На другу річницю Євромайдану історик Олександр Зінченко здійснив спробу осмислити Революцію Гідності в широкому світовому контексті. У своїй статті "Яким має бути Музей Майдану / Музей Свободи" на сайті інтернет-видання "Українська правда" він порівняв події української "зими у вогні" з масовими протестами в різних країнах за останні сто років і зробив приголомшливе припущення, що від грудня 2013-го й аж до січня 2014 року – до початку кривавого протистояння на вулицях Києва відбувалася наймасовіша та найтриваліша в історії людства ненасильницька акція спротиву. Адже Соляний похід Ґанді 1930 року впродовж місяця протестів збирав до 100 тисяч мітингарів. Мартіна Лютера Кінга під час його історичної промови "Я маю мрію!" біля меморіалу Лінкольна у Вашингтоні 1963 року слухали близько 250 тисяч революційно налаштованих афроамериканців. Оксамитову революцію у Празі 1989-го творили від 200 до 500 тисяч осіб. І навіть грандіозну подію повоєнної Європи – падіння Берлінського муру в 1989–1990 роках супроводжували не такі велелюдні, як в Україні, акції. Хіба що масові протести на площі Тяньаньмень у Китаї 1989 року, коли там на вулиці вийшли також близько мільйона протестувальників, можна порівняти за кількістю учасників із київським Євромайданом (утім, треба врахувати, що мешканців у Пекіні десь усемеро більше, аніж у столиці України).
Про масштабність нашої новітньої революції свідчать і дослідження фонду "Демократичні ініціативи" імені Ілька Кучеріва 2014 року, згідно з якими в мирних акціях на Майдані взяли участь близько 20 % населення України, тобто понад 8 мільйонів осіб. Також історик Зінченко дійшов висновку, що "Майдан важливий не тільки масовістю акцій. Є відчуття, що Україна відкрила якусь нову сторінку в історії – можливо, не лише в європейській". І справді, після Революції Гідності минуло вже вісім років, і ми стали свідками грандіозних геополітичних зрушень, загроз світовій безпеці, розгортання гібридних форм жорстких світових протистоянь і нових протестних рухів на пострадянському просторі. І в центрі цього – відважний захист Україною за підтримки світової спільноти своєї суверенності та свободи від цинічної агресії Російської Федерації. Можна сміливо стверджувати, що Революція Гідності стала точкою неповернення, коли наша держава рішуче заявила про свій цивілізаційний вибір, а Кремль уже вкотре виявив свою справжню імперську природу, окупувавши частину нашої території та зазіхаючи на решту. У цих умовах особливо потребуємо глибокого переосмислення нашого історичного минулого, відновлення національної пам’яті, усвідомлення набутого соціально-політичного досвіду мирного спротиву та застосування народовладдя, ретельного вивчення одержаних уроків і дальшого неспинного поступу до визначеної мети. Для цього особливо важливим є системний та об’єктивний аналіз подій, явищ і наслідків Революції Гідності, до якого закликав Національний музей Революції Гідності, започаткувавши 2019 року з низкою партнерів щорічний науковий форум. В основі цієї ініціативи – виявлення досліджень про Революцію Гідності, активізація й синхронізація зусиль різних інституцій та окремих учених задля закріплення теми Революції Гідності в історичному дискурсі. Кожен такий форум має свою фокусну тему та залучає до участі дедалі ширше коло науковців не лише з України, а й із зарубіжжя. Отож Другий науковий форум 2020 року присвячено темі революцій нового типу, історіографії та методології досліджень протестних рухів, їхнім типологічним і генетико-соціологічним зв’язкам, сутнісним характеристикам, причинам, перебігу, специфіці, наслідкам, а також визначенню та вдосконаленню термінології.
19 листопада 2020 року, в день, коли мав стартувати Другий науковий форум, до Національного музею Революції Гідності вдерлися з обшуком працівники СБУ та Нацполіції, "розгнівані" тим, що досі не розпочато будівництво Меморіалу Героїв Небесної Сотні, яке самі ж правоохоронці з Офісу Генерального прокурора заблокували через зволікання із завершенням слідчих дій щодо "справ Майдану" та покаранням винних у злочинах проти людяності. Було влаштовано справжнісіньке "маски-шоу" нібито для пошуку коштів, насправді вже витрачених на закупівлю матеріалів для Меморіалу, вилучено документацію, яка була у вільному доступі в системі "ProZorro" та яку Музей надав би за письмовим запитом і без такої витратної для державного бюджету "спецоперації". Ті дії мало не зірвали науковий форум, проведення якого в онлайн-форматі Музей забезпечував із приміщення, котре "обшукували". Чимало політиків, активістів, свідомих громадян сприйняли все це як спробу реваншу Антимайдану в Україні й атаку не лише на Національний музей Революції Гідності, а й на саме явище Майдану, на його цінності та здобутки з метою применшення й викривлення їхнього історичного значення. Показово, що на захист Музею стала й наукова спільнота, організувавши пікет біля приміщення СБУ в Києві. Усе це відбувалося напередодні сьомої річниці початку Майдану – Дня Гідності та Свободи й за кілька днів після оприлюднення Музеєм свого історико-правового аналізу під назвою "Чому Революція Гідності не є державним переворотом".
