Дводенний науковий форум "Революція Гідності: на шляху до історії" було проведено 19–20 листопада 2020 року в онлайн-форматі. Метою цього форуму стало обговорення особливостей протестних рухів в Україні та інших країнах, впливу Революції Гідності на суспільно-політичні процеси, ролі сучасних революцій у становленні громадянського суспільства, а також термінологічного апарату та-ких рухів. Можливість обміну досвідом між фахівцями з різних соціогуманітарних дисциплін сприяє включенню теми Революції Гідності в широкий історичний та геополітичний контексти.
Ключові слова: Майдан, протестні рухи, революція, Революція Гідності, Євромайдан, форум, учасники
Історія України кінця ХХ – початку ХХІ століття вельми насичена знаковими подіями. Боротьба за відновлення державності, обстоювання основоположних прав та свобод, цивілізаційного вибору українців, продукування й утвердження нових суспільних концептів гідності та справедливості – ось стислий опис шляху, який пройшла Україна впродовж доволі недовгого в історичному вимірі періоду. Національний меморіальний комплекс Героїв Небесної Сотні – Музей Революції Гідності як багатофункціональна наукова та культурно-освітня державна інституція, покликана зберігати пам’ять про учасників протестних рухів і всебічно досліджувати події Революції Гідності, Помаранчевої революції, Революції на граніті та інших явищ, які пов’язано з боротьбою українців за права та свободи людини, та розкривати особливості цієї боротьби, ініціювала проведення Другого наукового форуму під назвою "Революція Гідності: на шляху до історії".
Перший такий форум було проведено у Києві 12–13 грудня 2019 року з метою передовсім проаналізувати стан дослідження подій листопада 2013-го – лютого 2014 року, синхронізувати та скоординувати зусилля вчених із різних галузей задля закріплення теми Революції Гідності й інших протестних рухів у науковому та зокрема історичному дискурсі.
Ідею проведення форуму як створення платформи для акумулювання наукових ініціатив підтримали провідні наукові та навчальні заклади України, які стали партнерами заходу, – Інститут історії України НАНУ, Український інститут національної пам’яті, Київський національний університет імені Тараса Шевченка та Український католицький університет. За результатами першого наукового форуму було підготовлено та видано збірник "Революція Гідності: на шляху до історії" (Революція Гідності 2020).
Перший форум, який зібрав майже сотню вчених не лише з України, а й з інших країн, засвідчив потребу підтримати та розвинути таку ініціативу. У 2020 році організаційний комітет форуму запропонував сконцентрувати увагу потенційних учасників на темі Майдану в контексті сучасних світових протестних рухів. Адже Революція Гідності вплинула на глобальні політичні процеси, ставши унікальним історичним явищем, яке треба вивчати всебічно. Окрім цього, події листопада 2013-го – лютого 2014 року як частину контексту новітньої доби пов’язано з про-тестними рухами в різних регіонах не лише Європи чи Азії, а й Африки та Америки.
Фокус-тему форуму 2020 року було обрано ще й з огляду на специфіку зазначених подій, які доволі часто трактуються в науковому дискурсі як революції. Відомо, що латинське за походженням слово "революція" було у вжитку ще за часів античності. Це слово має префікс ре,який означає повернення чи перероблення, та корінь вол (volvo– кручу, обертаю, повертаю). Отже, за визначенням Артемія Маґуна, революція – це рух, який є дією історичної сили та людським звершенням, поверненням до минулого й відкриттям майбутнього (Маґун 2004).
Протягом століть значення слова "революція" змінювалося. В античні часи воно означало просто переставлення речей у певному порядку. У добу середньовіччя алхіміки застосовували його для опису перетворень речовин і хімічних елементів. Але справжньої популярності в наукових колах термін набув із появою 1543 року фундаментальної (й водночас справді революційної) праці Миколая Коперника "Про обертання небесних сфер" – "De revolutionibus orbium coelestium" латиною. Проте у пізньому середньовіччі його почали вживати на позначення суспільних заворушень та зміни влади. "Важко сказати, – зазначає А. Маґун, – чи був такий політичний термін свого роду метафоричним запозиченням астрономічного поняття (як стверджували, приміром, Ганна Арендт, Райнгарт Козелек та його співав-тори), чи розвивався незалежно (як доводить Ілан Рахум). Останнє припущення теж виглядає цілком ймовірним, оскільки політичне трактування добре відпові-дало середньовічному баченню світової історії у вигляді циклічної, руйнівної та перемінливої долі (fortuna)" (Маґун 2004).
Сьогодні слово "революція" застосовують до визначних політичних подій. Найближчі до нас за часом революції називають іще "оксамитовими" або "кольоровими". Унаслідок революції змінюються політична влада й ідеологія, а суспільство переформатовується (Кравець 2012).
