Ігор Михайлович Ткачук народився 1 вересня 1975 року в місті Знаменськ Калінінградської області Росії.
Коли Ігорю виповнилося п’ять років, родина Ткачуків переїхала в Україну та оселилася у селі Фатовець Коломийського району Івано-Франківської області (входить до складу сільської ради села Велика Кам’янка). Закінчивши місцеву школу, Ігор відслужив в армії. Одразу після демобілізації одружився з дівчиною, яку знав ізмалку. Весілля було скромним, адже напередодні помер батько Ігоря, який тяжко хворів. Ігор став опорою не лише для дружини Марії, а й для матері та старшої сестри. Маючи фах столяра, працював будівельником. Спочатку разом із дружиною їздив на заробітки у Чехію. Після народження первістка Ігор намагався знайти роботу в Україні. Згодом у подружжя народилися ще двоє дітей.
Для своєї родини Ігор мріяв побудувати власний дім. Незадовго до загибелі він купив стару хату, тимчасово облаштував її, сподіваючись у 2014 році розпочати будівництво нової. Однак хату для родини загиблого добудували вже його односельці. А у 2019 році під колесами п’яного водія у рідному селі загинув старший син Ігоря Євген.
Участь у Революції Гідності. До протестів у Києві Ігор Ткачук приєднався у січні 2014 року. 8 лютого він повернувся до родини, щоб відсвяткувати першу річницю народження свого молодшого сина. Матері про поїздку не розповідав, щоб не тривожити її, а дружині та дітям казав, що прагне змін і тому має бути на Майдані.
18 лютого Ігор Ткачук був удома з рідними, коли побачив у теленовинах, як у середмісті Києва гинуть його побратими. Він почав знов збиратися до столиці. На прохання дружини залишитися відповів, що не може, бо дав обітницю боронити Майдан і навіть підписав її. Марія Ткачук донині зберігає датовану 29 січня 2014 року "Обітницю", на якій є підпис її чоловіка, а також сотника 14-ї сотні. Уранці 19 лютого Ігор вирушив із Коломиї до Києва разом із другом Юрієм Гошовським. І вже вдень зателефонував дружині зі столичного Майдану, повідомивши, що з ним усе гаразд. Востаннє вони спілкувалися вранці 20 лютого: Ігор сказав, що чергував уночі й тепер іде відпочивати. А вже невдовзі у складі групи протестувальників він просувався вгору Інститутською слідом за силовиками, які близько дев'ятої години почали відступати з майдану Незалежності. Протестувальники сподівалися взяти під контроль 8-му ("снігову") барикаду навпроти верхнього виходу зі танції метро "Хрещатик", щоб завадити обстрілам території Майдану. Саме неподалік від барикади, на так званому п’ятачку смерті о 09:49 в Ігоря влучила куля. Наскрізне поранення голови виявилося смертельним. Майданівця не врятувала навіть металева каска, яку напередодні роздобув для нього Юрій Гошовський. Загиблого побратими перенесли до готелю "Україна".
Ігореві Ткачуку було 38 років.
Пошанування. Ігоря Ткачука поховано у селі Велика Кам’янка Коломийського району Івано-Франківської області. За громадянську мужність, патріотизм, героїчне обстоювання конституційних засад демократії, прав і свобод людини, самовіддане служіння українському народу, виявлені під час Революції Гідності, Указом Президента України № 890/2014 від 21 листопада 2014 року Ігореві Ткачуку було присвоєно звання "Герой України" з удостоєнням ордена "Золота Зірка" (посмертно). Почесний патріарх УПЦ Філарет 4 липня 2015 року нагородив його медаллю "За жертовність і любов до України", а верховний архиєпископ Києво-Галицький УГКЦ Святослав 8 травня 2016 року відзначив почесною грамотою (посмертно). Ім’я та портрет Ігоря Ткачука викарбувано на тимчасовому меморіалі Героїв Небесної Сотні у Києві, а також на Меморіалі Героїв Небесної Сотні у Львові. 15 травня 2016 року в центрі села Велика Кам’янка було встановлено пам’ятний знак із портретом Ігоря Ткачука, а на фасаді будівлі Великокам’янського ліцею, де він навчався, встановлено меморіальну дошку.