Ігор Пошивайло, кандидат історичних наук, генеральний директор Національного меморіального комплексу Героїв Небесної Сотні – Музею Революції Гідності.
У статті проаналізовано сучасні комеморативні концепції та практики у контексті подій Революції Гідності та створення Музею Майдану. Дослідження аргументує потребу вивчення світового досвіду у сфері політики та культури пам’яті, створення в Україні потужної інфраструктури, яка живила б суспільну пам’ять, формувала майданчики живих історій і правдивих свідчень, критичного мислення, спільної дії та генерування нових змістів в умовах гібридної війни, вибіркової й суб’єктивної інтерпретації травматичних подій минулого. Меморіалізація та музеєфікація "складної історії" передбачають тривалий процес аналізу контексту й ризиків, планування та розроблення стратегій подолання кризи, багаторівневих консультацій і співпраці з представниками різних сторін конфлікту для осмислення травматичних подій, соціального порозуміння та національної консолідації.
Ключові слова: Революція Гідності, Музей Майдану, "складна історія", меморіалізація, музеєфікація, пам’ять травми, комеморативні традиції, музей діалогу, гламуризація конфлікту, глорифікація жертв, інклюзивний наратив, емпатія, політичний музей, соціальна відповідальність.
Ihor Poshyvailo, PhD (Candidate of Historical Sciences), General Director of the National Memorial to the Heavenly Hundred Heroes and Revolution of Dignity Museum.
Musefication of a conflicted history: challenges, practices, and strategies
The Euromaidan protests (the Revolution of Dignity) in winter of 2013–2014 is a bright symbol and an important process of Ukrainians' struggle for their identity, historical choice, human values and civil rights. It was a bright moment of the nation’s birth characterized by common political belief in democracy and freedom. Comprehension, interpretation and presentation of such events request public consensus and historical distance. However, time erases from public memory not only subjective perceptions, but obvious realities, acquired experience, and established values. Sociological researches display that memory is changing and selective. The largest and long-lasted peaceful protests in European history, carefully documented and globally disseminated still require a powerful infrastructure that strengthen public memory, creates a platform for living stories and testimonies, promotes critical thinking, common actions and generating new senses.
Memorialization and musefication of a conflicted and “hot” history involves a long process of context and risk analysis, planning and developing strategies for overcoming the crisis, multilevel consultations and negotiations, cooperation with representatives of various parties to the conflict, social responsibility in consensus decisions. “Museums of dialogue” should accept different views, be “healing” and inclusive platforms for reflections on history, contemporary events, concepts of freedom, for better understanding of the traumatic events, and for social reconciliation.
A special role in cultivation of multicultural respect between nations and different communities is given to museums, which today turn out to be important communication facilities, community engagement centers and guardians of a nation’s memory and identity. Such institutions can be a highly trusted forum for discussing controversial issues, presenting and interpreting traumatic history, gaining mutual understanding, and even consolidating and healing communities from post-conflict traumas.
The Euromaidan events demonstrated a social responsibility, a real hunger for civic and community engagement, a burst of cultural activism and commemoration activities. In order to commemorate the events and preserve artifacts displaying in different ways the unprecedented movement a number of public initiatives launched a joint project – the Maidan Museum, which has been expanded to the national institution.
A group of cultural activists collected objects and stories from the camp. Many items were taken from the trash and saved from destruction. These preserved evidences will form part of the window into Ukraine and tell more about the protest movement and cultural identity from prospective of not only historical and dramatic events but bunches of art expressions, creativity, humor and satire as powerful voices and arms of the communities. Presently the challenge is not only to preserve the collection and make it available for broad public and professionals – for research and reflections, promoting democratic discourse and narratives of freedom. But to turn the Maidan Museum, as an interdisciplinary platform for preserving the memory about the fight for freedom in Ukraine’s recent history, into a dialogue and reconciliation institution which will represent multiply points of view and be relevant
both in form and content to various audiences and generations.
Keywords: the Revolution of Dignity, Maidan Museum, conflicted history, memorialization, musefication, memory of trauma, commemorative traditions, museum of dialogue, glamorization of conflict, glorification of victims, inclusive narratives, empathy, political museum, social responsibility.