Ігор Володимирович Бачинський народився 30 листопада 1983 року в Києві. Його батько був військовим льотчиком, а тому родина жила у військовому містечку в Умані. У 2000 році Ігор закінчив місцеву загальноосвітню школу № 5 імені маршала Чуйкова. За рік до цього він залишився без батька, а в рік отримання атестата про середню освіту померла й мати Ігоря. Після закінчення школи юнак переїхав з Умані до міста Боярка Києво-Святошинського району Київської області, де жили його дідусь із бабусею. Він вступив до професійно-технічного училища № 33 у Києві, де здобув професію кухаря й наступного року влаштувався на роботу до ресторану в Києві. Навесні 2002 року військкомат направив його на курси водіїв, після цього у 2002–2003 роках Ігор проходив строкову службу у Збройних силах України – спочатку в Харкові, а згодом в авіаційній частині у Василькові. Демобілізувавшись, він повернувся у Боярку й 2006 року вступив до Національної академії управління на фінансово-економічний факультет. Одночасно працював менеджером на торговельній базі, а з кінця літа 2013 року – кухарем у кафе в Боярці.
Мав доньку Софію, яку виховував разом із дружиною Світланою.
Участь у Революції Гідності. Наприкінці 2013 року Ігор знов став часто приїздити до столиці: після жорстокого розгону бійцями "Беркуту" протестувальників у середмісті Києва в ніч проти 30 листопада він став активним учасником Революції Гідності. У грудні, щоб постійно бути на Майдані, звільнився з роботи. Спочатку їздив переночувати додому, але потім став залишатися з побратимами, щоб за потреби чергувати вночі. Не полишив Майдан і в найважчі дні 18–20 лютого 2014 року, коли почалися масові вбивства мітингувальників.
Саме в один із цих днів під час протистояння з бійцями "Беркуту" Ігор отримав важкі травми. 22 лютого він зателефонував бабусі й повідомив, що перебуває у лікарні та що волонтери можуть доправити його на лікування у Польщу. Через відсутність закордонного паспорта вивезти пораненого до Польщі не вдалося. Психолог-волонтер Майдану Людмила Гридковець згадувала, що востаннє бачила Ігоря того ж таки 22 лютого. За її словами, він мав забій верхньої губи, вибитий зуб і невеликий опік від гранати, але казав, що почувається добре. Однак невдовзі стан пораненого погіршився, й увечері 25 лютого його не стало.
Ігореві Бачинському було 30 років.
Пошанування. Ігоря Бачинського поховано у селі Перевіз Васильківського району Київської області. За громадянську мужність, патріотизм, героїчне обстоювання конституційних засад демократії, прав і свобод людини, самовіддане служіння українському народу, виявлені під час Революції Гідності, Указом Президента України № 890/2014 від 21 листопада 2014 року Ігореві Бачинському було присвоєно звання "Герой України" з удостоєнням ордена "Золота Зірка" (посмертно). Почесний патріарх УПЦ Філарет 4 липня 2015 року нагородив його медаллю "За жертовність і любов до України", а верховний архиєпископ Києво-Галицький УГКЦ Святослав 8 травня 2016 року відзначив почесною грамотою (посмертно). Ім’я та портрет Ігоря Бачинського викарбувано на тимчасовому меморіалі Героїв Небесної Сотні у Києві та на Меморіалі Героїв Небесної Сотні у Львові. 25 лютого 2015 року в Боярці біля Краєзнавчого музею на вулиці Михайла Грушевського було відкрито меморіальну дошку на честь Ігоря Бачинського.