Останнім часом означення протестних подій 2013–2014 років як coup d’etat активно поширювалося у деяких ЗМІ завдяки журналістам, політикам та політологам. На це звернула увагу зокрема Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення, давши запит Українському інститутові національної пам’яті з метою відреагувати на ситуацію. Тож Національний музей Революції Гідності провів власне дослідження й переконливо довів, що використання терміна "державний переворот" стосовно Революції Гідності є антидержавницьким та антиісторичним пропагандистським штампом. Його застосування спрямовано на розкол українського суспільства, делегітимізацію влади, знецінення європейських та євроатлантичних прагнень українців, дискредитацію учасників Майдану й Героїв Небесної Сотні, виправдання агресії Російської Федерації стосовно України, а також дій сепаратистських і терористичних угруповань на Донбасі. Аналіз ґрунтується на важливих ознаках державного перевороту – це неконституційність, насильницький характер, обмежене коло організаторів та учасників, відсутність демократичних виборів, переслідування опозиції, придушення інститутів громадянського суспільства й узурпація влади. У Конституції України чітко сказано про народ як єдине джерело влади, про його право визначати та змінювати державний лад. І навіть право на повстання чи революцію також установлено в нашому Основному законі, як і право на гідність, на вільне висловлювання поглядів і переконань, як право на свободу мирних зібрань і гідне життя. Дії ж тодішнього керівництва держави в контексті розгортання подій Євромайдану цілком підпадають під означення узурпації влади, насильницьких злочинних дій, порушення прав і свобод громадян, підриву національної безпеки, загрози державному суверенітетові України.
Прикметно, що, попри закріплення назви "Революція Гідності" в низці нормативно-правових актів включно з цьогорічним підтвердженням Верховною Радою України вагомої історичної ролі протестів 2013–2014 років, у науковому середовищі досі немає єдиного термінологічного означення Революції Гідності. І це не дивно, адже ще замала історична дистанція пролягає між гарячими подіями та спробами проаналізувати їх із холодною головою. Та й вивчати наш Майдан варто в широкому історичному контексті й у зв’язку з низкою революційних подій останніх десятиліть у світі. Адже антиколоніальні й антитоталітарні протести кінця ХХ – початку ХХІ століття у Центральній та Східній Європі, країнах Азії й Африки спричинили перегляд істориками, соціологами та політологами класичних визначень "великих революцій". Революції такого типу почали трактувати як стрімке глибоке перетворення державних структур, що частково здій-снювалося за допомогою повстання широких верств населення та мало класову основу. Натомість низка недавніх революцій, зокрема на теренах колишнього Радянського Союзу, репрезентує нову модель, в якій крах старого режиму поєднується з відносно ненасильницьким переходом до демократії. Відповідно дослідники пропонують трактувати сучасні революції нового типу як спроби реформувати нинішні політичні та владні інститути в суспільстві, що часто супроводжуються мобілізацією мас і делегітимізують чинну корупційну владу.
Подібні тези висували науковці Національного музею Революції Гідності, за-прошуючи дослідників з усього світу долучитися до Другого наукового форуму "Революція Гідності: на шляху до історії" з фокус-темою "Революції доби постмодерну: Майдан у контексті світових протестних рухів кінця ХІХ – початку ХХ століття". Ми поставили за мету проаналізувати особливості та значення протестів в Україні, інших країнах Європи, Азії й Північної Африки; обговорити проблеми термінології для коректного та науково обґрунтованого означення таких суспільно-політичних явищ; активізувати обмін досвідом у сфері досліджень протестів новітньої доби українськими й закордонними фахівцями; ввести Революцію Гідності в ширші історичні та геополітичні контексти. Тож ми були приємно здивовані активністю й репрезентативністю учасників, змістовністю їхніх виступів на науковому зібранні, матеріали якого пропонує-мо широкому колу читачів у цьому виданні. До збірника також увійшла стаття доктора історичних наук Станіслава Кульчицького "Місце Революції Гідності у світовому революційному процесі", створена на основі доповіді в межах круглого столу "Майдан як постмодерна революція: проблеми термінології", який провів наш Музей 21 квітня 2021 року з метою продовжити дискусії, розпочаті на Другому науковому форумі.
Збірник має три розділи, до яких увійшли підготовлені учасниками форуму статті й тези виступів, що є важливими для розуміння природи, характерних особли-востей, перебігу та наслідків масштабних протестних рухів як в Україні, так і в інших країнах світу. Близько двох десятків авторів представляють провідні науково-дослідні, аналітичні й навчальні осередки України та світу, зокрема Інститут історії України Національної академії наук України, Інститут філософії імені Григорія Сковороди НАНУ, Національний університет "Києво-Могилянська академія", Український католицький університет, Київський національний університет будівництва і архітектури, Манчестерський університет (Велика Британія), Університет Мурсії (Іспанія), Університет Вікторії (Канада), а також музейні заклади – Національний музей Революції Гідності, Музей історії міста Києва, Дніпровський національний історичний музей імені Дмитра Яворницького й навіть центральні органи державної влади – Український інститут національної пам’яті. Усі статті збірника супроводжуються відповідним науковим апаратом та резюме англійською мовою. Статтю італійського дослідника Джованні Ерколані з Університету Мурсії підготовлено й опубліковано англійською та доповнено розширеною анотаці-єю українською мовою.
Сподіваємося, вихід у світ цього збірника матеріалів Другого наукового форуму "Революція Гідності: на шляху до історії" сприятиме кращому розумінню явищ Майдану та загалом революцій нового типу в світі, спонукатиме до глибших системних досліджень Революції Гідності в широкому науковому дискурсі, допо-магатиме здійснити об’єктивний аналіз мирних протестів в Україні в міжнародному історичному та геополітичному контекстах. Будемо вдячні за відгуки, коментарі й побажання, надіслані на електронну скриньку форуму: naukforum2020@gmail.com.