Андрій Сергійович Мовчан народився 17 січня 1980 року в Києві. Був старшою дитиною в сім’ї. Окрім нього, в родині росла молодша донька Ольга, яка нині працює лікарем у Києві. У 1986–1995 роках Андрій навчався у київській загальноосвітній школі № 73. Це українська школа, і мама згадувала, що то було принципове рішення – віддати сина саме туди. У 1998 році хлопець закінчив Київське вище професійне училище й отримав диплом кухаря.
Після проходження строкової служби в армії Андрій продовжив навчання. У 2001 році він одержав диплом із відзнакою професійно-технічного училища № 17 (тепер КВПУЗТ імені В. С. Кудряшова), здобувши кваліфікацію помічника машиніста електропоїзда. А 2007 року закінчив Київський університет економіки і технологій транспорту за спеціальністю "Електричний транспорт" та здобув кваліфікацію інженера-електромеханіка.
Протягом 2001–2008 років Андрій Мовчан працював помічником машиніста у моторвагонному депо станції Фастів. І весь цей час мріяв про більш творчу професію. Не наважившись складати іспити на акторський факультет театрального інституту, Андрій, однак, отримав роботу в театрі: з 2009 до 2012 року працював електромеханіком, а з 2012 року й до загибелі – електроосвітлювачем сцени в Національному академічному драматичному театрі імені Івана Франка. За спогадами колег, Андрій дуже відповідально ставився до своїх обов’язків, входив у суть спектаклів, на яких працював. Кілька разів з акторами театру їздив на гастролі до театру імені Марії Заньковецької у Львові.
У 2004 році Андрій брав участь у мирних протестах під час Помаранчевої революції, а також став членом "Демократичного альянсу" й навіть балотувався від партії на парламентських виборах 2012 року (№ 92 виборчого списку).
Власної родини Андрій не мав. Полюбляв читати, цікавився історією України й мистецтвом, захоплювався художньою фотографією та альтернативною музикою.
Участь у Революції Гідності. Андрій Мовчан бував на Майдані майже щодня після початку мирних протестів у листопаді 2013 року. Як волонтер розносив їжу на барикади, працював в інформаційному центрі. Колеги у театрі не знали, що після роботи він завжди приходив до наметового містечка в центрі столиці, а рідні його підтримували. Сестра Андрія приєдналася до нього й теж стала волонтеркою Майдану.
18 лютого 2014 року Андрій востаннє пішов на роботу до театру, звідти вкотре вирушив на Майдан. Цього дня у своєму записнику він написав: "Усе буде добре". Коли внаслідок штурму Майдану спецпризначенцями запалав Будинок профспілок, Андрій допомагав рятувати від вогню медикаменти, які там зберігалися.
Ольга, Андрієва сестра, яка чергувала на території Михайлівського собору як лікар-волонтер, згадує, що саме там біля воріт востаннє бачила брата о п'ятій ранку 20 лютого 2014 року. Звідти він знову пішов на барикади.
Уранці того дня силовики після майже двох діб протистояння на майдані Незалежності стали відходити вгору вулицею Інститутською. Протестувальники почали наступ, у тому числі й на схили, щоб відтіснити підрозділ спецпризначенців із жовтими пов’язками на рукавах, який з’явився біля будівлі Міжнародного центру культури і мистецтв Федерації профспілок України ("Жовтневого палацу") і вів прицільну стрільбу по майданівцях. Близько 09:20 спецпризначенці відійшли до так званої снігової барикади або ж барикади № 8 поруч із верхнім виходом зі станції метро "Хрещатик" на Інститутській.
Очевидно, Андрій Мовчан допомагав виносити поранених біля "Жовтневого палацу". Однак з’ясувати, як саме та за яких обставин він отримав смертельне вогнепальне поранення, не вдалося. Збереглися архівні фотографії, на яких видно, як пораненого Андрія відтягають у бік "Жовтневого палацу". За даними слідства, поранення Андрій отримав саме на в’їзді до нього о 09:26. Пораненого занесли спочатку до будівлі, де намагалися запинити кровотечу, потім – до готелю "Козацький". Андрій Кухар, один із медиків, які намагалися врятувати життя майданівця, згадував: "Я надавав допомогу Андрію Мовчану. У нього було тяжке поранення стегна, пробито головну артерію. І він помер унаслідок дуже великої крововтрати. Я затампонував йому рану, вісім бинтів там пішло, але просто на моїх очах із нього витекла ціла калюжа крові й іще багато крові витекло в таз. Ми передали його на "швидку" ще живим, але, на жаль, він помер від такої величезної крововтрати…" Тіло загиблого побратими перенесли до Михайлівського Золотоверхого монастиря.
Андрієві Мовчану було 34 роки.
Пошанування. Андрія Мовчана поховано в селі Великі Осняки Ріпкинського району Чернігівської області, звідки родом його мати. За громадянську мужність, патріотизм, героїчне обстоювання конституційних засад демократії, прав і свобод людини, самовіддане служіння українському народу, виявлені під час Революції Гідності, Указом Президента України № 890/2014 від 21 листопада 2014 року Андрієві Мовчану присвоєно звання "Герой України" з удостоєнням ордена "Золота Зірка" (посмертно). Почесний патріарх УПЦ Філарет 4 липня 2015 року нагородив його медаллю "За жертовність і любов до України", а верховний архиєпископ Києво-Галицький УГКЦ Святослав 8 травня 2016 року відзначив почесною грамотою (посмертно). Ім’я та портрет героя викарбувано на тимчасовому меморіалі Героїв Небесної Сотні у Києві та на Меморіалі Героїв Небесної Сотні у Львові. 28 вересня 2014 року Андрія Мовчана було нагороджено нагрудним знаком № 0373 "Майдан честі та гідності" за видатний вгнесок у справу визволення України (посмертно). 20 лютого 2015 року в Києві на фасаді будівлі Київського вищого професійного училища залізничного транспорту імені В. С. Кудряшова, в якому навчався Андрій Мовчан, відкрито меморіальну дошку. 14 квітня 2015 року в Києві на будівлі спеціалізованої школи № 73, де вчився цей Герой Небесної Сотні, установлено на його честь меморіальну дошку. 23 серпня 2015 року в селі Великі Осняки відкрили пам'ятний знак на спомин про Андрія Мовчана. 20 лютого 2016 року його було нагороджено відзнакою "Герой-киянин" (посмертно). 23 березня 2016 року в Києві на будівлі Державного економіко-технологічного університету транспорту в якому навчався герой, було відкрито меморіальну дошку. В Чернігові одну з вулиць та провулок назвали на честь Андрія Мовчана.