Класичні визначення революції сучасні вчені розглядають нині крізь призму супільно-політичного виміру, що радше свідчить про потребу політичного переоблаштування суспільства. Поряд із таким широким розумінням революції, в основу якого покладено народну мобілізацію і колективний процес суспільного переоблаштування, розглядають також революцію у вузькому значенні – з особливим способом розв’язання конфлікту між владою і народом із виходом за межі законів старого режиму, розривом правової неперервності, з покладанням на легітимність замість легальності (Колодій 2014). У таких умовах учасники масових протестів реалізовують свої права за допомогою прямих важелів впливу на владу через створення зокрема паралельних структур, які перебирають на себе керівництво революційними процесами.
За оцінкою доктора історичних наук Ярослава Грицака, сучасні революції є революціями нового типу – революціями з малої букви, на відміну від таких, якими були, наприклад, Велика французька, американська, російська революції. Сучасні революції, на думку Я. Грицака, мають символом не гільйотину, як великі революції минулого, а круглий стіл, тому що більшість революцій останнім часом не починаються й не закінчуються насильством, їх завершують перемовини (Грицак 2014).
Сучасні вчені зауважують, що революції нового типу стали доволі частим явищем новітнього періоду. За перше десятиліття ХХІ століття відбулися майже сорок революцій. Отож виникла потреба проаналізувати історіографію теорій револю-ції нового типу й сучасних протестних рухів, а також особливості термінології та методологічні аспекти досліджень, типологію, причини, цілі й завдання революцій, вплив їх на суспільно-політичні процеси. На особливу увагу заслуговують і вивчен-ня та визначення ролі Майданів у сучасній історії України.
Отож фокус-темою дру-гого наукового форуму, організованого Національним музеєм Революції Гідності, було визначено "Революції доби постмодерну: Майдан у контексті світових про-тестних рухів кінця ХХ – початку ХХІ століття". Форум проходив 19–20 листопада 2020 року в онлайн-форматі з огляду на карантинні обмеження через епідеміоло-гічну ситуацію в Україні та світі, пов’язану з поширенням коронавірусної інфекції. Загалом надійшло понад 40 заявок, на основі яких було складено програму заходу. До організаційного комітету форуму ввійшли Геннадій Боряк, заступник директора Інституту історії України НАНУ, Антон Дробович, голова Українського інституту національної пам’яті, Наталія Кривда, професор Київського націо-нального університету імені Тараса Шевченка, Віталій Нахманович, провід-ний науковий співробітник Музею історії міста Києва, Іван Патриляк, декан історичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка, Олег Турій, проректор із зовнішніх зв’язків Українського католиць-кого університету, а також авторка цієї статті Леся Онишко, відповідальний секретар оргкомітету. Головою оргкомітету став Ігор Пошивайло, генеральний директор Національного меморіального комплексу Героїв Небесної Сотні – Музею Революції Гідності.
Форум розпочався о 10-й ранку 19 листопада. До його учасників звернулися з вітальним словом Антон Дробович, Іван Патриляк, Олег Турій, які у своїх виступах говорили про потребу осмислення феномена Майдану, зокрема Революції Гідності. Велике значення для цього мало б системне дослідження цих подій, особливо в широкому порівняльному контексті. Приміром, А. Дробович підкреслив, наскільки важливо для осягнення явища українських Майданів, що вже стали частиною світової історії, розуміти, як інші народи виборювали свою свободу та захищали свою гідність (Програма 2020).
Першим виступав на форумі Михайло Винницький, доктор філософії, безпосеедній свідок двох українських революцій – Помаранчевої та Революції Гідності, автор англомовної книжки "Український Майдан, російська війна. Хроніка та аналіз Революції Гідності" (Ukraine’s Maidan, Russian’s War. A Chronical and Analysis of the Revolution of Dignity). Аналізуючи твір Крейна Брінтона "Анатомія революції" 1938 року, професор М. Винницький зазначив, що революція – це насправді тривалий процес, який можемо спостерігати й сьогодні. Порівнюючи Євромайдан з іншими подібними явищами в минулому, маємо змогу простежити стадії революції: зміну влади, реформи тощо. Далі починається наступний етап, на якомувиникає своєрідна розвилка: або терор (а після терору відбувається повернення до авторитаризму), або конституювання нових сенсів, які стають визначальними й для решти світу.
Сьогодні, як зазначає М. Винницький, ми переходимо від індустріального до новоготипу суспільства. Відбуваються великі зміни, зокрема в комунікаціях і в технологіях,що зумовлює появу нового класу, який називають креативним: "Мова про людей,які не руками, не працею, а своїм розумом, своїм мисленням, розумовою вправністю формують нове добро. І коли ми говоримо про тих, хто щонайбільше досягає сьогодні в матеріальному плані, то це саме вони. Це не ера заводів, це ера софту, думок, креативу, творення, і, що цікаво, при цій зміні класів виникають такі речі, як волонтерські організації та громадські рухи" (Програма 2020).
