Що сталося зі створеними на Євромайдані організаціями?

Матеріал видання "Україна молода"
Авторка: Ольга Жук


Ця стаття мала вийти влітку 2015 року. Пройшов понад рiк після Євромайдану, який змінив багатьох людей. Під час Революції гідності зародилося багато ініціатив, які до певної міри стали одними з символів Майдану. Що з ними сталося через рік, у 2015 році?

Чи вдалося розширити дух Євромайдану по громадах та інших країнах, чи все завершилося там, де і почалося? Саме з такими запитаннями п’ять років тому я як журналістка «України молодої» обдзвонила низку активістів, які створили та реалізовували на Майдані цікаві проєкти. Через певні обставини стаття пролежала весь цей час у моєму архіві. Та загибель Тараса Матвіїва — одного з героїв публікації, підштовхнула розшукати її і все-таки опублікувати. Бо сьогодні це вже новітня сторінка історії України, а не просто «ще одна стаття».

На початку літа 2015 року війна на Донбасі була у розпалі, уже були перші сотні загиблих від рук російських загарбників. Та багато хто вірив, що ще трохи — і все завершиться нашою перемогою, сформуюся нові лідери. Серед тих, хто у це вірив, був і Тарас Матвіїв. На момент підготовки цієї статті він пішов добровольцем у Курахове, недалеко від Мар’їнки, згодом у складі підрозділу «Карпатська Січ» воював на передовій у селищі Піски біля Донецька. 

Тоді Тарас Матвіїв наполіг ніде не згадувати, що є добровольцем, «напиши, що я — військовий волонтер, а доброволець — це «опечатка», так треба для конспірації», написав мені у повідомленні.

Батьки Тараса не знали, що він захищає Україну зі зброєю в руках в окопах Донбасу. 25 червня 2015 року Тарас Матвіїв надіслав мені свою фотографію, підписавши: «Це Піски-2015. Коли таємне стане явним». Лише друзі знали, що він на передовій, для батьків і всіх інших у 2015 році він був військовим волонтером і засновником громадської організації «Пошукова ініціатива Майдану». 

 

Громадська організація «Пошукова ініціатива Майдану» — альтернатива правоохоронним органам 

Тарас Матвіїв загинув 10 липня 2020 року. Фото 2015 року

 

Після закінчення факультету журналістики у Львівському університеті імені Івана Франка Тарас Матвіїв працював новинарем на каналі ТВІ. Звільнився, коли канал припинив незалежну діяльність. Почався Майдан. Із 28 листопада 2013 року і до завершення Тарас був там. Входив до Третьої сотні Самооборони Майдану.

Перебуваючи добровольцем на Донбасі, Тарас Матвіїв у телефонному режимі розповів про свою ініціативу, яка народилася на Майдані: «У лютому 2014 року ми зрозуміли, що багато товаришів і побратимів не повернулися. Правоохоронні органи не виконували своїх обов’язків. Виникла ідея шукати зниклих майданівців самотужки. Так народилася «Пошукова ініціатива Майдану». Я разом із колегою Вадимом Яценюком перевіряли кожну чутку про спалення, захоронення, фіксували всю інформацію, на яку міліція не звертала уваги. Ми обходили кожен житловий масив Києва, обшукали крематорії, каналізації, Маріїнський парк.

У березні до «Пошукової ініціативи Майдану» входила сотня волонтерів. Тоді ми почали шукати захоронення по лісах навколо Києва. У нас працювала «гаряча лінія». У списку «Пошукової ініціативи» було 127 зниклих активістів Майдану. Дякувати Богу, більшість із них живі-здорові. У кожного своя історія зникнення: хтось переховувався від рідних, хтось утік за кордон, хтось хотів від усього відпочити, тож був поза зоною досяжності.

12 активістів зі списку «Пошукової ініціативи Майдану» були серед загиблих. Міліція їх не внесла до однієї справи, бо загинули поза Майданом. Вже чотири місяці як список застряг. Ми досі шукаємо 55 активістів. «Пошукова ініціатива Майдану» звернулася до депутатів Верховної Ради, щоб ті від свого імені подавали звернення в Генпрокуратуру і міліцію щодо зниклих на Майдані. Спочатку на запити мало хто відгукувався. Та на сьогодні нам вдалося налагодити співпрацю з правоохоронними органами і Генпрокуратурою.

Коли Майдан себе вичерпав, потрібно було ідеї Революції гідності переносити в район, у спільноту, яку я знав. Так я повернувся у Жидачів Львівської області, звідки родом. У невеликому містечку, де 12 тисяч людей, знайшлося 20 активістів, які заснували ГО «Народний легіон». Я приєднався до них. Разом ми провели не один доброчинний ярмарок, парад вишиванок, активно займалися волонтерством, допомагали фронту. В школах проводили заняття з цивільної оборони, надання першої медичної допомоги, організовували скорочений курс бійця. За 3-5 годин нам вдавалося школярам про все розповісти і показати.

