6 серпня у Тернопільському обласному художньому музеї відкрилася виставка "Нью-Йорк – Іловайськ: вибір", присвячена Маркіянові Паславському, американцю українського походження, який служив добровольцем у батальйоні "Донбас" і загинув під Іловайськом. Аналогічний захід відбувся рік тому в столиці – виставку задумано як мандрівний проєкт.
Окрім художнього музею, серед організаторів виставки в Тернополі – Національний музей Революції Гідності та Музей української діаспори. Сприяли відкриттю цієї виставки також рідні Героїв Небесної Сотні Тернопільщини.
Попри спеку, сезон відпусток і карантин, у залі було людно. Прийшли навіть відвідувачі з малечею.
Маркіян Паславський народився в самому серці Нью-Йорка, “столиці світу”, в сім’ї діяспорян і виховувався в українських традиціях. Спочатку був “Пласт”, а потім і найпрестижніша військова академія Вест-Пойнт; служба в 75-му полку рейнджерів сил спеціальних операцій США. По тому Маркіян здобув освіту економіста, а з проголошенням незалежності переїхав до України. Він обрав для себе українське громадянство. Розвивав тут свій бізнес, брав участь у Помаранчевій революції та Революції Гідності. Пішов на війну добровольцем, мав позивний "Франко". Загинув під Іловайськом 19 серпня 2014 року.
Маркіяна Паславського поховали в Києві на Аскольдовій могилі поряд із героями Крут. Його побратими збираються там щороку.
В експозиції виставки – речі, з якими Маркіян був на Майдані та війні. Книжки, які читав у дитинстві, однострої. Світлини з фронту. Прапор США, що майорів на Майдані ще під час Помаранчевої революції, а згодом ним накрили труну з героєм.
Ігор Дуда, директор Тернопільського обласного художнього музею, сказав, що домовленість із Києвом щодо виставки була ще рік тому. “Нам бракує патріотичної теми! – переконаний керівник музею. – І признаюся: у наших музейних фондах бракує саме матеріалів про Майдан і війну. Прагнемо розкривати цю тему, зокрема в 2016 році ми вже представляли в цьому залі фотовиставку “Розстріляний Майдан” киянина Олександра Тимошенка”.
Війна за цінності
Серед гостей були жителі Підгайців – міста, з якого походить рід Паславських.
“Родина Марка Паславського виїхала в Сполучені Штати, а він мав зробити вибір, – розповідає Ігор Дуда. – Він, капітан армії США, успішний банкір, бізнесмен, 1992 року приїхав в Україну”.
Ігор Пошивайло, генеральний директор Національного музею Революції Гідності, згадує, з чого почався проєкт: “Рік тому – телефонний дзвінок із Нью-Йорка. Олена Паславська, сестра Маркіяна, питає: “Чи вам потрібні експонати? Та невеличка колекція, яку Маркіян привіз із собою з Майдану, з Києва.” Звісно, потрібна! Усі 19 експонатів представлено на цій виставці. Є й палиця, з якою був Марко на Інститутській 20 лютого, і чорний шолом – усе тут”.
Музей української діаспори також мав унікальну колекцію речей Маркіяна Паславського. Щоправда, не “майданівську”. Коли це з’ясували, прийшло рішення об’єднати експозиції в один потужний проєкт. Саме так постала виставка “Нью-Йорк – Іловайськ: вибір”.
Ігор Пошивайло розповів: рідні не знали про участь Маркіяна в подіях Майдану. Довідалися про це постфактум. А вже після його загибелі знайшли на його комп’ютері файли з роздумами про те, як змінити Україну. Він розглянув усі напрями – економіку, банківську справу, політику, освіту, армію. Ці думки Музей Майдану оприлюднив у брошурі “Заклик діяти: слова Маркіяна Паславського”.
Як американський військовослужбовець Паславський брав участь у військових операціях. Міг стати відмінним інструктором і передавати досвід українським воякам, однак зробив свій вибір. У "Донбасі" не обіймав керівної посади.
“Історія Марка потребує кінематографії, потребує художнього осмислення!.. – переконаний Ігор Пошивайло. – Творів, романів, які надихали би молодь. Надзвичайно проста, але настільки віддана Україні людина..."