Процес наукового осмислення події майже восьмирічної давнини обговорювали в межах круглого столу на тему "Революції доби постмодерну: поняття, терміни, виначення". Його вела Яна Примаченко, кандидат історичних наук, старший наукоий співробітник Інституту історії НАНУ. В обговоренні взяли участь Алла Киридон, Віталій Нахманович, Федір Медвідь, Сергій Єкельчик та Ярослав Грицак, долучили-ся до нього й співробітники НМРГ Євгеній Сафар’янс і Катерина Романова. Під час дискусії Євромайдан розглядали в розрізі формування цінностей, адже Революція Гідності створила нові сенси, інституалізацію яких можемо спостерігати сьогодні. Учасники круглого столу погодилися з тезою Михайла Винницького, що Революцію Гідності ще не завершено та що саме впровадження нових сенсів стане певною ознакою завершення революції. Під час диспуту прозвучали й інші цікаві думки.
Віталій Нахманович вважає, що революцію доби постмодерну відрізняє від революцій попередньої доби морально-етичний характер. Якщо раніше революції визначали соціально-політичний рух, який змагався за впровадження ліберально-демократичних цінностей, наприклад боротьбу студентської молоді за вестернізацію тощо, то останні "кольорові революції" – "Арабська весна", Євромайдан на перший план поставили питання справедливості, що можна вважати визна-чальною рисою революцій доби постмодерну. І саме в таких революціях нового типу проблеми етичного характеру є ключовими.
Професор Сергій Єкельчик звернув увагу присутніх на соціальні медії, які відірають важливу роль у революціях постмодерної доби, а також виокремив значення міського простору й загалом міського політичного життя. Адже під час Євромайдану революційні події відбувалися не лише у Києві, а й в інших містах України, що свідчить про активізацію політичного життя в регіонах, а це посилює формування революційних настроїв у суспільстві.
Кандидат філософських наук Федір Медвідь зазначив, що основними показниками революції новітньої доби є мережевість та горизонтальні зв’язки, які істотно вплиають і на формування "революційної" мережевої структури, сприяючи творенню безлідерного суспільно-політичного руху. Доповідач підкреслив, що учасники такого руху об’єднуються довкола спільних цінностей, а не постаті лідера.
У своєму виступі кандидат історичних наук Євгеній Сафар’янс представив нещодавні революційні події в Україні крізь призму своєрідного конфлікту поколінь – бунту молоді проти батьків. У цьому контексті було порушено й тему бунту проти еліт, який можемо спостерігати сьогодні. Якщо вбачати в молоді рушійну силу революції, бунт проти батьків є своєрідним виступом проти еліт, свідченням намірів молодого покоління активніше долучатися до політичних процесів, що чітко простежується під час Євромайдану. Адже одним із мотиваційних чинників, якими керувалися молоді люди, виходячи на Майдан, було бажання обстояти своє право жити в демократичній європейській державі.
У доповіді доктора історичних наук Алли Киридон було проаналізовано рушійні сили революції доби постмодерну. Для того щоб чітко дати відповідь на запитання, хто ми є, а ким ми не є, треба досліджувати різні явища, наприклад Антимайдан, що слугує зразком категорії "ким ми не є". А. Киридон приділила увагу й проблемі змін, які відбуваються в соціокультурному просторі під впливом революцій або нових суспільних рухів постмодерної доби, зумовлюючи ціннісну трансформацію на різних рівнях, як суспільних, так і індивідуальних.
Підсумовуючи результати круглого столу, варто зазначити: попри те, що його учасники не дали чіткого визначення терміна "революція доби постмодерну", було окреслено певні тенденції, характеристики, напрями, які допомагають ученим виробляти новий інструментарій для всебічного вивчення феномена "кольорових революцій" / революцій постмодерної доби.
Під час першої панельної дискусії "Анатомія революцій: спільне, відмінне, конраверсійне", в якій узяли участь доктор історичних наук Ярослав Грицак, доктор філософії Тарас Кузьо (Нідерланди), доктор філософії з Університету Мурсії Джованні Ерколані (Іспанія), кандидат політичних наук Олег Андрос, а також коментатори основних доповідей – професори Руслана Демчук, Юрій Мацієвський, наукові співробітники Володимир Головко та Яна Свердлюк (Норвегія), було обговорено методологічні питання, які стосувалися феномена сучасних революцій загалом і Революції Гідності зокрема. Модерував цю панельну дискусію Сергій Янішевський, кандидат історичних наук, учений секретар Національного інституту стратегічних досліджень.
Першим виступив Ярослав Грицак, професор Українського католицького універитету, з доповіддю "Десять тез про революцію", в якій представив глобальну зміну парадигми революції, зокрема перехід від революцій із великої букви до революцій із малої букви, які є іншими за своїми виявами й результатами. Ярослав Грицак також запропонував набір характеристичних ознак революцій із малої літери. Він підкреслив, що такі революції найчастіше відбуваються в постіндустріальному суспільстві. Їхньою рушійною силою є переважно молодий середній клас. Ці революції зазвичай не мають виразної ідеології, проте стосуються не конкретних інтересів, а цінностей. Саме через те їх іще називають революціями цінностей. Ярослав Грицак зазначив і таку важливу особливість революцій нового типу, як націоналістичний вимір. Адже протести такого типу мають більше шансів на перемогу, коли в них беруть участь націоналісти, й навпаки, якщо націоналістичний чинник відсутній, то така революція здебільшого перемоги не здобуває. Найкращою ілюстрацією цієї тези може слугувати порів-няння українського Майдану з подіями у Білорусі.
