Сергій Романович Байдовський народився 21 серпня 1990 року в місті Нововолинськ Волинської області в сім’ї Марії та Романа Байдовських. Окрім Сергія, в родині були старші донька Олена та син Олександр. Спершу Сергій навчався у Нововолинській школі №12, а згодом через сімейні обставини переїхав до села Менчичі Іваничівського району Волинської області до родини дядька Онуфрія, з яким жила старенька бабуся Сергія, що потребувала догляду. Після закінчення Соснинської загальноосвітньої школи у сусідньому селі хлопець вступив у 2007 році до Луцького інституту розвитку людини Університету "Україна" на спеціальність "Програмне забезпечення автоматизованих систем". Після завершення навчання у 2012 році почав працювати на магістральному нафтопроводі "Дружба" в Дрогобичі. Був неодружений, дітей не мав. Два роки зустрічався з дівчиною Світланою – студенткою медичного коледжу, якій мав намір освідчитися після завершення подій 2013–2014 років. На дозвіллі цікавився історією козацтва. Був членом Українського реєстрового козацтва, мав звання рядового. Полюбляв подорожувати Україною, захоплювався футболом, відвідував музичні фестивалі. З юнацьких років виявляв громадську активність. У 2004 році, навчаючись у школі, організовував заходи на підтримку Помаранчевої революції.
Участь у Революції Гідності. Активіст Євромайдану. Уперше приїхав до Києва у грудні 2013 року після побиття студентів на майдані Незалежності. Рідним нічого не казав. Лише у січні батьки дізналися, що їхній син періодично буває на Майдані. До Києва Сергій приїздив між робочими вахтами. Увіходив до 35-ї сотні Самооборони Майдану, яка мала назву "Волинська Січ". Мав псевдо "Друг Байда". Незадовго перед останньою поїздкою на своїй сторінці в соцмережі процитував Левка Лук’яненка: "Нація, яка не готова посилати синів на смерть, не виживе". Востаннє виїхав до столиці в ніч на 19 лютого.
20 лютого близько восьмої ранку зателефонував рідним і повідомив, що він у Києві й у нього усе гаразд. А вже за годину разом з іншими активістами піднімався вгору вулицею Інститутською відтісняючи від барикад силовиків, які до того більш ніж добу тримали Майдан в облозі. На підступах до "Жовтневого палацу" біля нього з побратимом розірвалася граната. Ударною хвилею Сергія відкинуло вбік без жодної подряпини, а товаришеві в ногу влучив уламок, від чого той знепритомнів на сходах до палацу. Сергій поспішив на допомогу. Біля барикади на в’їзді до "Жовтневого палацу" о 09:24 він отримав смертельне поранення. Одна куля потрапила під ліву лопатку та зрикошетила, а друга ввійшла між ребрами з лівого боку й пошкодила внутрішні органи. У машині "швидкої" серце Сергія тричі починало битися. Та врятувати його не вдалося.
Сергієві Байдовському було 23 роки.
Пошанування. Сергія Байдовського поховано в селі Менчичі Іваничівського району Волинської області. За громадянську мужність, патріотизм, героїчне обстоювання конституційних засад демократії, прав і свобод людини, самовіддане служіння українському народу, виявлені під час Революції Гідності, Указом Президента України № 890/2014 від 21 листопада 2014 року Сергієві Байдовському було присвоєно звання “Герой України” з удостоєнням ордена “Золота Зірка” (посмертно). Почесний патріарх УПЦ Філарет 4 липня 2015 року нагородив його медаллю “За жертовність і любов до України", а верховний архиєпископ Києво-Галицький УГКЦ Святослав 8 травня 2016 року відзначив почесною грамотою (посмертно). Ім’я та портрет Сергія Ба*Айдовського викарбувано на тимчасовому меморіалі Героїв Небесної Сотні у Києві та на Меморіалі Героїв Небесної Сотні у Львові. Постать Сергія Байдовського відчеканено на пам’ятнику Героям Небесної Сотні з Волині на Меморіалі Слави у Луцьку. 14 травня 2014 року на фасаді приміщення філії ”Магістральні нафтопроводи ”Дружба” ПАТ ”Укртранснафта” у Дрогобичі встановлено меморіальну дошку на його честь. Таку само дошку було відкрито 16 травня на фасаді приміщення львівської філії ”Магістральні нафтопроводи ”Дружба” ПАТ ”Укртранснафта”. 22 жовтня 2014 року в селі Соснина на фасаді будівлі середньої загальноосвітньої школи, в якій учився герой, на знак пам'яті про нього встановлено меморіальну дошку. Сьогодні школа (нині ліцей) має ім’я Сергія Байдовського. 19 лютого 2019 року тут було відкрито музей, присвячений герою. 1 лютого 2015 року в місті Нововолинськ на фасаді будівлі середньої загальноосвітньої школи № 6 (колишня № 12), де навчався герой, встановлено меморіальну дошку. 19 лютого 2015 року в селищі Іваничі відкрили стелу пам’яті Героїв Небесної Сотні та вояків, загиблих на сході України, на якій серед інших імен викарбувано ім’я Сергія Байдовського. 20 лютого 2015 року в місті Нововолинськ на фасаді будинку на вулиці 5-й мікрорайон, 17, де жив герой, йому було відкрито меморіальну дошку. 4 серпня 2017 року на сесії Нововолинської міської ради Сергію Байдовському присвоїли звання ”Почесний громадянин міста” (посмертно). Кабінет Міністрів України 15 листопада 2017 року заснував у числі державних стипендій академічну стипендію імені Сергія Байдовського для спеціальності “Інженерія програмного забезпечення”. На спомин про нього та для втілення його мрій у життя громадська організація “Родина Героїв Небесної Сотні” започаткувала Відзнаку імені Героя Небесної Сотні Сергія Байдовського, в межах якої щороку проводитиметься конкурс творчих віртуальних проєктів на його честь. У 2018 році в межах Відзнаки оголошено конкурс відеороликів про Україну ”Моя країна гідності” (коротка історія про країну, місто, село, чи селище; важливі події або людей).