Близько сотні людей зібралося на одній із вулиць Фастова, щоб побачити відкриття пам'ятника Андрієві Саєнку й Героям Небесної Сотні. Підприємець, якого знало та поважало чи не пів міста, який став бійцем Сьомої сотні Самооборони Майдану, загинув у лютому 2014 року від кульового поранення. Пам'ятник відкрили, власне, на вулиці імені Андрія Саєнка, що раніше була вулицею Горького.
Попри холод, карантин і надто офіційні промови деяких речників, дійство сприймалося як щире та стало справдешнім святом.
День Гідності та Свободи – сьома річниця подій на Майдані збігається з Днем десантно-штурмових військ і Михайловим днем. Гасло десантників "Ніхто крім нас" відповідає також ідеям Майдану. А ще 21 листопада – день народження дружини героя Валентини Саєнко.
У натовпі – багато військових і людей із жовтими пов’язками Самооборони Майдану. Звучить гімн України, а по тому – хвилина мовчання. Сам монумент загорнуто в синє полотно. Його врочисто знімають рідні та близькі героя, усі охочі кладуть квіти. Священник освячує монумент. З обох боків запалено лампадки. Військові віддають честь героям. Бюст Андрія Саєнка вилито з бронзи, там, де була рана на грудях, – символічне зображення сонця. На кам’яній плиті викарбувано слова: "Небесну Сотню зорі освітили, щоби безсмертною лишалась у віках…"
"У мене по Фастову, по Україні багато пам'ятників, пам'ятних знаків, – розповідає скульптор, художник і педагог Анатолій Древецький. – І те, що сьогодні, в День Гідності та Свободи відкрився пам'ятник Небесній Сотні й конкретно нашому землякові Андрію Саєнку, для мене дуже відповідально. Я щасливий сьогодні по-справжньому – як художник, як митець".
Скульптор знав Андрія особисто: "Якось і не думав, що це така героїчна людина! І трагічно так загинула на Майдані… Коли я його знав, то й думки такої не було, що кожна людина може стати героєм..."
Робота над пам'ятником тривала близько п’яти років. "Як тільки він загинув, у мене виникла ідея створити його портрет, – згадує Анатолій Древецький. – Спочатку це був просто скульптурний портрет, потім виникла ідея створити пам'ятник. А потім це переросло в такий серйозний монумент, який сьогодні відкрито".
Виконавча влада Фастова оголосила всеукраїнський конкурс, на якому перемогу здобув проєкт Анатолія. "Я дуже вдячний усім, – каже майстер, – і в першу чергу міському голові Михайлові Нетяжуку, тому що без коштів монументальне мистецтво нереально відтворити. На все потрібні гроші, і їх було виділено з міського бюджету. Відгукнулися мої колеги – і каменотеси, й ливарники зі Львова, з Житомира, з Фастова. Завдяки всім цим людям у пам'ятника є майбутнє".
Ініціатором установлення пам’ятника та проведення конкурсу став Андрій Павленко. "Киянин, голова благодійного фонду "Пам'яті Небесної Сотні", майбутній мер міста Києва", – представляється він. Активіст зазначає, що справа меморіалізації героїв іде повільніше, аніж хотілось би. "Але хлопці з неба допомагають, – каже він, – тому все зрушилося!"
Андрій Павленко згадує: три роки тому приїхав до міського голови Фастова та без особливої надії попросив підтримки для створення пам’ятника Андрієві й Небесній Сотні. "Я завжди прошу спочатку коштів, – розповідає Андрій. – Якщо не дають, то роблю за свої. Але голова повівся належно та зробив усе правильно. Оголосив конкурс – реально чесний відкритий конкурс, головний архітектор вів. Я попросив усіх своїх знайомих скульпторів, щоб вони надіслали свої роботи. Надіслали – всі дуже гарні! Обрали роботу Анатолія Анатолійовича, до речі, він патріот Фастова, він ніяких премій не хотів брати. Він як побратим, як товариш Андрія Саєнка зробив цей проєкт. І ось за три роки – чудовий проєкт, бронзовий бюст і, головне, оті слова про Небесну Сотню! Ви бачили, що тут відбувалося, прийшли побратими… І я хочу сказати: це ствердження держави! Тут ніколи не буде "руського миру" тепер. І щоразу, коли ми встановлюємо пам'ятник, ми чергового разу стверджуємо Україну".
Михайло Нетяжук, фастівський міський голова, якому дякують чи не всі промовці, розповідає, що вулицю перейменували в межах декомунізації. Це рішення було практично одностайним. "Андрія Степановича багато хто знав особисто, до нього з великою повагою ставилися тоді й тим паче після його загибелі", – зазначає Нетяжук. І додає, що українським громадянам зараз важливо згуртуватися та бути одностайними, щоб змогли побудувати саме ту країну, за яку боролися й гинули герої.
Заступниця генерального директора Національного музею Революції Гідності Антоніна Піпко зазначає, що пам'ять має властивість розсіюватися. "Тому увічення цієї пам'яті, її плекання набуває величезного значення, – нагоошує вона, – особливо в ці дні, в цей час, коли триває інформаційна війна проти Майдану. Інформаційна війна проти тих цінностей, які відстоював Майдан, знову піднімає таку хвилю. Цей пам'ятник у Фастові Андрієві Саєнку й одночасно всім Героям Небесної Сотні дасть можливість нам зберігати цю пам'ять, примножувати її – і продовжувати революцію".
На заході присутні рідні героїв, серед них мати й дружина – обидві Валентини та син Андрія Олексій. Валентина-молодша хвилюється й насилу стримує сльози. У руках – квіти. Відкриття меморіалу стало символічним подарунком їй до уродин. "Прийдеться боротися до кінця, йти! – каже вона у відповідь на побажання перемоги. – Радісні враження від заходу й сумні одночасно. Тому що поставили пам'ятник Андрію – сім років минуло!.. Трошки не дотягує до семи років – 21 лютого його розстріляли на Майдані. І втілили в життя цей пам'ятник, вибороли!.."
Жінка розповідає: попри підтримку міста, роботі над проєктом постійно щось перешкоджало. У грудні 2018 році вибух газу зруйнував три поверхи житлового будинку, й міська влада мала забезпечити нове житло потерпілим. "Але, слава Богу, все зробили, і пам'ятник вийшов дуже гарний, великий такий, як і треба!" – радіє Валентина Саєнко.
Голова Київської державної обласної адміністрації Василь Володін зазначає, що пам’ятник важливий для двох категорій – у першу чергу для майбутніх поколінь та для тих людей, які брали участь у Революції Гідності, які захищають незалежність України сьогодні, – вони мають побачити, що про них знають, про них пам'ятають, ними пишаються.
Наприкінці заходу активісти навколо пам’ятника висаджують молоді дуби. Деревця сім років тому проростили з жолудів дуба Тараса Шевченка.
Майдан, ніби пазл, складався з багатьох міст, містечок і селищ, що долучалися до руху опору хто як міг. Одні об’єднувалися в сотні та вирушали до центральної площі столиці, інші виходили на місцеві площі, допомагали, збирали кошти, медикаменти, теплий одяг, забезпечували інфраструктуру протесту. Це були сотні більших і менших Майданів, які перезавантажили країну. Вкулиці, названі іменами героїв, створення меморіалів, встановлення іменних відзнак і символічне висаджування дерев – це такі собі маячки, покликані зафіксувати, зробити відчутнішими та більш видимими для всіх ті незворотні зміни, які почалися сім років тому,йі жертви, ціною яких це відбулося.
Світлина Олени Максименко