Вечір пам’яті та щемливих історій. Яким був герой російсько-української війни Денис Антіпов, що любив, за що вболівав та як боровся за українську свободу – близькі та рідні воїна розповіли в Інфоцентрі Музею Майдану. Потому усі охочі змогли подивитися документальний фільм “Або ми. Або вони”, присвячений Денису Антіпову й скласти шану чину воїна.
Денис Антіпов мав активну громадянську й життєву позицію, постійно вчився та розвивався, розпочав власну ветеранську справу та викладав корейську мову у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка. Його студенти й колеги, друзі та однодумці згадують Дениса як світлу людину з високим рівнем людяності, неймовірною енергією та цікавими ідеями. Він завжди знаходив час і сили на відстоювання українських цінностей, надихав своїми справами інших, розумів важливість та докладав зусиль до захисту та розвитку держави, збереження мови й культури.
Марія Антіпова, мати Дениса Антіпова
“Про Дениса завжди можна говорити лише з усмішкою. Бо він любив життя, любив людей, Бога, він любив усе навколо! І не піти захищати нас та країну не міг. Денис умів створювати навколо себе простір доброти. Навіть коли лежав у госпіталі після поранення, не втрачав оптимізму й, не долікувавшись, повернувся на фронт – постійно казав, що там побратимам іще важче, долікуюся, мовляв, потім. Завжди всім допомагав, для всіх знаходив час. Ми будемо продовжувати робити те, чого хотів Денис для країни та людей. Дякую всім, хто зберігає пам’ять про наших героїв”.
Під час зустрічі батько воїна Геннадій Антіпов передав до Музею Майдану добірку фотографій про життя Дениса. Світлин, які робив сам Денис, практично не залишилося. 24 лютого, коли він вкотре йшов на війну, форматував усі диски на комп’ютері, щоб ніщо не потрапило в погані руки. Адже розумів, що небезпека може бути й тут.
На переданих фотографіях закарбована громадську діяльність Дениса – участь у мітингах, Мовному майдані, подіях Революції Гідності.
“На Майдані Денис був із першого й до останнього дня. Вишні сили охороняли його: під час першого розгону мітингарів він захворів, і друзі вмовили його на ніч залишитися вдома; у лютому, ввечері напередодні розстрілів, вони з товаришем вирішили переночувати вдома й випрати пропахлий димом і бензином одяг. Тоді по телевізору я побачив, що почали розстрілювати людей. Будити сина не став, бо знав, що Денис одразу рвоне туди. Удруге його вберегло. Але не від війни… Захищати країну – це було його рішення”, – згадує Геннадій Антіпов.
У 2015 році Денис Антіпов добровільно пішов на фронт, виконував бойові завдання під Донецьким аеропортом, на промзоні Авдіївки, на Світлодарській дузі. Після повномасштабного вторгнення росії у 2022 році знову став на захист країни.
“Денис є усобленням покоління незалежності, яке згуртувалося у боротьбі. Він не на словах, а на ділі завжди показував, що готовий захистити країну, й першим із наших друзів став добровольцем у 2014 році. Так само й після 24 лютого не мав жодних вагань, як боротися проти окупантів, і вирушив на фронт. Денис був Людиною Чину, і згадувати його ми будемо щодня у своїх справах. Він назавжди залишиться символом боротьби нашого покоління”, – каже друг Дениса Антіпова Олег Слабоспицький, громадський активіст, член правління Національного українського молодіжного об'єднання (НУМО).
Про роботу над створенням документальної стрічки “Або ми. Або вони” розповіла авторка фільму, документаліст платформи пам’яті “Меморіал” Діана Жвінкліс:
“Ми постійно розповідаємо історії полеглих героїв. І у фільмах наче наближаємо історії людей, які віддали за нас своє життя. Коли ми почали знімати фільми, у книзі пам’яті я натрапила на вірш студентки Дениса Антіпова, яка присвятила його своєму викладачеві. І після цього мені захотілося краще познайомитися з Денисом – я зайшла в його соцмережі: наплакалася, насміялася та зрозуміла, що про цього воїна я хочу розповісти значно більше. Ми прагнули передати те, яким був і є Денис, що він зробив, як він жив – з якими принципами, цінностями та ідеями. Дякую всім рідним і друзям, що так щиро розповідали про нього. Сподіваюся, в цій стрічці нам удалося передати масштаб особистості Дениса”.
Після важкого поранення під Ізюмом навесні 2022 року Денис Антіпов не долікувався й поїхав на передову до побратимів. Загинув у бою 11 травня 2022 року поблизу села Довгенького на Харківщині. Тоді українських воїнів окупанти обстріляли з танків та артилерії. 
Спогадами про друга поділився Андрій Мацьків, офіцер Збройних сил України, краєзнавець, військово-історичний реконструктор:
“Денис і всі герої, які полягли, дуже багато зробили для країни у своєму цивільному житті. І тому нам треба усвідомити, що пам’ятати про них означає якусь частинку їхньої роботи брати на себе. Навіть коли важко, нам. попри все, потрібно робити більше, аніж ми можемо, на знак пам’яті про них. Тоді наші герої житимуть завжди. Денис увесь час був попереду і був незламним. Говорячи військовою мовою, в житті він був “нерухомим загороджувальним вогнем” для нас – усе зле, окупаційне, антиукраїнське він не пропускав. Пам’ятаючи Дениса, ми зможемо ще більше зробити для нашої перемоги”.
Денис Антіпов продовжив справу своїх прадідів, які були повстанцями й так само боролися проти росії. За мирне та вільне майбутнє України він віддав життя.
Посмертно Дениса Антіпова було нагороджено орденом Богдана Хмельницького III ступеня.
У Києві на його честь перейменували вулицю Славгородську у Дарницькому районі.
Світлини: Національний музей Революції Гідності