Коли я себе достатньо зреалізував у Жидачеві, наважився піти добровольцем на схід. Зараз я в Кураховому, недалеко від Мар’їнки. Хочу і тут започаткувати проєкт, щоб медики провели тренування з надання першої медичної допомоги для всіх добровольців Курахового».

 

Від «Артіль Майдану» до дітей-біженців 

«Донецьк. Площа Леніна. 13 березня 2014 року. Мітинг за Єдність України. Той день я запам’ятаю на все життя», — з гіркотою згадує громадський активіст Максим Потапчук. Після побиття російськими силовиками хлопець півтора місяця зі струсом мозку пролежав у київській лікарні. Йому суворо заборонили бігати, стрибати, дивитися вгору. 

Як тільки виписався з лікарні, Максим узявся за старе — організацію культурних проєктів і роботу з дітьми. Він — член донецької «Просвіти». До Майдану займався культурно-освітнім центром «Джерельце» у Красноармійську, мав бюро перекладів у Донецьку. 

«Донецький Майдан виник одночасно з київським. Я возив людей до столиці. Майдан для мене був ковтком свіжого повітря, нарешті прийдуть зміни. За те, що я організовував красноармійський Майдан, мою сестру, співробітника красноармійського відділу міліції, викликали на допит. На неї досі тиснуть. Дай Боже їй терпіння це все пережити», — розповів Максим.

Ще під час Майдану він закохався у розмальовані шоломи і щити. Сам малювати не вмів. Вже тоді разом із художницями зареєстрував ГО «Артіль Майдану». Навесні 2014-го вони прийняли рішення провести виставки артефактів із Майдану за кордоном. Грошей було обмаль. 

«У дорозі до Франції та Чехії їв лише «Мівіну» і хліб. Та виставки були того варті. Європейці не стримували сліз. Казали, що бачили все по телебаченню, в інтернеті. Та коли змогли доторкнутися до розмальованих і ще в кіптяві, а подекуди з краплями крові касок, лише тоді зрозуміли Україну», — згадав він. 

Після виставок «Артіль Майдану» волонтери з Європи почали ще активніше допомагати захисникам і біженцям, надсилали одяг, гроші, медикаменти. Одну каску «Артілі Майдану» тодішній міністр культури Євген Нищук подарував Леху Валенсі. «Паралельно з «Артіллю Майдану» я заснував дитячий табір «Київ-Схід-Діти». У нас одночасно перебувало 150 дітлахів. У всьому нам допомагали кияни, влада не дала ні копійки. У таборі діти відвідали більше заходів, аніж я за все життя. Ми допомагали не тільки діткам, а й дорослим. У табір приходили кращі психологи Києва і проводили реабілітацію для батьків.

Восени 2014-го табір припинив свою діяльність. Більшість дітей пішла в школу. Я переключився на допомогу людям і військовим на сході. Зараз я везу півтори тонни ліків і підгузків у пологові будинки у Костянтинівку і Краматорськ, передаю «Новою поштою» продукти харчування в Горлівку», — зазначив Максим Потапчук. 

 

Пошта Майдану: щоби всі знали і не насміхались 

Ще навесні 2015 року біля Головпошти можна було безкоштовно отримати листівку, марку і конверт із майданівською печаткою та надіслати листа в будь-яку частину світу. Все починалося з того, що активіст Майдану Юрій Регліс з однодумцями носив написані киянами листи подяки і побажань від намету до намету, щоби розрадити людей.

«До нас підійшов один хлопець і запитав, де наші марки, — пригадує Юрій Регліс. — Ми йому пояснили, що марки — це спосіб оплати, а майданівська пошта безкоштовна. Наступного дня він зробив марку з написом «Українська революція — одна добра справа». Відтоді одна добра справа стала ціною кожної одиниці нашої продукції».

За час існування Пошти Майдану активісти розробили і випустили понад 100 художніх марок тиражем 150 тисяч. Навіть не вірилося, що через рік-два десятки музеїв у світі матимуть у своїх колекціях їхні листівки з серії «Світ Майдану», «Свято весни», «Шевченко» і «Крим — це Україна», а частина з них виставлятиметься на чотирьох виставках в Україні. 

«Щовихідних Пошта Майдану працює на Майдані Незалежності. Будь-хто може підійти і написати листа своїм рідним, друзям, знайомим, воякам на передову. Таким чином ми популяризуємо не тільки українську культуру та історію, а й листування, і заохочуємо людей до добрих справ», — сказав Юрій Регліс. 

