Олександр Храпаченко

Олександр Володимирович Храпаченко народився у Рівному 18 вересня 1987 року. У 2004 році закінчив школу № 19 та вступив на художньо-педагогічний факультет Рівненського державного гуманітарного університету. Навчання проходив на кафедрі театральної режисури за спеціальністю "режисер драматичного театру". У 2010 році закінчив університет з освітнім рівнем "бакалавр". Олександр був яскравим студентом факультету, грав у багатьох режисерських роботах студентів. Знявся у фільмі Рівненського телеканалу РТБ "Воскресіння" у ролі солдата, який повернувся з війни додому.
Подальше своє життя Олександр пов’язав із промисловим альпінізмом – висотними роботами з утеплення, фарбування та реставрації будинків. Однак не полишав і творчу роботу:: був провідним актором театру вільної пластики "Яблуко" при кафедрі театральної режисури, який діяв від усесвітньої молодіжної християнської організації YMCA. Як актор зіграв у спектаклях за творами "Сьогодні я стану жінкою" А. Салинського, "Від червоного щура до зеленої зірки" О. Слаповського, "Ісмена Софокла. Поставив кілька спектаклів за творами А. Чехова "Ведмідь", С. Мрожека "Стриптиз" тощо. Водночас Олександр був членом організації YMCA не лише як актор, а і як скаут-рейнджер – так називають скаутів, які пройшли школу виживання та лідерства. Окрім того, брав участь у військовому рятувальному підрозділі "Скіфи".
Захоплюючись альпінізмом, Олександр підкорив усі гірські вершини в Україні. Окрім театру та гір, цікавився рок-музикою.
Мав наречену – Катерину Самчук, з якою планував одружитися влітку 2014 року.

Участь у Революції Гідності. Коли наприкінці 2013 року почалися перші мітинги на Майдані, Олександр не вірив у їхню ефективність. Однак після ухвалення "диктаторських законів" 16 січня 2014 року та перших смертей у Києві він приєднався до місцевих протестувальників у Рівному. Спочатку 24 січня взяв участь у захопленні Рівненської обласної державної адміністрації, а після цього приїхав до Києва. Олександр Храпаченко став членом Самооборони Майдану, ввійшовши до 35-ї сотні "Волинська Січ". Мав псевдо "Вандал", але найближчі друзі називали його Альпіністом.
У сотні Олександр був командиром відділення – ройовим. Коли захворів і був змушений на короткий час повернутися додому, передав командування своєму товаришу Володимирові Пастушку й після повернення відмовився приймати командування.
Востаннє Олександр вирушив до Києва 17 лютого. Під час однієї з останніх телефонних розмов із нареченою сказав, що як із ним щось трапиться, то щоб вона не сумувала. 19 лютого Олександр спілкувався по телефону з батьком, однак не признався, що перебуває на Майдані. 20 лютого 35-а сотня пішла у наступ, плануючи захопити так звану сніжну або 8-му барикаду на вулиці Інститутській біля верхнього виходу зі станції метро "Хрещатик". Бійці спецпідрозділів, які ще близько дев'ятої години почали відступати від монумента Незалежності, рухалися Інститутською в напрямку до будівлі клубу Кабінету Міністрів України, продовжуючи відстрілюватися. 35-а сотня отримала наказ відступати. Олександр разом із кількома побратимами заліг за барикадою. Почувши вибух "коктейлю Молотова", підняв голову подивитися. Саме в цей час – об 11:28 – пролунав постріл. Куля потрапила майданівцю у ключицю, пройшла крізь легені та застрягла в печінці. Побратим Олександра Володимир Пастушок був переконаний, що стріляли з будівлі готелю "Україна". Однак у 2018 році під час слідчих дій було встановлено, що постріл зробили з будівлі клубу Кабінету Міністрів. Снайпер виявився бійцем спецзагону "Омега", який було направлено на вулицю Інститутську 20 лютого за наказом тодішнього командувача внутрішніх військ Станіслава Шуляка.
Олександрові Храпаченку було 26 років.

Пошанування. Олександра Храпаченка поховано в Рівному на цвинтарі "Новий" поруч з іншими рівнянами – Героями Небесної Сотні. За громадянську мужність, патріотизм, героїчне обстоювання конституційних засад демократії, прав і свобод людини, самовіддане служіння українському народу, виявлені під час Революції Гідності, Указом Президента України № 890/2014 від 21 листопада 2014 року Олександрові Храпаченку було присвоєно звання "Герой України" з удостоєнням ордена "Золота Зірка" (посмертно). Почесний патріарх УПЦ Філарет 4 липня 2015 року нагородив його медаллю "За жертовність і любов до України", а верховний архиєпископ Києво-Галицький УГКЦ Святослав 8 травня 2016 року відзначив почесною грамотою (посмертно). 3 червня 2014 року рішенням сесії Рівненської міської ради Олександрові Храпаченку присвоєно звання "Почесний громадян міста Рівне", його також нагороджено відзнакою "За заслуги перед містом" І ступеня (посмертно). 20 жовтня 2014 року в Рівному на фасаді будинку № 11-А по вулиці Волинської дивізії, де жив цей Герой Небесної Сотні, відкрили меморіальну дошку на його честь. Меморіальні дошки також установлено 12 грудня 2014 року на будівлі навчально-виховного комплексу "Загальноосвітня школа-ліцей № 19" та 20 лютого 2015 року на головному корпусі Рівненського державного гуманітарного університету, в яких навчався Олександр. У рідному місті йому присвячено стенд на перетині вулиць Соборної та 16 липня й художньо-скульптурну композицію на будинку по вулиці Гоголя, 4. На ініціативу Володимира Пастушка, бійця батальйону імені генерала Кульчицького Національної гвардії України, Олександра Храпаченка нагороджено відзнакою батальйону (посмертно). У 2016 році французько-швейцарський режисер Еммануель Графф зняв фільм "Саша Х., крила на Майдані", присвячений Олександрові. Із метою вшанування пам’яті про загиблого земляка 2021 року в Рівному започаткували міську молодіжну премію в галузі театрального мистецтва, названу його іменем.