Володимир Іванович Рибак народився 30 листопада 1971 року в місті Горлівці Донецької області. У 1991 році закінчив Горлівський автотранспортний технікум, потім навчався в Автомобільно-дорожньому інституті Донецького національного технічного університету, де у 1995 році отримав спеціальність інженера-механіка. У 2002 році закінчив Міжрегіональну академію управління персоналом за спеціальністю "Комерційне та трудове право".
Упродовж 14 років – з 1995-го по 2009-й – Володимир Рибак працював у Горлівському міському управлінні ГУ МВС України в Донецькій області у відділі карного розшуку. А з 2009 року вирішив розпочати політичну кар’єру та став членом ВО "Батьківщина". У 2010 році Володимир Рибак очолив Горлівську міську організацію цієї партії, в листопаді його було обрано депутатом Горлівської міської ради, він увійшов до постійної комісії міськради з питань ЖКГ. На парламентських виборах 2012 року балотувався кандидатом у народні депутати по виборчому округу № 52 у Донецькій області.
Стикаючись із проблемами городян, Володимир Рибак часто критикував і місцеву адміністрацію за корупційні схеми, і своїх однопартійців. Часто судився й вигравав суди. Одну з резонансних справ, яку він виграв, було пов’язано з позовом мера, який не сприймав критику депутата.
Володимир був одружений, мав сина та доньку.
Участь у Революції Гідності. Під час Революції Гідності Володимир Рибак кілька разів приїздив у Київ. Повертаючися до Горлівки, проводив зустрічі з місцевими активістами, розповідаючи їм правду про події у столиці. Він був на Майдані у страшні лютневі дні, а коли росія почала окупацію східних областей України, востаннє повернувся до рідного міста. Проводив зустрічі та переговори, намагаючись запобігти поширенню сепаратизму. За день до свого викрадення дав інтерв’ю, в якому закликав горлівчан вийти до мерії, вважаючи саме мера винним у тому, що влада у місті опинилася в руках представників так званої ДНР.
17 квітня 2014 року о 14-й годині Володимир Рибак узяв участь у мітингу "За єдину Україну" перед Горлівською міською радою, а потім попрямував до будівлі мерії, щоб зустрітися з міським головою. На будівлі вже було вивішено прапор сепаратистів, і Володимир Рибак намагався зняти його та повісити прапор України, але через спротив прибічників так званої Донецької народної республіки йому це не вдалося.
Близько 18-ї, коли депутат ішов проспектом Перемоги, четверо чоловіків у камуфляжній формі та чорних балаклавах силоміць посадили його в автомобіль і повезли в невідомому напрямку. Із моменту викрадення мобільний телефон Володимира Рибака був неактивний. Пізніше слідство встановило, що політика викрали бойовики угруповання російського підполковника й диверсанта Ігоря Безлера та колишнього підполковника ФСБ Ігоря Гіркіна. Депутата доправили до Слов’янська та піддали нелюдським тортурам. 19 квітня його тіло та тіло ще одного Героя Небесної Сотні Юрія Поправки знайшли місцеві рибалки в річці Казенний Торець біля селища Райгородок Слов’янського району Донецької області. 22 квітня 2014 року дружина Олена впізнала тіло закатованого чоловіка.
Володимирові Рибаку було 42 роки.
Пошанування. Володимира Рибака поховано 24 квітня 2014 року на міському кладовищі його рідного міста Горлівки. За громадянську мужність, патріотизм, героїчне обстоювання конституційних засад демократії, прав і свобод людини, самовіддане служіння українському народу, виявлені під час Революції Гідності, Указом Президента України № 94/2015 від 20 лютого 2015 року Володимирові Рибаку було присвоєно звання "Герой України" з удостоєнням ордена "Золота Зірка" (посмертно). Ім’я та портрет Володимира Рибака викарбувано на тимчасовому меморіалі Героїв Небесної Сотні у Києві та на Меморіалі Героїв Небесної Сотні у Львові. 18 квітня 2015 року в місті Слов’янську на фасаді будівлі міського відділу СБУ, де у підвалі було закатовано героя, було відкрито меморіальну дошку. У червні 2022 року київську вулицю Кронштадтську перейменували на вулицю Володимира Рибака.