Життя у цивільному суспільстві сьогодні неможливо уявити без створення безбар’єрного середовища, дотримання норм поваги та вдячності до ветеранів і людей з інвалідністю, відповідних моделей поведінки громадян, де враховуються інтереси кожної людини, незалежно від її стану здоров’я, віку чи життєвих обставин.
Саме про це в межах відзначення Дня захисників і захисниць України в Інформаційно-виставковому центрі Музею Майдану говорили під час зустрічі «Інклюзивне суспільство: від слів до дій».
Розмову модерувала координаторка події, яку організував Національний музей Революції Гідності, Юлія Пішта.
Участь у зустрічі взяли кризова психологиня, виконавча директорка ГО «Вільний вибір» Катерина Криленко, директорка фонду «Відродження захисників України» і керівниця центрів Тетяна Грубенюк, ветеран війни Анатолій Циганчук та ветеран війни, засновник ГО «Джентельмени» Олексій Тюнін.
Вони поділилися власним життєвим і професійним досвідом, окреслили проблеми, на які слід звернути увагу, та озвучили успішні кейси створення простору поваги, взаємодопомоги та розуміння щодо ветеранів, людей з інвалідністю та людей після ампутацій кінцівок.
Найперше, що мають зробити громадяни, які хочуть допомогти ветерану з інвалідністю, – запитати, чи потрібна йому стороння допомога. І тут важливо прийняти відмову, якщо вона прозвучала. Також важливо навчити елементарним правилам поведінки дітей, які вперше побачили людину з протезом або на кріслі колісному. Так вважає кризова психологиня Катерина Криленко.
– У нас є чимало випадків, коли батьки хочуть вберегти дітей від того, що відбувається у світі, і відповідно дитина не розуміє контексту: звідки беруться протези або ампутації, чому в людини немає руки чи ноги. Тож ми маємо говорити з дітьми щиро про те, що відбувається, та відповідно до віку пояснювати їм глибину тих чи інших речей, – переконана Катерина Криленко.
Яскравим прикладом взаємодії ветеранів і дітей є організація їхніх спільних зустрічей, тематичних розмов із захисниками у навчальних закладах. Таким досвідом поділилася Тетяна Грубенюк.
– До наших реабілітаційних закладів в Ірпені та Львові за ініціативи батьків надходили запити від дитячих садочків та шкіл на спілкування з ветеранами. Це чудова нагода у невимушеній атмосфері поговорити з дітьми, а для ветеранів — можливість швидше адаптуватися до цивільного життя. І коли є така взаємодія, то це великий шлях до успіху, – переконана пані Тетяна.
Це підтверджують і самі захисники. Втім, є і проблемні питання, над якими треба працювати, – зокрема, облаштування безбар’єрного простору відповідно до прийнятих норм законодавства у навчальних закладах, приватних та державних установах. Нині вони не завжди дотримуються. Також важливою є робота на державному рівні для забезпечення доступної та фахової реабілітації й реінтеграції ветеранів у суспільство.
За словами Анатолія Циганчука, варто поліпшити доступність паркувальних майданчиків для людей з інвалідністю.
– Найголовніше – це повага один до одного, відкрита комунікація на усіх рівнях, а не замовчування проблем, та вчасне реагування, реальні дії і підтримка. Саме це – головні критерії для створення інклюзивного простору у суспільстві, – вважає Олексій Тюнін.
Щодня наше суспільство набуває нового досвіду у боротьбі, адаптації до життєвих обставин і комунікації зі світом. Тож будьмо уважними до потреб один одного та вчасно підставляймо плече підтримки. На цьому підсумувала розмову модераторка зустрічі Юлія Пішта.