Богдан Михайлович Калиняк народився 29 січня 1961 року в селі Велика Кам’янка Коломийського району Івано-Франківської області. Богданового батька було заарештовано у 1948 році як розвідника ОУН і реабілітовано після смерті Сталіна. Родина матері також зазнала репресій, її вивезли до Сибіру в 1939 році. Лише з хрущовською "відлигою" батьки Богдана змогли налагодити своє життя. Він був молодшою дитиною у сім’ї, мав сестру Марію.
У дитинстві та юності Богдан Калиняк полюбляв доглядати за кіньми, а вечорами слухав спогади дідуся, зокрема й про роки заслання у Сибіру. Після закінчення школи хлопець навчався у Коломийському технікумі механічної обробки деревини (тепер Коломийський політехнічний коледж). Отримав спеціальність техніка-механіка. Два роки відслужив під Мінськом у залізничних військах.
Працював слюсарем-ремонтником на Коломийському заводі сільськогосподарського машинобудування, їздив на заробітки до Польщі, згодом відкрив магазин із продажу та ремонту побутової техніки.
Разом із дружиною Ольгою виховав двох дітей – доньку Ірину та сина Володимира. Родина брала активну участь у Помаранчевій революції.
На дозвіллі Богдан полюбляв подорожувати горами, їздити верхи. Планував продовжувати розвивати родинний бізнес та скласти генеалогічне дерево свого роду.
Участь у Революції Гідності. Із початком протестів у листопаді 2013 року Богдан Калиняк став учасником акцій у Коломиї, а у грудні виїхав до Києва. У столиці отаборився на Майдані у наметі земляків, долучився до 14-ї сотні Самооборони Майдану "Вільні люди". Розповідав рідним, що почувався там наче в рідному місті. Разом із родиною допомагав протестувальникам харчами, підвозив дрова.
Після святкування Різдва вдома Богдан Калиняк повернувся до Києва. За свідченнями побратимів, чоловік спав дуже мало. Допомагав пораненим, пильнував за чистотою в наметі. Часто повторював: "Якщо не відстоїмо цього разу, то, мабуть, уже ніколи".
Після ухвалення "диктаторських законів" 16 січня 2014 року Богдан Калиняк брав участь у сутичках зі спецпризначенцями на вулиці Михайла Грушевського. 19 січня силовики, порушивши міжнародні норми, почали використовувати водомети за мінусовоїтемператури. Богдан Калиняк двічі потрапляв під крижаний струмінь. Був виснажений, захворів, але до останнього не хотів іти з Майдану та звертатися до лікарів. Адже на той час майданівців уже не раз викрадали з лікарень тітушки й міліція. Однак 26 січня побратими наполягли, і чоловік таки повернувся додому – у важкому стані, з підозрою на двостороннє запалення легень. Рідні доправили його до лікарні. Не доживши добу до свого п’ятдесят третього дня народження, Богдан помер 28 січня в Івано-Франківській обласній лікарні о 01:30.
Богданові Калиняку було 52 роки.
Пошанування. Богдана Калиняка поховали 30 січня в його рідному селі Велика Кам’янка на Івано-Франківщині. За громадянську мужність, патріотизм, героїчне обстоювання конституційних засад демократії, прав і свобод людини, самовіддане служіння українському народу, виявлені під час Революції Гідності, Указом Президента України № 890/2014 від 21 листопада 2014 року Богданові Калиняку присвоїли звання "Герой України" з удостоєнням ордена "Золота Зірка" (посмертно). Почесний патріарх УПЦ Філарет 4 липня 2015 року нагородив його медаллю "За жертовність і любов до України", а верховний архиєпископ Києво-Галицький УГКЦ Святослав 8 травня 2016 року відзначив почесною грамотою (посмертно). Ім’я та портрет Богдана Калиняка викарбувано на тимчасовому меморіалі Героїв Небесної Сотні у Києві та на Меморіалі Героїв Небесної Сотні у Львові. 25 квітня 2015 року на фасаді Коломийського політехнічного коледжу, в якому навчався Богдан, було відкрито меморіальну дошку. 15 травня 2016 року в селі Велика Кам’янка встановили меморіальний знак, а на фасаді місцевого ліцею – пам’ятну дошку. Також на честь Богдана Калиняка в селі Велика Кам’янка та місті Коломия названо вулиці.