Перші відвідувачі виставки “Battle of Memories": міфи та реалії радянської доби” вже називають її обов'язковою для перегляду. Вона переносить глядача в життя брежнєвського часу через побут, засоби пропаганди й артефакти тих часів, які дають змогу емпатійно поринути у світ “маленької людини” тоталітарної епохи. Проєкт дає змогу зазирнути за межі несправжніх переконань та сталих уявлень, а молодому поколінню – скласти власну неупереджену думку та зробити висновки.
“Багато хто ще й сьогодні ідеалізує образ радянської дійсності. Це робиться невипадково, бо повернення до СРСР є ідеологічною базою російської пропаганди. Сучасна Росія прагне повернення свого імперського статусу, й СРСР є для них зразком найбільшого розквіту російського імперського проєкту. І очевидно, що цей вплив російської пропаганди існує і в Україні. Хоч як дивно, цю роботу треба проводити й серед молоді. Як показує практика Росії, там молоді люди, народжені далеко після 1991 року, завдяки цій пропаганді так само ностальгують за тими часами. Вони вірять у те, що тоді було краще, ніж зараз, вірять у те, що там була можливість для самореалізації. І ці міфи переймає й українська молодь. Тому надзвичайно важливо проводити такі виставки, які десакралізують радянський міф”, – зазначив один з ідеологів проєкту, історик Володимир В’ятрович.
Виставку побудовано на контрастах. Після першої зали, в якій створено коло української ідентичності, що стискається до центру через "напір" усіляких наказів та постанов, розміщених у зовнішньому квадраті. Друга й наступні зали дають змогу поринути в атмосферу радянських часів. Тут представлено зразки пропаганди (наприклад слогани про боротьбу за мир контрастують з інформацією про війну в Афганістані та іншими локальними конфліктами, часто провокованими та підтримуваними СРСР). Далі відвідувач потрапляє в кімнату, яка демонструє реалії радянського побуту з примітивним посудом, порожніми холодильниками гастрономів із табличками російською “Яиц нет” та “Ушла на обед”, типовим гардеробом радянської людини (і, як протиставлення – відоме фото 1959 року, коли моделі відомого французького кутюр’є Крістіана Діора пройшлися вулицями Москви, де їх сприймали, немов інопланетян). Четверта зала допомагає відчути тиск системи на тих, хто наважувався мати власну думку, відмінну від “генеральної лінії партії”.
Виставка отримала грант Українського культурного фонду.
“Я народилася в ті часи, і я теж була частиною тієї системи. Ми всі тоді жили в тих реаліях, бо інших не було. Але я не скажу, що ті спогади є для мене найкращими. Якщо спитати мене, чи хотіла б я повернутися туди, то відповідь буде однозначною: ні. І особливо гостро це відчуваєш на таких виставках. Дякую організаторам за можливість показати тим, хто ностальгує за тими часами, як усе було насправді”, – поділилася враженнями голова Українського культурного фонду Марина Порошенко.
Організатори виставки свідомо зупинилися на відносно стабільних часах, на епосі Брежнєва, за якої не було масових репресій і геноциду та яку російська пропаганда зараз найбільше прославляє. Але виставка дає відчути, що, попри це, держава намагалася цілковито контролювати людину. В експозиції представлено інформаційні блоки про культ вождя (“Дорогой Леонид Ильич”), радянський імперіалізм (“СССР – оплот мира”), “совковий” побут (“Все для блага человека”), а також про контроль свідомості (“Моральный кодекс строителя коммунизма”), переслідування інакодумців (“Соблюдай бдительность”) та виступи людини проти системи (“Органы не ошибаются…”).
“У світі є загрозлива тенденція, коли країни колишнього соцтабору й навіть Західної Європи згадують про радянське минуле з ноткою ностальгії. Російська Федерація пішла далі – вибудовує ідентичність на уламках дорадянської та радянської імперій. Тож цю виставку орієнтовано насамперед на молоде покоління, щоб воно усвідомило масштаби фальші та брехні тоталітарного режиму, сутність радянського "раю", більше дізналося про комуністичну пропаганду, жорсткий контроль над особистістю, про переслідування інакодумців, зовнішню загарбницьку політику та військову експансію Радянського Союзу. І, відповідно, щоб набуло імунітету від ідеологічного зомбування. Цей проект важливий і для музеїв, зокрема краєзнавчих, які застрягли в часі між двома епохами. Багато які з них досі мають радянські експозиції зі спробами осучаснення наративів. Утім, вони не зовсім орієнтуються, як рухатися далі, переконливо змінювати експозиції не лише за змістом, а й за формою. Ця виставка може стати експозиційною моделлю. Вона показує, як у невеликому просторі змінити і сценографію, й форму подання матеріалів. Позбутись ідеологем і міфів дуже важливо для становлення демократичної держави, відновлення й віднайдення культурної, національної та індивідуальної ідентичності. Майдан став чітким цивілізаційним вибором українців, етапом формування громадянського суспільства та політичної нації. Майдан був за очищення від тоталітарного минулого, за ствердження нашої свободи. Тому Національний музей Революції Гідності став партнером цього проєкту”, – каже Ігор Пошивайло, генеральний директор Національного музею Революції Гідності.
Виставка демонструє приклад сучасного підходу до подання інформації. Експозиція, окрім візуального сприйняття експонатів, має мультимедійний відео- та аудіоскладник.
“Цей проєкт – спроба запустити процес внутрішньої декомунізації, спроба очистити свідомість людей, звільнити її від тих фальшивих цінностей, які лишилися з радянських часів. Адже, як свідчать соціологічні опитування, близько 30% українців досі ностальгують за Радянським Союзом”, – наголосила Наталія Іванченко, кураторка виставки, співробітниця Українського інституту національної пам’яті.
“В умовах російської агресії та інформаційної війни цей проєкт має стати пересторогою проти маніпуляції людською свідомістю та спонукати до критичного мислення”, – зазначила Наталія Буланова, директорка Музею історії міста Кам’янського.
В основу виставки лягла колекція портретів Леоніда Брежнєва та інші раритети радянської доби, зібрані працівниками Музею історії міста Кам’янського Дніпропетровської області. Організатори виставки сподіваються, що ця експозиція стане прикладом для інших музеїв, які досі лишаються заповідниками радянського дискурсу.
4–5 жовтня тут відбудеться семінар для регіональних музеїв за участі міжнародних спікерів.
Для студентів та учнів передбачено освітню програму, завдяки якій вони зможуть більше довідатися про життя "простого радянського школяра": що він відчував, що міг бачити, читати, яку музику слухав тощо (за книжкою "Як я руйнувала імперію" української письменниці Зірки Мензатюк), а також кураторські екскурсії та багато іншого.
Виставка діятиме до кінця 2019 року.
Музей Івана Гончара (вул. Лаврська, 19).
Вхід вільний.
Співорганізатори проєкту: Український інститут національної пам’яті та Музей історії міста Кам’янського за підтримки Українського культурного фонду.
Партнери-співорганізатори: Музей Івана Гончара, Національний меморіальний комплекс Героїв Небесної Сотні – Музей Революції Гідності, Музей становлення української нації та компанія "EPSON".
Сторінка проєкту: https://cutt.ly/cw77v8j
Більше світлин із відкриття виставки від Богдана Пошивайла: https://cutt.ly/gw77E8o
