Андрій Миколайович Черненко народився 9 грудня 1978 року в селі Слободо-Петрівка Гребінківського району Полтавської області. Зростав у сім’ї Лідії та Миколи Черненків разом із молодшим на два роки братом Олександром у Черкасах. У трирічному віці почав відвідувати місцевий дитячий садок, а згодом навчався у Черкаській середній загальноосвітній школі № 8. Літні канікули проводив на малій батьківщині батька в селі, де народився. Там про нього згадують як про порядного, веселого та приязного хлопця. У 1994 році після закінчення школи Андрія призвали на строкову службу до лав Збройних сил України. Андрій служив у Мукачевому, тут під час повені рятував його мешканців. Після повернення додому працював електрогазозварювальником. Запам’ятався добрим, товариським, усміхненим, залюбленим у життя чоловіком. Мав золоті руки, добре знався на техніці, полюбляв автотранспорт, міг, як кажуть, із заплющеними очима зібрати та розібрати легкову машину. Проводячи літні вакації у Слободо-Петрівці, познайомився з киянкою Оленою Власенко, яка навідувала там свою бабусю. Вирішивши пов’язати свою долю з коханою, Андрій у 2002 році переїхав до Києва. 27 серпня 2005 року пара одружилася. У столиці Андрій спершу працював за фахом, а згодом вступив до Національного транспортного університету. Здобув ступінь магістра за спеціальністю "Інженер-технолог". Працював інженером-автоелектриком на станції технічного обслуговування. У вільний від роботи час подорожував власним автомобілем. Разом із коханою об’їздив Україну та часто бував за кордоном. Подружжя відвідало майже всі країни Західної Європи. У 2008–2012 роках Андрій Черненко жив у Нідерландах, де його дружина працювала перекладачем у посольстві України. Чоловік брав участь у всіх офіційних заходах посольства. Те, як живуть люди в Європі, бачив на власні очі. Після повернення до України мешкав у Києві. Навесні 2013 року став батьком донечки Яни.
Участь у Революції Гідності. Підтримати протестувальників на Майдані Андрій вирішив, дізнавшись із новин про жорстокий розгін бійцями "Беркуту" протестувальників у середмісті Києва в ніч проти 30 листопада 2013 року. Майже щовечора приходив туди після роботи на СТО й допомагав, чим міг: привозив своєю автівкою шини, будував барикади. Рідні намагалися відмовити Андрія, але він твердив, що має допомагати мітингувальникам, бо хоче кращої долі для своєї дитини. Андрій Черненко не брав зброю до рук принципово. Твердив, що протестувальники зможуть перемогти без зброї, бо вийшли на мирний протест. За непідтвердженими свідченнями, Андрій Черненко входив до Самооборони Майдану. 18 лютого 2014 року, він, повернувшись додому, допоміг дружині скупати донечку й поїхав на Майдан. Після 21-ї години перебував на Майдані. Був одягнений у сіро-чорну мотоциклетну куртку та біло-сірі штани мілітарі, на голові мав темно-синій шолом. Дотепер не вдалося реконструювати події того вечора. За свідченнями рідних, Андрій телефонував їм із Майдану. Після 22.30 він, за свідченням дружини, вже не виходив на зв'язок. Як з’ясувало слідство, Андрій отримав кульове поранення у груди орієнтовно о 22.00. Пораненого було доставлено до Будинку федерації профспілок України, звідти його доправили до Київської міської клінічної лікарні № 17. На жаль лікарям не вдалося врятувати чоловіка, поранення було несумісне із життям. Андрій помер у лікарні близько 23:20 того самогодня.
Андрієві Чернеку було 35 років.
Пошанування. Поховано Андрія Черненка в селі Слободо-Петрівка. За громадянську мужність, патріотизм, героїчне обстоювання конституційних засад демократії, прав і свобод людини, самовіддане служіння українському народу, виявлені під час Революції Гідності, Указом Президента України № 890/2014 від 21 листопада 2014 року Андрієві Черненку було присвоєно звання "Герой України" з удостоєнням ордена "Золота Зірка" (посмертно). Почесний патріарх УПЦ Філарет 4 липня 2015 року нагородив його медаллю "За жертовність і любов до України", а верховний архиєпископ Києво-Галицький УГКЦ Святослав 8 травня 2016 року відзначив почесною грамотою (посмертно). Ім’я та портрет Андрія Черненка викарбуванл на тимчасовому меморіалі Героїв Небесної Сотні у Києві та на Меморіалі Героїв Небесної Сотні у Львові. 20 серпня 2014 року в Києві на фасаді будинку по вулиці Великій Васильківській, 114, в якому жив Андрій, було відкрито меморіальну дошку на його честь. 16 лютого 2017 року в Черкасах на фасаді будівлі середньої загальноосвітньої школи № 8, де навчався герой, установлено меморіальну дошку.