Музейник нагадав: війна точиться не лише за територію, а й за цінності, гідність, культуру. “Війна гібридна, вона – за все. Ми повинні формувати інфраструктуру нашої історичної пам’яті, щоб надалі неможливо було фальсифікувати нашу історію, відняти наші цінності. Щоб життя героїв визвольних змагань, Другої світової, подій на Майдані, російсько-української війни було покладено недаремно”.
Мислити категоріями вічності
“Стати на захист рідної землі, Батьківщини – це річ мужня та достойна поваги, – розмірковує Назарій Розлуцький, провідний науковий співробітник Музею української діаспори. – Але все-таки захищати свою землю, свободу, родину – річ природна. А піти воювати за Україну тому, що вона була землею твоїх предків, – для цього треба мислити категоріями вічності. Народитися на Мангеттені й загинути в невідомому донецькому містечку. Розміняти шостий десяток років, бути одним із провідних спеціалістів у фінансовій та інвестиційній сфері й піти воювати як рядовий солдат – це теж треба мислити категоріями вічності. Марко Паславський був якраз із таких. Його побратими згадували: в бою у Марка завжди був привілей, він сам собі обирав ділянку, де він хотів вести бій, і зазвичай найнебезпечнішу”.
Назарій показав фото, де на могилі "Франка" зібралися четверо його побратимів: "Майстер", "Німець", "Лекс", "Заноза": "На цій світлині – відділення Маркіяна Паславського в повному складі. Це те відділення, з яким він пройшов усю літню кампанію 2014 року, починаючи з кінця червня, де вступив у бій під Слов’янськом, і закінчуючи Іловайською битвою. Четверо залишилися живі. Частина з них – живі завдяки Марку".
Розлуцький розповів: за п'ять днів до початку роботи організатори виставки дізналися, що Тернопіль внесено в карантинну зону, і виникли сумніви, чи відбудеться виставка та чи є сенс її монтувати. "Як виявилося, прийшло доволі багато людей як для обласного центру – я не очікував, що буде така відвідуваність, – радіє він. – Це показує, що тема Маркіяна Паславського актуальна".
Не забувають "Франка" й у Підгайцях, містечку, звідки родом його мати Орися.
Голова Підгаєцької районної державної адміністрації Галина Дуда свого часу працювала директоркою гімназії. Розповіла про те, як цьому навчальному закладові присвоїли ім’я Маркіяна Паславського – це була непроста тривала процедура, така собі маленька битва за пам'ять.
"Я подумала, що ім’я цієї людини має бути назавжди вписане в історію Підгайців, – каже Галина. – Обговорили це в колективі гімназії. Далі були батьківські збори – батьки нас підтримали. Я пішла на сесію районної ради. Кажуть: потрібні громадські слухання. Зібрали активістів, родичів. Узяли дозвіл у матері – коли ім’я присвоюють закладу, треба, щоб родина дала дозвіл. Мати погодилася, з Америки прийшов лист – можемо рухатися далі".
У гімназії поставили меморіальну дошку та створили маленький музей. Туди приїздила Орися Паславська, а перший дзвоник регулярно відвідує побратим Маркіяна Вадим Гайдін, "Майстер".
Був замкнений, любив родину
Про родину Паславських розповіла Зеновія Наконечна, двоюрідна сестра батька Марка. Вона згадала, що 25 років тому гостювала у США в рідних: "Ми з Орисею, мамою Маркіяна, пішли на великодні свята до церкви. Я була вражена, наскільки там розвинені традиції, як відправлялася служба Божа. Усі були у вишиванках. Пізніше почалися гаївки коло церкви. Як вони всі співали! Я навіть багато чого не знала, мені було стидно. Орися каже: "Як, ти того не знаєш?! Ти ж приїхала з України!" Усі ці гаївки, ці патріотичні розмови, й усе українською мовою – мене те все вразило. А після служби заспівали "Боже, великий, єдиний, нам Україну храни". То я так плакала!.."
Жінка згадує: Маркіян зростав слухняним, але був трошки замкненим. Він дуже любив сестер, племінників – брат Нестор має чотирьох дітей, і малим завжди перепадали подарунки від Марка. "Він їм постійно презенти возив, він їх страшенно любив! – ділиться спогадами Зеновія. – А крім того, він найбільше любив свою маму. Мама його для нього була святою. І направду він був надзвичайно добрий син для Орисі. Орися була великою патріоткою. Вона виховала їх усіх, четверо дітей, тяжко було жити. Тато, мій двоюрідний брат, скоро помер. І вона лишилася сама з дітьми. Але вона старалася їх виховати в такому дусі, щоб вони завжди любили Україну, пам’ятали про неї".
