Володимир Валерійович Мельнічук народився 22 серпня 1974 року у Києві в сім’ї Надії та Валерія. Окрім нього в родині виховувався старший син Юрій. Протягом 1982-1990 років навчався у Київській загальноосвітній школі №224. Змалку любив природу, а тому після дев’ятого класу вступив до Малинського лісогосподарського коледжу на спеціальність ”Майстер лісозаповідної зони”. Отримавши фах, деякий час стажувався в Німеччині. Повернувшись до Києва, працював майстром, охоронцем, менеджером, інспектором служби безпеки, а останні роки – майстром-дизайнером.
Володимир був учасником багатьох рухів на захист навколишнього середовища. Дуже любив подорожі: здійснив піші та веломандрівки в Карпати та Крим. Об’їздив майже усю Україну, а також побував у Європі та Африці, фотографуючи місця, які бачив. На дозвіллі вивчав іноземні мови, займався спортом, любив читати та малювати. У 2004 році був учасником Помаранчевої революції. Був розлученим, дітей не мав.
Участь у Революції Гідності. Активіст Євромайдану. Підтримав акції протестів проти відмови від підписання Угоди про асоціацію з ЄС у листопаді 2013 року. Перші світлини, які зробив Володимир на столичному Майдані, датовані 24 листопада 2013 року. Він став одним із літописців Революції Гідності, фіксуючи на відео- та фотокамеру події у найгарячіших точках Майдану. Один з його найпромовистіших кадрів, зроблених 20 січня на вулиці Грушевського, – беркутівець, який цілить просто в об’єктив камери.
Водночас Володимир волонтерив на Майдані: приносив теплі речі, доставляв продукти, чергував у наметовому містечку, прибирав. Після чергової спроби силового розгону мітингувальників брав участь у зведенні барикад, пізніше вивозив поранених, чергував у лікарнях та на барикадах, у найтрагічніші дні допомагав виносити убитих.
20 лютого 2014 року Володимир знову був на Майдані. Зранку чергував у Михайлівському соборі, де облаштували польовий шпиталь. Допомагав забезпечувати ліки для поранених, виносити загиблих. Близько 14:00 ситуація у середмісті столиці стабілізувалася. Разом із дружиною Володимир допомагав прибрати територію Майдану, а потім вони піднялися сходами до Жовтневого палацу. Коли стояв на терасі біля палацу, напроти центральної колонади, та розмовляв телефоном із матір’ю, о 16:57 куля влучила Володимирові в ліву щоку та вийшла через шию. Його доправили до лікарні, та не зважаючи на зусилля медиків, врятувати життя не вдалося.
Володимирові Мельнічуку було 39 років.
Пошанування. Володимира Мельнічука поховано у місті Вишгород на кладовищі "Карат" у секторі афганців. За громадянську мужність, патріотизм, героїчне обстоювання конституційних засад демократії, прав і свобод людини, самовіддане служіння українському народу, виявлені під час Революції Гідності, Указом Президента України № 890/2014 від 21 листопада 2014 року Володимиру Мельнічуку було присвоєно звання “Герой України” з удостоєнням ордена “Золота Зірка” (посмертно). Почесний патріарх УПЦ Філарет 4 липня 2015 року нагородив його медаллю “За жертовність і любов до України” (посмертно), а верховний архиєпископ Києво-Галицький УГКЦ Святослав 8 травня 2016 року відзначив почесною грамотою (посмертно). Ім’я та портрет героя викарбувані на тимчасовому меморіалі Героїв Небесної Сотні у Києві та на Меморіалі пам’яті Героїв Небесної Сотні у Львові. 30 травня 2014 року в сквері біля Оболонської районної державної адміністрації (вул. Маршала Тимошенка, 16) встановлено пам'ятний камінь з іменем героя. 19 вересня 2014 року у Києві на фасаді будівлі середньої загальноосвітньої школи №214 (проспект Оболонський, 9а), де навчався герой, йому було відкрито меморіальну дошку. 2 липня 2015 року у Києві на фасаді будинку № 51 на проспекті Героїв Сталінграда, де жив герой, йому було відкрито меморіальну дошку.