Доктор політології Тарас Кузьо, науковий співробітник Центру трансатлантичних відносин, автор книжки про агресію Росії та її роль у розпалюванні війни на сході України, запропонував до обговорення доповідь на тему "Війна Путіна проти України. Революція, націоналізм і криміналітет". У ній він проаналізував причини та витоки російської агресії, історію формування специфічного імперського ставлення до України та українців, а також наголосив на тому, що Революція Гідності, якщо її порівнювати зокрема з Помаранчевою революцією, має справді загальнонаціональний характер. У цьому ключі дослідник простежив і рівень протисто-яння по лінії "схід – захід" в Україні, яке було значною мірою подолано під час Помаранчевої революції та практично зійшло нанівець після Революції Гідності. Також Революцію Гідності доповідач представив і як важливий чинник у формуванні нової української національної ідентичності. У процесі обговорення тези, яку запропонував Т. Кузьо, професор Р. Демчук звернула увагу дискутантів на важливість максимально точного визначення Революції Гідності. На її думку, події листопада 2013-го – лютого 2014 року можна ще назвати Революцією ідентичності.
Під час дискусії постало й питання коректності концепту революцій нового типу, тобто революцій із малої літери "р", про які у своєму виступі говорив Я. Грицак. Зокрема Юрій Мацієвський, професор Національного університету "Острозька академія", слушно вказав на важливість точнішого означення феномена, що було запропоновано до розгляду. На його погляд, революції з малої літери не є революціями у класичному розумінні, однак їх важливо коректно найменувати. Очевидно, дослідникам варто більше уваги приділяти термінам та співвідношенню їх із феноменами, які ці терміни маркують.
Доповідь на тему "Мережеві громадські рухи ХХІ століття" представив на першій панельній дискусії кандидат політичних наук Олег Андрос. У своєму виступі він на-голосив на важливості мережевих рухів у реалізації революцій нового типу. Ішлося також про відмінності чинників об’єднання учасників революцій та горизонтальний характер такого об’єднання. Як приклад доповідач навів події у Білорусі, де люди об’єднуються на рівні окремих дворів, житлових кварталів тощо. Також Олег Андрос спробував дати оцінку революціям нового типу й порушив питання гібридих воєн загалом.
Доктор філософії Джованні Ерколані виступив із доповіддю "Мистецтво й іден-тичність та постмодерні революції на прикладі Музею Майдану в Києві". Учений виклав концепт революцій нового типу. Він їх називав постмодерними революціями. Однією з їхніх особливостей є те, що вони відбуваються в постіндустріальних суспільствах. Дж. Ерколані визначив основні ознаки цих революцій, наголосивши на такому важливому аспекті, як роль соціальних мереж. Вони спроможні зібрати досить велику аудиторію підтримки, у тому числі й на світовому рівні. І це, у свою чергу, сприяє розгортанню постмодерних революцій.
До цікавого аспекту проблематики Революції Гідності привернув увагу у своєму виступі Володимир Головко, кандидат історичних наук, старший науковий співро-бітник Інституту історії НАНУ. Він наголосив на регіональному вимірі Революції Гідності й, загалом підтримуючи тезу доктора Т. Кузьо, вказав на тенденцію до зменшення відмінностей між регіонами України. Але водночас В. Головко заува-жив, що Революція Гідності й події, пов’язані з російською агресією проти України, продемонстрували доволі помітне переважання саме української ідентичності в регіонах, які на рівні масової думки вважалися проросійськими чи російськоцентричними. Як приклад було названо Дніпропетровську, Миколаївську, Херсонську, Запорізьку області.
Доктор філософії Яна Свердлюк у своїх коментарях виокремила роль у подіях Революції Гідності української діаспори, зокрема в Осло. На думку дослідниці, Революція Гідності стала, ймовірно, першим майданчиком значущого вияву політичної активності українців, а також у певному сенсі пошуком та віднайденням українською діаспорою своєї ідентичності через підтримку протестувальників в Україні. Стежачи за перебігом подій, вихідці з України відчували дедалі тісніший зв’язок із нею, засвідчуючи свою громадянську позицію й тим самим виявляючи свою українську ідентичність. Підсумовуючи результати першої панельної дискусії, варто сказати про вагомість представлених промовцями доповідей та внесок їх у дослідження проблематики сучасних революцій.
Наступного дня, 20 листопада 2020 року, після реєстрації учасників розпочалася друга панельна дискусія "Революційні події як генератор нових соціальних смислів", модератором якої був Олександр Андрощук, кандидат історичних наук, старший науковий співробітник Інституту історії НАНУ (Національний музей 2020). У межах другої панельної дискусії виступили професор Сергій Єкельчик з
Університету Вікторії (Канада), Ілона Хмельова, доктор філософії зі спеціальності "Міжнародне право", Тетяна Привалко, кандидат історичних наук. Коментаторами на цій панельній дискусії були Василь Деревінський, доктор історичних наук, професор Київського національного університету будівництва і архітектури, Томаш Ляховський, кандидат юридичних наук, доцент кафедри міжнародного права та міжнародних відносин Лодзького університету (Республіка Польща) та співробітники Музею Революції Гідності Катерина Романова й авторка цих рядків. Рівень осмислення подій Революції Гідності в широкому контексті революцій доби постмодерну та світових протестних рухів кінця ХХ – початку ХХІ століття на цій панелі був достатньо високим.
