20–21 листопада 2024 року
Онлайн / офлайн
Фокус-тема Форуму: «Еволюція протестних рухів в Україні новітньої доби: імперії, війни, ідентичність»
Історія України означується тривалою та складною боротьбою за національну ідентичність, суверенітет, незалежність і демократичні цінності. Українські землі, розміщені на фронтирі між Заходом і росією, свого часу входили до складу імперій включно з Османською, Австро-Угорською, російською. Однак, перебуваючи на перехресті різних цивілізацій і культур, українці зуміли зберегти власну культурну самобутність, територію, історичну пам’ять, мову та національну свідомість.
Вирішальну роль у збереженні української ідентичності відіграли спроможність до єднання та самоорганізації у різний спосіб – від віч до народних зборів, від стихійних об’єднань до суспільних і волонтерських ініціатив. Громадські спілки й організації як суб’єкти історичних процесів мали змогу не лише протистояти зовнішнім загрозам та імперським амбіціям, а й впливати на суспільно-політичні процеси та обстоювати інтереси українського народу в складі інших державних формацій. Важливими важелями впливу на порядок денний державних утворів на території сучасної України були масові протестні акції як різні форми «народоправління», громадської активності, непокори та спротиву й повстання, ініційовані та інституалізовані зусиллями активних громадян.
Під впливом прогресивних ідей та історичних подій в Європі, зокрема Великої Французької революції, в середині ХІХ століття українці почали активно обстоювати власні політичні й культурні права, об’єднуючись у товариства, громади, братства (наприклад Кирило-Мефодіївське братство, Братство тарасівців, Головна руська рада), створюючи та розвиваючи політичні формації, які прагнули боронити національні інтереси українського народу, за підтримки широких верств населення. Це вплинуло на формування горизонтальних зв’язків, що дало змогу розбудовувати широку мережу активних учасників і прихильників протестів, формувати неієрархічну структуру, яка мала вплив на досягнення поставленої мети та завдань.
Попри численні виклики на шляху українського руху за відновлення незалежності своєї держави включно з воєнними конфліктами, економічною нестабільністю та політичними суперечностями, українці продовжували борню за свободу. Ця боротьба з використанням різних форм спротиву триває й донині в умовах російсько-української війни.
Квінтесенцією розвитку протестного руху в Україні стали Майдани, які наприкінці ХХ – на початку ХХІ століття поєднали в собі різні види протестів із виразною домінантою ненасильницького спротиву. Майдани постали як специфічна форма протестного руху, що має здатність синтезувати й акумулювати інші форми, а також як інструмент прямої демократії, що спирається на історико-культурні традиції минулого – збройні повстання періоду перших та других визвольних змагань (повстанці Холодного Яру й УПА), політичні маніфести шістдесятників та дисидентів, масові протести другої половини 80-х років ХХ століття, ініційовані українськими «неформальними» організаціями тощо. До яскравих прикладів протестних рухів також можна віднести Революцію на граніті, акцію «Україна без Кучми», Помаранчеву революцію, Податковий та Мовний майдани.
У нових історичних умовах істотними рисами модерних протестних рухів є обстоювання базових демократичних цінностей (прав людини, громад тощо на противагу соціально-економічним і політичним вимогам), орієнтування на цінності гідності та свободи. Яскравим підтвердженням цьому були події Євромайдану / Революції Гідності, що вплинули на світоглядні засади й цивілізаційні орієнтири широкого кола суспільства та стали унікальним явищем у контексті українського державотворення, прикладом для захоплення й наслідування у світі.
Якою була роль різнопланових протестних акцій у виборюванні Україною незалежності? Коли протест стає маркером зрілого громадянського суспільства? Які форми протесту були успішними в умовах окупації у різні історичні періоди та завдяки чому? Чи можуть мирні протестні акції бути дієвими під час теперішньої російсько-української війни? Які протестні акції в новітній історії України, окрім загальновідомих, можна вписати у наратив явища Майдану? Ці та інші питання запропоновано розглянути на шостому науковому форумі, присвяченому значенню протестних акцій у новітній історії України та впливу їх на цивілізаційні візії українців.
Тематичні напрями форуму
• Протестні рухи як чинник націєтворення. Досвід Європи та України
• Еволюція національного спротиву від середини ХІХ століття до російсько-української війни
• Протести: ідея, різновиди та (без)перервність
• Самоорганізація суспільства: способи, методи, конфігурація
• Майдани: протоформи, форми, соціальний конструкт
• Феномен Майданів як найвищої форми громадянського протесту
• «Культурна травма» в контексті масових протестів, воєн та окупації
• Пам’ятання та забування: (ре)презентація спротиву
До участі у форумі запрошуються історики, політологи, соціологи, філософи, правники, музейники, культурологи, фахівці з комунікаційної діяльності, представники інших соціогуманітарних дисциплін, які вивчають протестні рухи та явище Майдану, зокрема в контексті національно-визвольної боротьби народу України за свою державність.
Реєстрація для участі у форумі триватиме до 10 листопада 2024 року включно https://forms.gle/7UWu1wjHGibpgbpE7
Партнери: Український інститут національної пам’яті, Інститут історії України НАНУ, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Український католицький університет, Національний університет «Києво-Могилянська академія».
Додаткова інформація: +38 067-793-64-75, naukforum2020@gmail.com