Іван Миколайович Тарасюк народився 28 січня 1993 року в селі Залісоче Ківерцівського району Волинської області. Був єдиною дитиною в сім’ї, навчався у місцевій школі, згодом вступив до Луцького медичного коледжу "Монада". Після першого курсу Івана призвали у лави Збройних сил України. У військовій частині на Дніпропетровщині, переважно російськомовній, він принципово спілкувався українською мовою. Після демобілізації продовжив навчання у коледжі.
Іван полюбляв читати, особливо історичну літературу. Мріяв про кар’єру військового, активно займався спортом, грав у шашки, шахи та теніс, але найбільше захоплювався футболом – був воротарем у місцевій футбольній команді "Олика".
У 2014 році планував продовжити професійний розвиток у силових структурах та одружитися.
Участь у Революції Гідності. Після розгону мітингувальників на майдані Незалежності в ніч на 30 листопада 2013 року Іван регулярно виходив на луцький Майдан, який збирався на Театральній площі міста. У ніч проти 19 лютого 2014 року Іван разом з однодумцями вирушив до столиці. Лише дорогою зателефонував батькові та признався, що їде на київський Майдан, матері про поїздку так і не розповів.
У ніч на 20 лютого Іван, за словами батька, чергував на барикадах до шостої ранку. Після кількагодинного перепочинку в Київській міській державній адміністрації приблизно о 08:40 розповів по телефону батькові, що мітингарі відбили дві атаки силовиків. За кілька хвилин після цього бійці спецпідрозділу "Беркут" на майдані Незалежності почали відступати. Намагаючись відтіснити їх від Міжнародного центру культури і мистецтв Федерації профспілок України ("Жовтневого палацу"), частина майданівців, серед яких був також Іван Тарасюк, побігли сходами до будівлі з боку вулиці Інститутської. Іван мав із собою державний прапор, який привіз із Луцька. Він уже зміг дістатися верхніх сходинок біля Міжнародного центру культури і мистецтв, як у часовому проміжку між 09:18 та 09:19 кулі влучили йому в голову й у груди, пробивши легені. Поранення виявилися смертельними – Іван помер на місці.
Іванові Тарасюку був 21 рік.
Пошанування. 22 лютого Івана Тарасюка поховали у його рідному селі Залісоче. За громадянську мужність, патріотизм, героїчне обстоювання конституційних засад демократії, прав і свобод людини, самовіддане служіння українському народу, виявлені під час Революції Гідності, Указом Президента України № 890/2014 від 21 листопада 2014 року Іванові Тарасюку присвоєно звання "Герой України" з удостоєнням ордена "Золота Зірка" (посмертно). Почесний патріарх УПЦ Філарет 4 липня 2015 року нагородив його медаллю "За жертовність і любов до України", а верховний архиєпископ Києво-Галицький УГКЦ Святослав 8 травня 2016 року відзначив почесною грамотою (посмертно). Ім’я та портрет Івана Тарасюка викарбувано на тимчасовому меморіалі Героїв Небесної Сотні у Києві та на Меморіалі Героїв Небесної Сотні у Львові. Постать Івана Тарасюка відчеканено на пам’ятнику Героям Небесної Сотні з Волині на Меморіалі слави у Луцьку. 19 лютого 2015 року на фасаді будівлі Луцького медичного коледжу, в якому навчався герой, відкрито було меморіальну дошку. Також меморіальну дошку встановили на будівлі Залісочівської школи. 23 серпня 2016 року відкрито пам’ятну дошку на честь Івана Тарасюка на стадіоні волинського селища Цумань. Друзі Івана з футбольного клубу "Олика" вшановують пам’ять героя, ініціювавши у 2014 році футбольний турнір його імені. Кабінет Міністрів України 15 листопада 2017 року заснував іменну стипендію Івана Тарасюка для студентів вищих навчальних закладів за спеціальністю "Військове управління (за видами збройних сил)".