У доповіді професора С. Єкельчика "Людський ланцюг" мандрує світом: український досвід протесту" було запропоновано поглянути на події нашої недавньої історії, вдавшись до аналізу процесів, які утворюють своєрідний ланцюг схожих подій – Революція на граніті, Помаранчева революція, Революція Гідності. З іншого боку, ці події дослідник порівняв із подібними явищами, які відбулися в інших
країнах. Зокрема під час другої панелі події в Україні порівнювали з польським досвідом. Тому професор Єкельчик у доповіді якраз акцентував інноваційність "ланцюга єднання" як масової масштабної акції. Загалом "живий ланцюг" – це досить відомий і популярний різновид масових акцій. Однак Сергій Єкельчик виокремив особливості саме українського ланцюга, підкресливши, що це була акція, покликана продемонструвати єднання українців та їхню підтримку схожих масових акцій в інших країнах. Ідеться про відомий "Балтійський шлях", який варто насамперед розглядати як антикомуністичний, антитоталітарний акт єднання свідомих громадян. І саме "живий ланцюг" 1990 року в Україні закликав до такого єднання.
Сергій Єкельчик сказав і про символічне значення окремих подій, які зберегли свою символічність і після завершення революційних процесів. Із часом на зміну одним символам приходили інші, так само народжені у вирі революцій, що згодом продемонстрував Євромайдан в Україні, який став своєрідним взірцем згуртованості та єднання патріотичної прогресивної частини українського суспільства. Під час обговорення виступу С. Єкельчика Василь Деревінський привернув увагу до ролі шістдесятників як рушійної сили протестних рухів в активізації українського визвольного руху в кінці 80-х – на початку 90-х років ХХ століття, їхній внесок у забезпечення безперервності змагань за свободу України через передання здобутого досвіду боротьби наступникам.
Доктор філософії Ілона Хмельова виступила з доповіддю "Правова кваліфікація Революції Гідності: чому події зими 2013–2014 років були реалізацією права народу на повстання, а не державним переворотом". З огляду на заяву, подану Ренатом Кузьміним до Генеральної прокуратури України, тема доповіді, безсумівно, дуже актуальна не лише в науковому, а й у громадському та політичному аспектах. Це засвідчили й коментарі учасників панельної дискусії, які стосувалися саме юридичної кваліфікації та правомірності заяви одного з членів партії "Опозиційна платформа – за життя" (ОПЗЖ).
Ілона Хмельова, ґрунтуючись на нормативно-правовій базі, зазначила, що події листопада 2013-го – лютого 2014 року в Україні треба розглядати як своєрідний кейс реалізації одного з пунктів Загальної декларації прав людини 1948 року, яка передбачає можливість повстання народу як останнього засобу протидії тиранії та гнобленню. Відповідно масові протести людей, які вийшли на Майдан, і були реакцією на дії тодішнього президента України В. Януковича та його соратників. Адже їхні вчинки не лише загрожували інституційним засадам української держави, а й супроводжувалися масовими порушеннями прав і свобод громадян і створювали безпосередню загрозу їхньому життю та здоров’ю. Як фахівець із права Ілона Хмельова детально проаналізувала юридичні підстави Постанови Верховної Ради України, яка констатувала самоусунення президента зі своєї посади та втечу його з країни. Алгоритм дій у зазначеній ситуації не передбачено конституційними актами жодної держави (ухвалювати акти на випадок, коли політична еліта залишає країну, втікаючи з власної волі чи під тиском обставин, – це певний казус). Тому Верховна Рада, на думку дослідниці, вчинила цілком легітимно з огляду на обставини, що склалися. Завершуючи виступ, І. Хмельова підкреслила, що право має стати щитом для захисту суверенітету й територіальної цілісності України. Обговорення цієї доповіді спонукало його учасників звернути увагу на осіб, які поширюють чутки про державний переворот, що нібито стався в Україні. Усі зійшлися на тому, що такі інформаційні вкиди активно використовує Російська Федерація, щоб чинити тиск на українське політичне керівництво та впливати на громадську думку.
Експерт із міжнародного права Томаш Ляховський з Лодзького університету, підтримавши тезу про цілковиту легітимність Революції Гідності щодо реалізації права народу на повстання, зазначив, що революція триватиме доти, допоки не буде названо й покарано всіх відповідальних за криваві події на Майдані.
