Андрій Черненко

Андрій Миколайович Черненко народився 9 грудня 1978 року в селі Слободо-Петрівка Гребінківського району Полтавської області. Виховувався в сім’ї Лідії та Миколи разом з молодшим на два роки братом Олександром в місці Черкасах. У трирічному віці почав відвідувати місцевий дитячий садок, а згодом навчався у Черкаській середній загальноосвітній школі №8. Літні канікули проводив на малій батьківщині батька, у селі, де народився. Там про нього пам’ятають як про порядного, веселого та приязного хлопця. У 1994 році після закінчення школи був призваний на строкову службу до лав Збройних сил України. Андрій служив у Мукачевому, де під час повені рятував мирних жителів. Після повернення додому працював електрогазозварювальником. Запам’ятався добрим, товариським, усміхненим, залюбленим в життя чоловіком. Мав золоті руки, добре розбирався у техніці, любив автотранспорт, міг, як кажуть, із закритими очима зібрати та розібрати легкову машину. Проводячи літні вакації у Слободо-Петрівці, познайомився з киянкою Оленою Власенко, яка навідувала свою бабусю. Вирішивши пов’язати свою долю з коханою, Андрій у 2002 році переїхав до Києва. Там він спершу працював за фахом, а згодом вступив до Національного транспортного університету. Здобув ступінь магістра за спеціальністю «Інженер-технолог». Працював інженером-автоелектриком на станції технічного обслуговування. У вільний від роботи час любив подорожувати на власному автомобілі. Разом з коханою об’їздили Україну та часто бували закордоном. Побували майже у всіх країнах Західної Європи. У 2008–2012 роках Андрій проживав у Нідерландах, де його дружина працювала перекладачем у Посольстві України. Брав участь у всіх офіційних заходах посольства. Те, як живуть люди у Європі, бачив на власні очі. Після повернення в Україну мешкав у Києві. Весною 2013 року став батьком чудової дочечки, яку назвав Яною.

Участь у Революції Гідності. Рішення підтримати протестувальників на Майдані Андрій прийняв після новин про жорстокий розгін бійцями «Беркуту» протестувальників в середмісті Києва в ніч проти 30 листопада 3013 року. Майже кожного вечора приходив туди після роботи на СТО і допомагав чим міг: підвозив своїм автомобілем шини на передову, будував барикади. Рідні намагалися відмовити Андрія, але він твердив, що мусить допомагати мітингувальникам, бо хоче кращої долі для своєї дитини. Андрій не брав у руки зброю принципово. Твердив, що протестувальники зможуть перемогти без зброї, бо вийшли на мирний протест. За непідтвердженими свідченнями входив до Самооборони Майдану. 18 лютого 2014 року, Андрій, повернувшись додому, допоміг дружині покупати донечку та поїхав на Майдан. Після 21.00 він перебував на Майдані. Був одягнений у сіро-чорну мотоциклетну куртку і біло-сірі штани «мілітарі», на голові мав темно-синій шолом. До сьогодні не вдалося реконструювати події того вечора. За свідченнями рідних, Андрій телефонував з Майдану. Після 22.30 він, за свідченнями дружини, вже не виходив на зв'язок. Як з’ясувало слідство, Андрій отримав кульове поранення у груди орієнтовно о 22.00. Пораненого його було доставлено до Будинку федерації профспілок України, а звідти доправлено до Київської міської клінічної лікарні №17. На жаль лікарям не вдалося врятувати чоловіка, поранення було несумісне з життям. Андрій помер у лікарні близько 23:20 того ж дня. Андрію було 35 років.

Пошанування. Похований у селі Слободо-Петрівка. За громадянську мужність, патріотизм, героїчне обстоювання конституційних засад демократії, прав і свобод людини, самовіддане служіння українському народу, виявлені під час Революції Гідності, Указом Президента України № 890/2014 від 21 листопада 2014 року Андрію Черненку було присвоєно звання «Герой України» з удостоєнням ордена «Золота Зірка» (посмертно). Почесний патріарх УПЦ Філарет 4 липня 2015 року нагородив його медаллю «За жертовність і любов до України», а верховний архиєпископ Києво-Галицький УГКЦ Святослав 8 травня 2016 року відзначив почесною грамотою (посмертно). Ім’я та портрет героя викарбувані на тимчасовому меморіалі Героїв Небесної Сотні у Києві та на Меморіалі пам’яті Героїв Небесної Сотні у Львові (вул. М. Кривоноса). 20 серпня 2014 року у Києві на фасаді будинку (вулиця Велика Васильківська № 114), де жив Герой, йому було відкрито меморіальну дошку. 16 лютого 2017 року у Черкасах на фасаді будівлі середньої загальноосвітньої школи № 8 (вулиця Смілянська № 88/2), де навчався герой, йому було відкрито меморіальну дошку.