Учасник Революції Гідності Дмитро Піркл поділився спогадами про Майдан, своє поранення під час Вогнехреща 19 січня 2014 року, а також про те, як Помаранчева революція вплинула на його інтерес до історії та як збирач старовини, краєзнавець, благодійник опікується культурною спадщиною в Україні нині.
Дмитро Піркл відомий у культурній сфері як “друг музеїв”. Із 2004 року він, металург та підприємець у минулому, на хвилі національного піднесення захопився історією. Згодом почав збирати цінні речі та передавати на зберігання до музеїв.
“Ця діяльність стала для мене пошуком відповідей на запитання. І я прагну отримувати ці відповіді у вигляді речей, які неспростовно свідчать про ті чи інші історичні події. Бо ж багато чого приховали, викрали чи видали за російські здобутки. Саме в музейній справі я з 2006 року. Для мене надзвичайно важливо, що цінні експонати, які мені вдається відшукати й передати до музеїв, стають базою для наукової роботи та експозицій”.
Коли стався Майдан, було вже цілковите усвідомлення історичності тих подій. Дмитро Піркл пригадує, як записувалися спогади й активно збиралися свідчення:
“Свідчення про події були “свіжими”. Тепер це вже більше о́брази, а тоді був нерв. Я розумів, чому це важливо, і передав чимало експонатів Майдану до Запорізького краєзнавчого музею та в наш Дніпропетровський національний історичний музей імені Яворницького, зробив невеличку колекцію”.
На Майдані Дмитро Піркл входив до Козацької сотні Самооборони Майдану чергував переважно вночі на 4-му козацькому редуті – так називали барикаду сотні. Через прохід цієї барикади на Хрещатику йшло чимало людей, тож головним завданням чергових було стежити за безпекою та порядком, щоб на територію наметового містечка не потрапили агресивні, нетверезі чи підозрілі особи.
Попри тодішні постійні небезпеку та холод, Дмитро сьогодні пригадує інше: “Те, що особливо запам’яталося, – тепло, просте людське тепло. Атмосфера загального сприйняття всіх учасників – це було насправді фантастично й надзвичайно комфортно. На Майдан постійно хотілося повертатися”.
Уже під час січневих подій 2014 року на вулиці Михайла Грушевського Дмитро Піркл отримав поранення від беркутівців:
“Я заліз на стовп і знімав події, щоб усе зафіксувати. Зрештою мені в голову поцілив кулею хтось із беркутівців, я на спину впав, забився – не так та куля, як забій. І потім підняв фотоапарат та пішов назустріч цим, кажу їм: “Що ви робите?! Ви бачите, що я неозброєний, без нічого, фотографую!” І вони вийшли тоді та ще раз лупонули просто впритул”.
Тоді Дмитрові допоміг, як він здогадується, хтось із “Правого сектору” – його оперативно віднесли до готелю “Дніпро”, де можна було отримати допомогу.
Згодом, 22 січня, Майдан уже знав про першого загиблого – Сергія Нігояна. “Я не міг отямитися від розуміння, що це сталося, – йому двадцять років, іще зовсім дитина! Про це мали казати на кожному кроці, це мало бути проговорено, хоч би як страшно було. Тоді в Дніпрі мені не вдалося, на жаль, досягти такого розголосу цієї теми – скрізь були регіонали”.
Після поранення Дмитро Піркл дав свідчення адвокатові й повернувся до рідного міста, яке тоді ще називалося Дніпропетровськом, а згодом стало Дніпром. Мав пошкодження голови та поранення печінки, але поганий загальний стан було спричинено, які припускає Дмитро, ще й газом. Під час сутичок силовики застосовували газ, в той час як більшість мітингарів не мали засобів захисту від нього.
“Закривався рукавом спершу, потім дихав через якусь хустинку. Тоді все було на адреналіні, емоції зашкалювали, через те все відчувалося не так, як могло би бути”, – розповідає чоловік.
Тоді поранених на Майдані закликали звертатися по допомогу, щоби свідчити про побиття, через громадську організацію “Ініціатива Е+”:
“Тоді мене запросили для інтерв'ю з провідним адвокатом України Миколою Сірим. Після закінчення активних подій на Майдані моєю справою займався Роман Маселко, активний захисник Автомайдану, представник адвокатського бюро Віталія Тітича. Ці люди робили тоді невидиму, але надважливу роботу, щоби злочини проти мирних громадян були зафіксовані, а винуватих в майбутньому покарали”.
Нині Дмитро Піркл і далі поглинений справою свого життя – працює з 25 музейними установами та разом із товаришем Дмитром Мальцем створив Благодійну організацію по збереженню історичної спадщини «БЛАГОДІЙНЕ ТОВАРИСТВО “ҐАРДАРІКА”».
“Ми стільки всього не знаємо про Україну, ви собі не уявляєте! Це, з одного боку, неймовірне задоволення – щось знаходити, щось відкривати, а з іншого – просто жахаєшся, який пласт цінного та унікального було штучно вилучено з нашого повсякдення. Росіяни нищать і нас, і нашу культуру, бо це протистояння екзистенційне. Тож зберегтися та вистояти для нас – ключове завдання, найголовніша річ”.
Світлини зроблені Дмитром Пірклом на Майдані. З особистого архіву