Достукатися до молоді
Історія Марка Паславського – не єдина такого штибу в перебігу російсько-української війни. Подібний трагічний і героїчний шлях пройшов і Василь Сліпак із позивним "Міф" – оперний співак світового масштабу, який жив і виступав у Парижі, проте пішов добровольцем на фронт і поліг на Світлодарській дузі. Історії обох уже відображено в кінематографі – про Сліпака режисер Леонід Кантер зняв документальний фільм "Міф", а у художній стрічці на реальних подіях "Іловайськ" згадано історію "Франка". "Іловайськ" хоч і не документальна картина, проте грають бійців самі вояки. Ті, хто вийшов з Іловайського котла…
Ці паралелі зазначає й Володимир Голоднюк, батько Героя Небесної Сотні Устима Голоднюка. "Сьогодні ця виставка не так про Марка, як про саму суть... Таких, як Марко, у нас було багато. І ці історії треба музеям вишукувати. Можна згадувати не лише тих, хто загинув. Серед тих, хто приїхав заможними, – це родина Супрунів, які згорнули бізнес в Америці, привезли мільйони, вклали в захист України. Вони запровадили "Stop Fake", ресурс, який дає нам змогу не так сильно програвати в інформаційній війні. Запровадили лікарські, медичні програми…"
Він розповів, що рідні Героїв Небесної Сотні Тернопільщини також волонтерять і допомагають фронту: "Під Докучаєвськом на позиціях "Айдару" нам пощастило познайомитися з грузином. Давидом Сіхарулідзе. Як виявилося, це був його день народження. Це дуже сором’язлива людина. Був колись підполковником, сюди прийшов рядовим. І він, як і Марко, загинув потім на Світлодарській дузі. Від кулі снайпера... Коли його питали, чому воює за Україну, відповідав: "Володю, я тут не тільки за Україну, я воюю і за Грузію, бо у нас спільний ворог".
Волонтер переконаний, що надзвичайно важливо розповідати такі історії саме наступним поколінням. "Я хочу побажати, щоб ваші зали завжди були повні молоді, щоб сюди ходили випускники шкіл, щоб сюди водили студентів, щоб їм це показували й розказували, щоб вони розуміли: Україна – це не просто вишиванка, вареники, борщ, – каже Володимир Голоднюк. – Це щось більше. І є люди, які за це віддають життя. Тоді в інтернеті не з’являлися б дурнуваті відосики, де випускники шкіл визнають Крим російським, не з’являлися б дурнуваті написи на могилах героїв. Ми повинні зараз вести боротьбу – за допомогою Марка й таких, як він, – за серця молоді. Тоді здобудемо Україну".
Одна з відвідувачок – Мирослава Володимирівна, мати загиблого бійця 80-ї десантно-штурмової бригади. "Про подію я дізналася з фейсбуку, і мені захотілося піти подивитися, вшанувати пам'ять загиблого, – каже вона. – Для мене це не просто звук – "віддати життя за Батьківщину". Я з цим живу від 2016 року, – жінка насилу стримує сльози. – Хотілось би побачити й підтримати…"
Уся її сторінка на фейсбуці – про війну: "Спогади батьків, дружин, дітей… спогади побратимів… і мені не хочеться сторонніх людей впускати в своє життя, на свою сторінку, бо в мене біль, сум і жаль. І я би хотіла, щоб подібні заходи були ширше висвітлені в засобах масової інформації. Наприклад, інформація про сьогоднішню подію могла би бути на автобусних зупинках, у тролейбусі…"
Попри теплу атмосферу в колі "своїх", залишається нерозкритим питання, як достукатися до тих, кого війна не зачепила безпосередньо.
Назарій Розлуцький переконаний: тему можна вивести на широкий загал через роботу зі школами та вишами: "Але поки літо, на жаль, це ніяк не можливо, тим більше в таких умовах. Тому я здивований, що виставку обмежено кінцем серпня".
Хочеться вірити, що цей проєкт мандруватиме й далі Україною, а може, й за її межами, поширюючи історію російсько-української війни й однієї з її надзвичайних постатей.
Написала Олена Максименко, редагувала Олена Шарговська, фотографував Богдан Пошивайло