Доповідь Тетяни Привалко, головного спеціаліста сектору обліку та збереження усних джерел Українського інституту національної пам’яті, на тему "Інструменталізація усної історії у вивченні масових протестних акцій: досвід України та Польщі" було присвячено проблемі накопичення та збереження інформації про важливі події недавнього минулого. Дослідниця звернула увагу насамперед на успіхи та проблеми у вивченні протестних рухів за допомогою методів усної історії. Тетяна Привалко з метою зіставити стан усноісторичних досліджень порівняла досвід України та Польщі, зокрема у сфері збереження свідчень про польський рух "Солідарність", які зібрали працівники й активісти осередку "Карта". Їм удалося підготувати понад 5000 записів та усних розповідей безпосередніх учасників подій. Дослідниця констатувала, що в Україні ще немає узагальненої бази даних спогадів про події Революції на граніті чи Помаранчевої революції, але є багато записів на окремих ресурсах. Однак якщо говорити про Революцію Гідності, то робота велася більш системно й одразу кількома інституціями. Очевидно, в Українському інституті національної пам’яті вже зберігається чимало таких інтерв’ю. Згодом у процесі роботи над темою Євромайдану було видано серію книжок спогадів тощо. Збереження усних свідчень про Революцію Гідності не лише важливе для подальшого осмислення цих подій, а й може стати доказовою базою для майбутніх судових процесів.
Загалом друга панельна дискусія виявилася дуже плідною й важливою для розуміння суспільно-політичних наслідків Революції Гідності та її значення для розвитку української державності. Після презентації заходів до Дня Гідності та Свободи, які було підготовлено Національним музеєм Революції Гідності разом із партнерами у 2020 році, розпочала роботу третя панельна дискусія "Революція Гідності у дискурсі суспільно-політичних процесів новітньої доби". У ній узяли участь Андрій Когут, директор Галузевого державного архіву Служби безпеки України, Володимир Волковський, кандидат філософських наук, науковий співробітник Інституту філософії імені Г. С. Сковороди НАНУ, а також аспірантка Київського національного університету імені Тараса Шевченка Байгалі родом із КНР (Форум 2020).
Андрій Когут у своєму виступі "Революція на граніті та протестні рухи у документах КДБ" проаналізував, звернувшись до матеріалів колишньої служби безпеки СРСР, Революцію на граніті як першу революцію із серії масштабних соціальних протестів новітньої доби в історії України. Він звернув увагу присутніх на такий факт: попри те, що співробітники КДБ СРСР були добре поінформовані про "кухню" українського суспільно-політичного руху, вони втратили змогу впливати на процес і могли вочевидь виступати лише у ролі статистів. Регулярно рапортуючи найвищому партійному та республіканському керівництву про події в Україні, КДБ був уже неспроможний скеровувати цей рух у вигідному напрямі через його неочікувану масовість. А. Когут навів конкретні цифри: так, до "ланцюга єдності" долучилися майже 300 тисяч молодих громадян України, залучені до акції через численні молодіжні патріотичні організації, що свідчить про масштаби українського протестного руху наприкінці ХХ століття.
У доповіді Володимира Волковського події Революції Гідності було представлено у філософському аспекті. Аналізуючи її фундаментальні ідеї, репрезентовані на внутрішньополітичному рівні та в національно-визвольному, антиколоніальному, антитоталітарному й цивілізаційному планах, доповідач простежив ієрархію цих змін на різних етапах Революції Гідності. На його думку, Революцію Гідності слід розглядати як етап найбільшої революційної трансформації українського суспільства, що розпочався ще 1990 року. У цьому контексті варто проаналізувати й революційні події недалекого минулого з огляду на спробу втілити доктрину "русского мира" й активізувати події, які отримали назву "русская весна". Володимир Волковський надзвичайно яскраво продемонстрував етапи реалізації "русской весны", роль російських спецслужб у розпалюванні сепаратистських на-строїв у регіонах, які сьогодні стали ареною війни в Україні. Він також показав, як змінювалися підходи до формування модерної російської ідентичності в самій Росії протягом останніх десятиліть ХХІ століття.
Молода дослідниця з Китаю Байгалі представила доповідь українською мовою на тему "Революція Гідності в наукових дослідженнях КНР". У своєму виступі доповідачка, аналізуючи історіографію подій листопада 2013-го – лютого 2014 року в КНР, зауважила, що китайські вчені розглядають їх як "українську кризу". Перебуваючи у фарватері російського впливу, китайські науковці представляють масштабні протести зими 2013–2014 років як подію, яка начебто мала негативний вплив на подальший розвиток України. Також Революцію Гідності вони подають як приклад "кольорової революції", спричиненої начебто реалізацією
"демократичної стратегії" західних держав на чолі зі США. Основними причинами таких оцінок є позиція китайського уряду та його вплив на наукові досліджен-ня, що внеможливлює публічне обстоювання альтернативних поглядів. Спираючись на наведені вище тези, Байгалі підкреслила, що глибокий аналіз Революції Гідності в китайській науковій літературі відсутній. Здебільшого китайські вчені посилаються на праці російських політологів. Натомість вони не використовують доробок українських дослідників та українські джерела через негативне ставлення до них китайського уряду. Очевидно, така тенденційність у підходах впливає на об’єктивність китайських учених та знижує наукову вагомість їхнього доробку.
