Ігор Олександрович Пехенько народився у Києві 19 липня 1970 року. Окрім загальноосвітньої школи, закінчив музичну – клас гри на баяні та гітарі. Мріяв стати археологом: в юнацькі роки разом із науковцями Інституту археології НАН Україні їздив в експедиції. Однак, коли повернувся зі строкової служби, яку проходив на Уралі, почалися непрості 90-і роки. Щоб допомогти матері, яка овдовіла, замість навчання Ігор почав шукати роботу. Оскільки дуже любив коней, улаштувався працювати в цирк, але після травми був змушений знайти іншу роботу – доглядав тварин у зоопарку. Упродовж свого короткого життя змінив кілька професій: працював у театрі, був технічним працівником у готелі "Либідь", підробляв ремонтом квартир, самотужки опанувавши кілька спеціальностей, згодом мріяв відкрити власний будівельний бізнес.
Полюбляв подорожувати, особливо Західною Україною. Планував пожити в європейських країнах, а тому вдосконалював англійську мову, вивчив італійську та польську.
Власної родини Ігор Пехенько не мав і в останні роки жив разом із матір'ю та вітчимом у Вишгороді.
Участь у Революції Гідності.
Коли у листопаді 2013 року уряд України оголосив про тимчасове зупинення підготовки до підписання Угоди про асоціацію України з ЄС і на столичний майдан Незалежності вийшли небайдужі українці, Ігор приєднався до них. Увечері 29 листопада після Вільнюського саміту, на якому тодішній президент Віктор Янукович остаточно перекреслив надії громадян України на європейське майбутнє, Ігор прийшов на Майдан і залишився там із кількома сотнями інших мітингувальників на ніч. А близько четвертої ранку 30 листопада, як і інші його однодумці, потерпів від беркутівців, які безжально били людей кийками та ногами. Разом із кількома активістами Ігор дістався Михайлівського собору, де знайшла порятунок частина мітингувальників.
Додому Ігор повернувся з гематомами на голові, синцями на руках та грудях. Проти активіста, за словами його матері, завели кримінальну справу, яку, щоправда, невдовзі закрили.
У грудні 2013 року Ігор став активним учасником Майдану. Він увійшов до 3-ї сотні Самооборони. Удень працював, а ввечері приєднувався до побратимів, але згодом залишив роботу, щоб бути з ними у найважчі дні протистояння.
Матері Ігор не признавався, де перебував насправді. І навіть 18 лютого 2014 року, коли брав участь у "мирному наступі" до будівлі Верховної Ради України, не сказав, що він у самому центрі подій. Заспокоював матір і казав, що ті звуки, які вона почула під час телефонної розмови з ним, долинають із телевізора друзів, в яких він нібито гостює.
Того ж самого дня Ігор Пехенько знову потерпів від рук силовиків та тітушків, які звірськи побили його в Маріїнському парку. І хоча побратими просили його повернутися додому, щоб підлікуватися, він відмовився..
20 лютого разом з іншими активістами Ігор Пехенько намагався відтіснити силовиків із території майдану Незалежності. Коли ті залишили позиції, майданівці кинулися в наступ. Ігор Пехенько не встиг навіть піднятися вгору Інститутською, як о 09:16 в нього влучило кілька куль: одна поцілила в недоліковану руку, друга – в груди, третя – в живіт.
Після останньої розмови 18 лютого мати не могла додзвонитися до сина. Лише 22 лютого від його друзів отримала страшну звістку.
Ігореві Пехеньку було 43 роки.
Пошанування. Ігоря Пехенька поховано у місті Вишгород Київської області. За громадянську мужність, патріотизм, героїчне обстоювання конституційних засад демократії, прав і свобод людини, самовіддане служіння українському народу, виявлені під час Революції Гідності, Указом Президента України № 890/2014 від 21 листопада 2014 року Ігореві Пехеньку було присвоєно звання "Герой України" з удостоєнням ордена "Золота Зірка" (посмертно). Почесний патріарх УПЦ Філарет 4 липня 2015 року нагородив його медаллю "За жертовність і любов до України", а верховний архиєпископ Києво-Галицький УГКЦ Святослав 8 травня 2016 року відзначив почесною грамотою (посмертно). Ім’я та портрет Ігоря Пехенька викарбувано на тимчасовому меморіалі Героїв Небесної Сотні у Києві та на Меморіалі Героїв Небесної Сотні у Львові. 19 лютого 2015 року у Вишгороді на фасаді будинку по вулиці Симоненка, 6, в якому жив герой, було відкрито меморіальну дошку на його честь. Відповідно до розпорядження Київської міської державної адміністрації від 6 березня 2015 року меморіальну дошку Ігоря Пехенька встановлено на фасаді спеціалізованої школи № 102. У Вишгороді 14 березня 2019 року постав монумент "Мужність. Честь. Гідність" на знак пам’яті про Героїв Небесної Сотні та мешканців Вишгородщини, які загинули в російсько-українській війні. На цьому монументі викарбувано й ім'я та прізвище Ігоря Пехенька.