Ірина Волинець і Марія Процик перемогли в Міжнародному відкритому архітектурному конкурсі проектів на кращу проектну пропозицію меморіального комплексу Героїв Небесної Сотні”. Обидві вони народилися у Львові. Вивчали архітектурне проектування в Національному університеті “Львівськa політехніка”. Закінчили виш 2014 року. Працюють у компанії “Volynets architectural bureau”, яка зосереджується переважно на українському ринку. Для закордонних замовників створили архітектурне бюро “MI studio”, діяльність якого в Роттердамі провадить Марія.
Чи конкурентна українська школа архітекторів у західному світі?
М. П.: Так, львівська школа дає непогану базу. Усе залежить від власних амбіцій і мотивації.
Із чого ви починали свою професійну діяльність?
І.В.: До заснування нашого бюро я вже працювала в кількох львівських архітектурних офісах. У певний момент виникло бажання йти вперед, розвиватися й досягати нових вершин. Кажуть, архітекторові треба спочатку років десять проходити практику й лише після цього починати власну дільність. Так склалися обставини, що в моєму випадку цей стереотип було зруйновано.
Професія архітектора дуже різнобічна – проектування будівель, містопланування, ландшафти, інтер’єри. Мені ближча робота з архітектурою, великими об’єктами. Останні кілька років ми працювали разом із “Helen & Partners” над проектами в Норвегії. У більшості з них мені вдалося застосувати результати мого дослідження лендформної архітектури та створити будівлі, пов’язані із середовищем.
М. П.: Після закінчення університету працювала в ландшафтно-урбаністичних офісах “West 8” і “Felixx”. Проектую парки, сквери, набережні, роблю містобудівні проекти. Меморіал проектувати ще не доводилося.
До Роттердама переїхала відразу після закінчення “Львівської політехніки” – на стажування у “West 8”. Потім мені запропонували залишитися там.
Ви напарниці щодо проекту меморіалу, а поза цим чи давно співпрацюєте?
М. П.: Це наш з Іриною четвертий спільний конкурс.
І. В.: Ми знайомі ще з університету, навчалися в одній групі. Тому добре знаємо архітектурні погляди одна одної. Наш перший спільний конкурс щодо культурного простору на Андріївському узвозі приніс нам друге місце, ми тоді були ще студентками. Так почалася наша співпраця. І навіть зараз, попри відстань, ми так само розуміємо думки та вподобання одна одної.
Ваші обов'язки в роботі над проектом було розділено?
М. П.: Наша з Іриною участь у проекті рівноцінна. Працювали тільки вдвох. Обов’язки не розділяли. Ми почали роботу зі спільного обговорення ескізів. На дальших етапах щодня обмінювалися кресленнями та обговорювали проект.
Як перемога вплине на вашу кар'єру? Не думаєте спрямувати тепер свою увагу й на подібну діяльність?
І. В.: Усі наші спільні з Марією проекти відображають наші цінності стосовно архітектури та ландшафту. Ми не плануємо фокусуватися лише на меморіалах. Цей конкурс був, певно, винятком. Для нас він швидше став унікальною можливістю реалізувати в Україні нашу ідею та спроектувати максимально якісний громадський простір. Для архітектора вдало реалізований проект – найкращий бонус. У більшості країн Європи конкурси дають змогу заявити про себе всьому архітектурному світові, особливо якщо ти ще молодий архітектор. У результаті перемоги роботи в такого архітектора точно побільшає.
Марія Процик і Ірина Волинець
М. П.: Виграти такий конкурс – то була для нас несподіванка. Звісно, ми маємо надію, що цей проект стане фундаментом для успіху “MІ studio”, але, що важливіше, він стане правильною відповіддю для тих, хто втратив рідних під час Революції Гідності. Сподіваємося, це буде гарне місце, де люди зможуть віднайти для себе мир.
Чи відрізняються, за вашими спостереженнями, архітектурні смаки українців від європейських?
М. П.: На мою думку, тут ми дещо відстаємо. В Україні вже є хороші архітектурні бюро та з’являються цікаві нові, але їх наразі недостатньо, й не можна сказати, що ми серед передових країн. Я назвала би передовими в цьому плані скандинавські країни, Японію, Нідерланди.
Вважаєте ваш проект меморіалу актуальним у світовому контексті?
М. П.: Не можу судити про нього зі сторони. Але й мої колишні колеги з “West 8”, і теперешні у “Felixx” оцінюють його високо.
Що скажете про організацію конкурсу? Є щось, що вас у його процедурі розчарувало або насторожило?
І. В.: Конкурсна процедура була досконалою.
М. П.: Конкурс дуже добре організовано. Варто сказати, що строки були досить короткими.
Який етап легший – проектування чи теперішня робота над реалізацією проекту?
І. В.: Кожен етап особливий і цікавий по-своєму. Мені особисто подобається етап створення концепту проекту. Найбільше задоволення дає ескізування. Але момент реалізації ідей та втілення їх у життя теж захопливий.
Який найяскравіший спогад залишився стосовно підготовки проекту?
І. В.: Момент, коли нам нарешті вдалося виконати 3D-друк однієї з частин макета. Тоді ми були щасливі, що наші безперервні спроби надрукувати макет не були марні.
Розмову вів Северин Наливайко.