Коментатори третьої панельної дискусії доктори наук Андреас Умланд, німецький політолог, та Олег Турій, проректор із зовнішніх зав’язків УКУ, долучившись до дискусії, підкреслили важливість усебічного дослідження Революції Гідності в широкому міждисциплінарному форматі з використанням компаративного аналізу. Такі методи дослідження допомагають вивчати явище Майдану на різних рівнях, демонструючи його самобутність та вплив на розвиток громадянського суспільства не лише в Україні, а й у світі, й також його загальне значення для української державності.
Важливою подією другого дня форуму став виступ доктора політичних наук Ольги Онух, яка представила доповідь на тему "Масова мобілізація в світі та українські Майдани". Професор Манчестерського університету порівняла події українських Майданів із масовими протестами в Аргентині, Венесуелі, Єгипті, Білорусі та інших країнах. Широка географія таких рухів, показана у виступі, дала змогу визначити найважливіші підсумки багаторічних досліджень, які представлено в чималому науковому доробку професора Онух, оприлюдненому в останні вісім років. Умовно доповідь доктора Онух можна поділити на три основні частини. У першій вона спробувала дати відповідь на два запитання. Перше: коли люди стикаються з авторитаризмом влади, чому одні громадяни виходять протестувати, а інші залишаються вдома? І друге запитання: що спонукає звичайних людей мобілізовуватися та приєднуватися до масових протестів? Відповідаючи на запитання, доповідачка проаналізувала дії пересічних громадян і мотиви, якими вони керуються, виходячи на протести.
Відповідаючи на перше запитання, доктор О. Онух сказала: "Отож хто ці протестувальники, про яких уже чимало написано, однак не завжди коректно? Це насамперед звичайні громадяни, які беруть участь у масових протестах (масовій мобілізації), – дійові особи мобілізаційного процесу". Обґрунтовуючи відповідь на друге запитання, доповідачка підкреслила, що обстоювання громадянами своїх прав було головним мотивом вийти на протест: "Про це саме казали люди як в Аргентині, так і в Україні, коли я досліджувала протести 2004 року. Хоч, коли мова зайшла про вибори, люди говорили про політичні права. Але, що було надзвичайно цікаво як в Аргентині, так і в Україні… всі вони майже однаково казали про мотивацію, про те, що їх спонукало брати участь у протестах. Зрада їхніх лідерів і масове порушення основних політичних прав були першорядними для їхньої мобілізації" (Форум 2020).
У другій частині своєї доповіді професор Ольга Онух спростувала деякі популярні міфи, зокрема щодо ролі представників молодого покоління як основних учасників протесту та їхніх політичних уподобань, торкнулася також фінансування протестів, впливу економічних криз на масову мобілізацію громадян, значення соціальних медій та еліт тощо. У третій частині свого виступу дослідниця, підбиваючи підсумки, зосередилася на важливості політичної еліти та її залученості до протестів, від чого великою мірою залежить безпосередньо результат їх.
Під час форуму відбулися дві презентації докторів наук Михайла Винницького та Ольги Онух, випускників відповідно Кембриджського та Оксфордського універитетів, проведено круглий стіл і три панельні дискусії. Пів сотні українських та закордонних науковців, які взяли участь в обговоренні в онлайн-форматі, засвідчили прогрес дослідницьких напрацювань у майданознавчих студіях. З іншого боку, публічний і медійний формати дали змогу всім зацікавленим дистанційно долучитися до роботи форуму першого та другого дня. Згідно з опрацьованими статистичними даними таких учасників загалом було понад 6000 тисяч осіб.
За погодженням із представниками оргкомітету в межах форуму також презенту-вали макет збірника матеріалів першого наукового форуму "Революція Гідності: на шляху до історії". До збірника ввійшли статті, які охоплюють широкий спектр питань, пов’язаних із Революцією Гідності, – від теоретико-методологічних до музеологічних, що свідчить про істотний прогрес щодо теоретичного осмислення цих подій у новітній історії України.
Аналіз матеріалів Другого наукового форуму дає змогу говорити про великий інтерес широкого кола вчених до запропонованої теми. Використовуючи різні теоретико-методологічні підходи, фахівці різних галузей гуманітарних і суспільних наук зробили істотний крок уперед в осмисленні епохальних для новітньої історії України подій, провівши своєрідну ревізію радянського минулого після розпаду СРСР, а також давши належну оцінку діям тих, хто брав участь у протестах через прагнення обстоювати свої права та свободи й уникнути катастрофи в суспільстві.
Попри вагомі досягнення в зазначеній царині, відсутність усталеного понятійного апарату свідчить про відчутні прогалини у майданознавчих студіях. Однак усебічне обговорення проблеми може стимулювати до певних зрушень, які допоможуть виробити потрібний інструментарій для ґрунтовного дослідження ре-волюцій доби постмодерну. Наявна нині джерельна база потребує детального вивчення й верифікації з огляду на специфіку теми, незначну віддаленість подій у часі та суперечливість методичних підходів. Російська гібридна війна є ще одним чинником, який утруднює дослідження новітнього періоду, в тому числі узагаль-нення особливостей і наслідків протестних рухів в історичній перспективі.
