Ігор Володимирович Бачинський народився 30 листопада 1983 року у Києві. Його батько був військовим льотчиком, а тому родина проживала у військовому містечку в Умані. У 2000 році Ігор закінчив місцеву загальноосвітню школу № 5 імені Маршала Чуйкова. За рік до цього він лишився без батька, а у рік отримання атестата про середню освіту померла й мати Ігоря. Після закінчення школи юнак переїхав з Умані до міста Боярка Києво-Святошинського району Київської області, де жили його дідусь з бабусею. Він вступив до професійно-технічного училища № 33 у Києві, де здобув професію кухаря та наступного року влаштувався на роботу до ресторану у Києві. Весною 2002 року військкомат направив його на курси водіїв, після цього у 2002–2003 роках Ігор проходив строкову службу у Збройних силах України, спочатку в Харкові, а згодом в авіаційній частині у Василькові. Демобілізувавшися, він повернувся у Боярку. У 2006 році вступив до Національної академії управління на фінансово-економічний факультет. Одночасно працював менеджером на торгівельній базі, а з кінця літа 2013 року – кухарем у кафе в Боярці.
Мав доньку Софію, яку виховував разом із дружиною Світланою.
Участь у Революції Гідності. Наприкінці 2013 року Ігор знов став часто приїздити до столиці: після жорстокого розгону бійцями «Беркуту» протестувальників в середмісті Києва в ніч проти 30 листопада він став активним учасником Революції Гідності. У грудні, щоб постійно бути на Майдані, звільнився з роботи. Спочатку їздив переночувати додому, але потім став залишатися з побратимами, щоб за необхідності нести чергування вночі. Не полишив Майдан і в найважчі дні 18-20 лютого 2014 року, коли почалися масові вбивства мітингувальників.
Саме в один із цих днів під час протистоянь з бійцями «Беркуту» Ігор отримав важкі травми. 22 лютого він зателефонував бабусі та повідомив, що перебуває у лікарні і що волонтери можуть доправити його на лікування у Польщу. Через відсутність закордонного паспорта вивезти пораненого до Польщі не вдалося. Психолог-волонтер Майдану Людмила Гридковець згадувала, що востаннє бачила Ігоря того ж 22 лютого. За її словами, він мав забій верхньої губи, вибитий зуб і невеликий опік від гранати, але казав, що почувається добре. Однак невдовзі стан пораненого погіршився: ввечері 25 лютого його не стало.
Ігорю Бачинському було 30 років.
Пошанування. Похований у селі Перевіз Васильківського району Київської області. За громадянську мужність, патріотизм, героїчне обстоювання конституційних засад демократії, прав і свобод людини, самовіддане служіння українському народу, виявлені під час Революції Гідності, Указом Президента України № 890/2014 від 21 листопада 2014 року Ігорю Бачинському було присвоєно звання «Герой України» з удостоєнням ордена «Золота Зірка» (посмертно). Почесний патріарх УПЦ Філарет 4 липня 2015 року нагородив його медаллю «За жертовність і любов до України», а верховний архиєпископ Києво-Галицький УГКЦ Святослав 8 травня 2016 року відзначив почесною грамотою (посмертно). Ім’я та портрет героя викарбувані на тимчасовому меморіалі Героїв Небесної Сотні у Києві та на Меморіалі пам’яті Героїв Небесної Сотні у Львові (вул. М. Кривоноса). 25 лютого 2015 року у Боярці біля Краєзнавчого музею (вулиця М. Грушевського, 49) було відкрито меморіальну дошку на честь Героя.