Роман Ігорьович Гурик народився 2 жовтня 1994 року в Івано-Франківську. Він був старшою дитиною в родині Ірини та Ігоря Гуриків і мав двох сестер – Христину та Йордану.
До виховання хлопця долучилися його дідусь і бабуся: вони ходили з онуком у походи, навчали англійської мови, розповідали про історію України. Від рідних він дізнався, що брати прадіда служили в УПА й зовсім юними загинули під час рейду НКВС. Разом із дідусем, Мирославом Базильком, регентом церковного хору, Роман часто відвідував кафедральний собор.
Середню освіту хлопець здобув у школі-ліцеї № 23 Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника. У 2004 році під час Помаранчевої революції, коли Романові батьки були на київському Майдані, їхній десятирічний син та його однокласники організували власний Майдан, пов’язавши помаранчеві краватки на підтримку протестувальників.
Останній клас хлопець закінчив екстерном і 2012 року вступив до Прикарпатського університету на філософський факультет за спеціальністю "Психологія". У 2013 році після першого курсу Роман узяв академічну відпустку, щоб пройти курси для вступу в Морську академію в польському місті Щецин, мріючи вивчати навігацію, однак через високу плату за навчання був змушений повернутися до Івано-Франківська. Роман улаштувався працювати барменом і поновив навчання на другому курсі університету.
Рідні розповідають, що Роман постійно перебував у пошуку. Цікавився танцями, плаванням, тайським боксом, створив із друзями музичний гурт. В останні роки захопився філософією. А загалом це був енергійний та веселий хлопець, який міг несподівано перефарбувати волосся, змінити зачіску та стиль одягу, зробити татуювання. І вирізнявся неймовірною чесністю.
Роман мріяв одружитися з дівчиною Ольгою, якій обіцяв, що вони завжди будуть разом.
Участь у Революції Гідності. У грудні 2013 року після побиття учасників Євромайдану у Києві вночі 30 листопада Роман разом із друзями приїхав до столиці. Потім, пвернувшись до Івано-Франківська, закликав студентів університету виходити на франківський Майдан, сам був там по кілька діб поспіль, а згодом написав заяву: "Прошу дозволити мені не відвідувати заняття... у зв’язку з необхідністю поїхати на Майдан".
15 грудня Роман Гурик приїхав до Києва разом із батьком, щоб узяти участь у черговому недільному вічі. Однак на мітинг вони не потрапили, а завітали до друзів родини. Саме того дня Роман сказав, що має зробити щось велике у своєму житті – написати книжку філософсько-психологічного змісту, яка змінила б свідомість людей.
У січні 2014 року Роман знов при\хав на столичний Майдан, але невдовзі захворів і мусив через те повернутися додому. Окрім того, мав здати сесію в університеті.
Востаннє він вирушив до Києва 15 лютого зі своїм хрещеним. 19 лютого о 18:00 батьки розмовляли ізсином по телефону. На прохання матері не йти на передову він сказав, що перебуває у безпечному місці та довбе плитку неподалік від сцени. Уже згодом рідні дізналися, що Роман був постійно на передовій.
Одна з волонтерок, Олександра Рязанцева, сказала його батькам: "Якби не ваш малий, то в Небесній Сотні було б на двох людей більше". Намагаючись допомогти майданівцю, який випадково облився сумішшю з "коктейлю Молотова", Рязанцева загорілася сама, тоді Роман загасив вогонь на ній та на хлопці, якого вона рятувала.
Зранку 20 лютого разом з іншими протестувальниками, які відтісняли бійців загонів спецпризначення вгору Інститутською, Роман опинився на "п’ятачку смерті" неподалік від верхнього виходу зі станції метро "Хрещатик". О 09:56, рятуючи пораненого побратима, хлопець, захищений лише саморобним щитом, отримав смертельне поранення у голову. Він іще встиг назвати своє ім’я, а лікар, яка супроводжувала його у машині "швидкої", згадувала, як він стискав її руку. Пораненого відвезли до лікарні, але врятувати йому життя не вдалося: о 12:15 серце Романа зупинилося.
Останній запис хлопця на персональній сторінці в соціальній мережі: "Зараз або ніколи. Всі на Грушевського, на смерть".
Романові Гурику було 19 років.
Пошанування. Романа поховано у меморіальному сквері в Івано-Франківську поруч із могилами Січових стрільців. За громадянську мужність, патріотизм, героїчне обстоювання конституційних засад демократії, прав і свобод людини, самовіддане служіння українському народу, виявлені під час Революції Гідності, Указом Президента України № 890/2014 від 21 листопада 2014 року Романові Гурику присвоєно звання "Герой України" з удостоєнням ордена "Золота Зірка" (посмертно). Почесний патріарх УПЦ Філарет у липні 2015 року нагородив Романа Гурика медаллю "За жертовність і любов до України", а верховний архієпископ Києво-Галицький УГКЦ Святослав 8 травня 2016 року відзначив почесною грамотою (посмертно). Ім’я та портрет Романа Гурика викарбувано на тимчасовому меморіалі Героїв Небесної Сотні у Києві, а також на Меморіалі Героїв Небесної Сотні у Львові. 13 березня 2014 року в Івано-Франківську з’явилася вулиця Романа Гурика (раніше Проєктна). 2 жовтня 2014 року на подвір’ї Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника, в якому навчався Роман, було відкрито меморіальну стелу. 3 жовтня 2014 року в Івано-Франківську на фасаді будинку № 26 на вулиці Гетьмана Мазепи, де жив герой, відкрито меморіальну дошку. 20 лютого 2015 року в Івано-Франківську на фасаді будівлі школи-ліцею № 23, в якій навчався Роман Гурик, установили меморіальну дошку, а у 2019 році ліцею присвоєне ім’я загиблого героя. 14 жовтня 2015 року на його могилі було встановлено пам’ятник. Кабінет Міністрів України 15 листопада 2017 року серед державних стипендій найкращим молодим ученим за вагомий внесок у розвиток демократичних та гуманістичних цінностей у сфері науки й освіти та зміцнення міжнародного авторитету України заснував стипендію імені Романа Гурика.