Отже, робота Другого наукового форуму з фокус-темою "Революції доби постмодерну: Майдан у контексті світових протестних рухів кінця ХХ – початку ХХІ століття" стала вагомим внеском у розвиток українських майданознавчих студій та свідченням того, що сучасні українські й іноземні дослідники плідно працюють над темою Майдану та масових протестних рухів в інших країнах. Ці рухи вочевидь помітно впливають на сучасні суспільно-політичні процеси в Україні та світі, а компаративні методи дослідження зазначеної теми допомагають глибше зрозуміти такі події.
Список використаних джерел та літератури
1. Грицак, Я. 2014. Я/вище. Революція [online]. Режим доступу: https://ucu.edu.ua/ news/yavysche-revolyutsiya-yaroslav-hrytsak-zbruch [Дата звернення 8 серпня 2021].
2. Колодій, А. 2014. Про феномен революції у контексті сучасності. Вісник Львівського університету. Серія філос.-політолог. студій, 5, с. 133–143 [online]. Режим доступу: http://fps-visnyk.lnu.lviv.ua/archive/5_2016/17.pdf [Дата звернен-ня 8 серпня 2021].
3. Кравець, Г. 2012. Еволюція поняття «революція» в політичній теорії: від ви-никнення до сучасного розуміння. Політичний менеджмент, 1/2, с. 43–49 [online]. Режим доступу: https://ipiend.gov.ua/wp-content/uploads/2018/08/kravets_evolutsia. pdf [Дата звернення 8 серпня 2021].
4. Маґун, А. 2004. Подія революції. Досвід та поняття революції. Ї, 34, с. 26–47 [online]. Режим доступу: http://www. ji.lviv.ua/n34texts/N34-revolution.htm [Дата звернення 8 серпня 2021].
5. Національний музей Революції Гідності був в ефірі [online]. Режим доступу: https:// www.facebook.com/watch/live/?extid=CL-UNK-UNK-UNK-AN_GK0T-K1C&ref=watch_...) [Дата звернення 8 серпня 2021].
6. Програма Другого наукового форуму та його трансляція [online]. Режим доступу: https://maidanmuseum.org/uk/node/1222 [Дата звернення 8 серпня 2021].
7. Революція Гідності: на шляху до історії.2020. Пошивайло, І., Онишко, Л. (відп. ред.). Київ: НМРГ.
8. Науковий форум "Революції доби постмодерну: Майдан у контексті світових протестних рухів кінця ХХ – початку ХХІ століття" [online]. 2020. Режим доступу: https://www.facebook.com/maidanmuseum.org/videos/4236309619952 [Дата звер-нення 8 серпня 2021].
9. Wynnyckyj, М. 2019. Ukraine’s Maidan, Russian’s War. A Chronical and Analysis of the Revolution of Dignity.Ibidem-Verlag, Stuttgart.
References
1. Hrytsak, Ya. 2014. Ya/vyshche. Revoliutsiia [online]. Available at: https://ucu.edu.ua/ news/yavysche-revolyutsiya-yaroslav-hrytsak-zbruch [Accessed 8 August 2021].
2. Kolodii, A. 2014. Pro fenomen revoliutsii u konteksti suchasnosti. Visnyk Lvivskoho universytetu. Seriia filos.-politoloh. studii, 5, p. 133–143 [online]. Available at: http://fpsvisnyk.lnu.lviv.ua/archive/5_2016/17.pdf [Accessed 8 August 2021].
3. Kravets, H. 2012. Evoliutsiia poniattia “revoliutsiia” v politychnii teorii: vid vynyknennia do suchasnoho rozuminnia. Politychnyi menedzhment, 1/2, p. 43–49 [online]. Available at: https://ipiend.gov.ua/wp-content/uploads/2018/08/kravets_evolutsia.pdf [Accessed 8 August 2021].
4. Magun, A. 2004. Podiia revoliutsii. Dosvid ta poniattia revoliutsii. Yi, 34, p. 26–47 [online]. Available at: http://www.ji.lviv.ua/n34texts/N34-revolution.htm [Accessed 8 August 2021].
5. Natsionalnyi muzei Revoliutsii Hidnosti buv v efiri [online]. Available at: https://www.facebook.com/watch/live/?extid=CL-UNK-UNK-UNK-AN_GK0T-K1C&re... [Accessed 8 August 2021].
6. Prohrama druhoho naukovoho forumu ta transliatsiia [online]. Available at: https://maidanmuseum.org/uk/node/1222) [Accessed 8 August 2021].
7. Revoliutsiia Hidnosti: na shliakhu do istorii.2020. Poshyvailo I., Onyshko L. (vidp. red.). Kyiv: NMRH.
8. “Revoliutsii doby postmodernu: Maidan u konteksti svitovykh protestnykh rukhiv kintsia ХХ – pochatku ХХІ stolittia": naukovyi forum. 2020 [online]. Available at: https://www.facebook.com/maidanmuseum.org/videos/4236309619952. [Accessed 8 August 2021].