна" й намагався винести поранених із-під обстрілу. О 09:07 куля калібру 7,62 мм влучила Максимові у шию. Поранення виявилося смертельним.
Тіло Максима Шимка серед інших убитих виявив тернопільський репортер "20minut.ua". Документів при загиблому не було, тільки квиток на проїзд до Вінниці. Фотографію вбитого розмістили на сайті, щоб знайти родичів. Через кілька годин з’ясувалося, що загиблим був Максим Шимко. Пізніше експертиза встановила, що Максим отримав іще два поранення шиї. Кулі прилетіли з правого боку – звідти, де перебувала так звана чорна рота спецпідрозділу МВС "Беркут".
Максимові Шимку було 34 роки.
Пошанування. Максима Шимка поховано на алеї героїв центрального кладовища Вінниці. За громадянську мужність, патріотизм, героїчне обстоювання конституційних засад демократії, прав і свобод людини, самовіддане служіння українському народу, виявлені під час Революції Гідності, Указом Президента України № 890/2014 від 21 листопада 2014 року Максимові Шимку присвоєно звання "Герой України" з удостоєнням ордена "Золота Зірка" (посмертно). Почесний патріарх УПЦ Філарет 4 липня 2015 року нагородив його медаллю "За жертовність і любов до України", а верховний архиєпископ Києво-Галицький УГКЦ Святослав 8 травня 2016 року відзначив почесною грамотою (посмертно). Ім’я та портрет Максима Шимка викарбувано на тимчасовому меморіалі Героїв Небесної Сотні у Києві, а також на Меморіалі Героїв Небесної Сотні у Львові. Поруч із місцем загибелі Максима його побратими з 4-ї сотні встановили пам’ятний знак. На його честь перейменовано колишню вулицю Карла Маркса у Вінниці неподалік від місця, де він мешкав. 14 квітня 2014 року на фасаді будівлі вінницької середньої загальноосвітньої школи № 13, в якій учився Максим, а 14 жовтня 2015 року у Вінниці на фасаді будинку № 3 на вулиці Волошковій, де жив герой, установлено меморіальні дошки. 19 листопада 2015 року на школі в селі Байраківка Немирівського району також установили меморіальну дошку, а в селі перейменували на вулицю Максима Шимка колишню вулицю Леніна. Рішенням сесії Немирівської районної ради Байраківська СЗОШ І–ІІІ ступенів, в якій навчався Максим Шимко у старшій школі, має тепер ім’я свого випускника. У 2017 році в Меджибожі відбувся лицарський турнір пам’яті Максима Шимка, відтоді такі турніри проводяться щороку у Вінниці. 12 жовтня 2018 року Міністерство культури України та ГО "Родина Героїв Небесної сотні" оголосили конкурс на здобуття Відзнаки імені Героя Небесної Сотні Максима Шимка з метою створення історичного музею (скансену) просто неба на Трухановому острові у Києві. Із 2016 року в Байраківці проходив фестиваль "Козацька держава – наша гордість і слава", присвячений цьому Героєві Небесної Сотні. У 2020 році у Вінниці відбувся міський фестиваль української патріотичної пісні імені Героя України Максима Шимка. Також у Вінниці проходять щорічні патріотичні фестивалі на вшанування пам’яті земляка.