Володимир Валерійович Мельнічук народився 22 серпня 1974 року в Києві у сім’ї Надії та Валерія Мельнічуків. Окрім нього, в родині ріс старший син Юрій. Протягом 1982–1990 років Володя навчався у Київській загальноосвітній школі № 224. Змалку любив природу, а тому після дев’ятого класу вступив до Малинського лісогосподарського коледжу на спеціальність ”Майстер лісозаповідної зони”. Отримавши фах, певний час стажувався в Німеччині. Повернувшись до Києва, Володимир працював майстром, охоронцем, менеджером, інспектором служби безпеки, а в останні роки – майстром-дизайнером.
Володимир Мельнічук був учасником багатьох рухів на захист довкілля. Дуже полюбляв подорожі: здійснив піші та веломандрівки в Карпати та Крим. Об’їздив майже всю Україну, а також побував в Європі та в Африці, фотографуючи місця, які бачив. На дозвіллі вивчав іноземні мови, займався спортом, любив читати та малювати. У 2004 році став учасником Помаранчевої революції.
Участь у Революції Гідності. Володимир Мельнічук був активістом Євромайдану. Підтримав акції протестів через відмову від підписання Угоди про асоціацію з ЄС у листопаді 2013 року. Перші світлини, які зробив Володимир на столичному Майдані, датовано 24 листопада. Він став одним із літописців Революції Гідності, фіксуючи на відео- та фотокамеру події в найгарячіших точках Майдану. Один із його найбільш промовистих кадрів, зроблених 20 січня на вулиці Михайла Грушевського, – беркутівець, який цілить просто в об’єктив камери.
Водночас Володимир волонтерив на Майдані: приносив теплі речі, доставляв продукти, чергував у наметовому містечку, прибирав. Після чергової спроби силового розгону мітингувальників брав участь у спорудженні барикад, пізніше вивозив поранених, чергував у лікарнях та на барикадах, у найтрагічніші дні допомагав виносити вбитих.
20 лютого 2014 року Володимир знову був на Майдані. Зранку чергував у Михайлівському соборі, де облаштували польовий шпиталь. Допомагав забезпечувати ліки для поранених, виносив із побратимами загиблих. Близько 14-ї години ситуація у середмісті столиці стабілізувалася. Разом із дружиною Володимир допомагав прибирати територію Майдану, а потім вони піднялися сходами до "Жовтневого палацу". Стоячи на терасі біля палацу напроти центральної колонади, Володимир розмовляв по телефону з матір’ю. О 16:57 куля влучила йому в ліву щоку та вийшла через шию. Чоловіка доправили до лікарні, однак, попри всі зусилля медиків, врятувати життя йому не вдалося.
Володимирові Мельнічуку було 39 років.
Пошанування. Володимира Мельнічука поховано у місті Вишгороді на кладовищі "Карат" у секторі "афганців". За громадянську мужність, патріотизм, героїчне обстоювання конституційних засад демократії, прав і свобод людини, самовіддане служіння українському народу, виявлені під час Революції Гідності, Указом Президента України № 890/2014 від 21 листопада 2014 року Володимирові Мельнічуку було присвоєно звання “Герой України” з удостоєнням ордена “Золота Зірка” (посмертно). Почесний патріарх УПЦ Філарет 4 липня 2015 року нагородив його медаллю “За жертовність і любов до України”, а верховний архиєпископ Києво-Галицький УГКЦ Святослав 8 травня 2016 року відзначив почесною грамотою (посмертно). Ім’я та портрет героя викарбувано на тимчасовому меморіалі Героїв Небесної Сотні у Києві та на Меморіалі Героїв Небесної Сотні у Львові. 30 травня 2014 року у сквері біля Оболонської районної державної адміністрації встановлено пам'ятний знак – камінь з іменем героя. 19 вересня 2014 року в Києві на фасаді будівлі середньої загальноосвітньої школи № 214 на Оболонському проспекті, де навчався Володимир Мельнічук, було відкрито меморіальну дошку на його честь. 2 липня 2015 року в Києві на фасаді будинку № 51 на проспекті Героїв Сталінграда (нині проспект Володимира Івасюка), в якому жив Володимир, установили меморіальну дошку.