Віктор Іванович Чміленко народився 4 лютого 1961 року в місті Бобринець Кіровоградської області. Закінчивши місцеву школу, вступив до Кіровоградського технікуму механізації сільського господарства. Служив у прикордонних військах на території Туркменії на кордоні з Іраном. Після демобілізації до 1985 року працював у місцевому колгоспі інженером з техніки безпеки, згодом – у Бобринецькій ремонтно-експлуатаційній майстерні. 12 квітня 1991 року Віктора Чміленка було звільнено, офіційна версія – за власним бажанням, але основною причиною стало те, що чоловік прикріпив на дошку оголошень листівку із закликом до незалежності України. Того самого року Віктор закінчив Херсонський сільськогосподарський інститут та отримав спеціальність зоотехніка.
У 1992 році він заснував фермерське господарство "Вікторія". Обробляв 350 гектарів землі, вирощував зернові й технічні культури, розводив овець, свійську птицю.
Віктор Чміленко активно долучався до суспільно-політичного життя. У 2004 році він став учасником Помаранчевої революції. Свою громадянську позицію пояснював так: "Я господар на своїй землі, я влада у моїй державі, бо я частинка українського народу, бо тут лягли в землю діди мої. Одного під час колективізації розстріляли, а другого відправили на Соловки, звідки він так і не повернувся".
Протягом 2005–2006 років Віктор збирав спогади жителів сіл Бобринецького району про Голодомор. Зібрані матеріали передав до Бобринецького краєзнавчого музею. Цікавився історією та археологією.
У 2010 році Віктор Чміленко виступив проти голови та чиновників Бобринецької районної адміністрації, які планували переділ земель району. За рік провів акцію "Проти зняття мораторію на продаж землі". У 2012 році Віктора побили п’ятеро мисливців: він зробив їм зауваження, коли їхали позашляховиком через його поле. Порушники зламали чоловікові палець, а потім написали на нього заяву в міліцію. Тоді Віктор разом із дружиною прийшов під прокуратуру та оголосив голодування на знак протесту проти корупції в органах влади.
Того самого року він брав участь у поїздках Автомайдану по всій країні та в акції проти забудови біля Бобринця. Був учасником "Асамблеї малого та середнього бізнесу".
Разом із дружиною Людмилою виховував трьох дітей – сина Віктора та доньок Ірину й Катерину.
Участь у Революції Гідності. Упродовж усіх місяців протесту Віктор Чміленко підтримував Майдан у Кіровограді (нині Кропивницький) та в Києві, був на вічі у столиці 1 грудня, брав участь в акціях Автомайдану, у місті Василькові блокував виїзд солдатів внутрішніх військ. У січні 2014 року Віктора жорстоко побили тітушки – його вдарили молотком по голові, але від госпіталізації чоловік відмовився.
Востаннє до Києва Віктор Чміленко приїхав 19 лютого. Наступного дня допомагав виносити поранених із вулиці Інститутської. О 10:28 Віктор Чміленко був біля верхнього виходу зі станції метро “Хрещатик”. Побачивши пораненого, побіг до нього й зупинився біля дерева. Тієї миті в чоловіка поцілили кулі: одна поранила ліве плече, а друга розірвала сонну артерію на шиї. Пораненого перенесли до готелю "Україна", однак урятувати його не вдалося.
Вікторові Чміленку було 53 роки.
Пошанування. Віктора Чміленка поховано у селі Борисівка Бобринецького району Кіровоградської області. За громадянську мужність, патріотизм, героїчне обстоювання засад демократії, прав і свобод людини, самовіддане служіння українському народу, виявлені під час Революції Гідності, Указом Президента України № 890/2014 від 21 листопада 2014 року Вікторові Чміленку було присвоєно звання "Герой України" з удостоєнням ордена "Золота Зірка" (посмертно). Почесний патріарх УПЦ Філарет 4 липня 2015 року нагородив його медаллю "За жертовність і любов до України", а верховний архиєпископ Києво-Галицький УГКЦ Святослав 8 травня 2016 року відзначив почесною грамотою (посмертно). Ім’я та портрет Віктора Чміленка викарбувано на тимчасовому меморіалі Героїв Небесної Сотні у Києві та на Меморіалі Героїв Небесної Сотні у Львові. 24 лютого 2014 року вулицю Дзержинського в Кіровограді (з 2016 року Кропивницький) було перейменовано на честь Віктора Чміленка, за рік на фасаді будинку № 56 установили анотаційну дошку. 27 червня 2014 року в місті Бобринець на фасаді будинку № 17-А по вулиці 50-річчя Жовтня (нині вулиця Паркова), в якому жив герой, відкрито меморіальну дошку, а 22 серпня встановлено меморіальну дошку на фасаді будівлі середньої загальноосвітньої школи № 5, де він навчався.