«Ми дуже тішимося, коли приходять листи з-за кордону. Нам пишуть, здебільшого англійською, з різних країн, у тому числі з Малайзії, Філіппін, Таїланду, Тайваню, В’єтнаму, Бразилії, Китаю та Японії. Просять надіслати марок і листівок із Майдану, розповісти про наші справи, бажають миру Україні», — розповів головний поштар. 

Через руки Пошти Майдану пройшло понад 20 тисяч листів по Україні і світу. Нині (у червні 2015 року) активісти збирали гроші на Поштомобіль, аби листи від українців із проханнями та описом ситуації розвезти пересічним європейцям і діаспорі у 16 країн Європи. 

«Коли повернемось в Україну, організуємо виставку та показ документального фільму про проєкт у Києві, Харкові, Дніпропетровську, Одесі та Львові. Понад 10 тисяч фотографій європейців із табличками в руках iз написами «Я люблю Україну» та «Я підтримую Україну» місцевими мовами опублікуємо в соцмережах», — пообіцяли активісти Пошти Майдану. 

 

«Відкритий університет»: що далі?

«Люди приходили на Майдан з одним запитанням: «Що робити?» Дев’ятого грудня 2013-го, коли біля Лядських воріт (спиною до головної сцени Майдану) запрацював «Відкритий університет», ми запитали себе і людей, які шукали відповіді: «Уявімо, що Януковича вже немає. Ми перемогли. Що далі? Як я маю діяти? Як я маю прийняти виклик, який дає Майдан?» — згадує Остап Стасів, засновник «Відкритого університету Майдану», випускник Києво-Могилянської бізнес-школи. 

«Ідея навчання на Майдані виникла одночасно у кількох людей. Від самого початку гаслом Майдану було «Візьми і зроби сам!». Якщо щось треба змінити, ми беремо і робимо. Освіта — це якісний шлях до змін, і ми наближали ці зміни кожною лекцією унікальних носіїв інформації. 

Майдан — це трагедія. Однак вона дала пробитися молодим паросткам через старий покручений асфальт. Молоде-зелене є сильнішим за старе. «Відкритий університет» є тiєю спільнотою, яка дає сили паросткам прагнути до сонця.

Наприкінці лютого 2014-го ми перетворилися на всеукраїнський рух неформальної освіти, через який здійснюємо будівництво громадянського суспільства. Зараз «Відкритий університет» покликаний дати відповідь на два питання: 1) Яке моє місце у цьому світі? Хто я? і 2) Яка діяльність і праця приносить мені максимальне задоволення? Отримані знання у «Відкритому університеті» допоможуть кожному українцеві розпочати рух саморозвитку і самозростання, відбутися як громадянин, особистість і взяти на себе відповідальність.

Після того як «Відкритий університет» вийшов за межі Майдану, ми створили кілька проєктів. Проводимо публічні лекції в різних місцях, наприклад, у Національному музеї Шевченка, є партнерами «Гогольфесту», Дому освіти і культури «Майстер-клас», відкрили Школи свідомого громадянина у Броварах, Полтаві, Чернівцях, Бердянську, Маріуполі, Запоріжжі, Дніпропетровську та інших містах. Тепер на їхній основі по всій Україні почали виникати осередки «Відкритого університету». І все це на безкоштовній основі», — сказав Остап Стасів. 

Станом на травень 2015 року на сайті vum.org.ua можна було подивитися 175 лекцій. Незабаром «Відкритий університет» запустив новий проєкт — vum.online. Це перша в Україні неформальна платформа дистанційної освіти, яка допомагає навчитися прикладних речей. Прослухавши відповідний курс, можна отримати сертифікат у конкретному напрямi. 

«Ми стаємо неформальним університетом. Якщо «Відкритий університет» призупинити і не довести до успішного завершення, років через 10 нам знову доведеться виходити на Майдан. І це буде фатальна ціна. Освітній рух дозволяє мені захисти свої інтереси як громадянина, батька, підприємця. Цей проєкт — моя громадянська відповідальність. Я не збираюся покидати країну, турбуюся про своє майбутнє у свій країні», — наголосив він. 

 

«Бібліотека Майдану»: книжку в кожну хату

«За лютий-березень 2014-го «Бібліотека Майдану» в «Українському домі» зібрала понад 20 тисяч книг. Ми їх відправили у 250 бібліотек по всій Україні, у тому числі в ті населені пункти, звідки родом бійці Небесної сотні», — каже засновниця одного з інтелектуальних центрів під час Революції гідності Анастасія Макаренко.

 

Віднедавна «Бібліотека Майдану» зареєстрована як громадська організація, метою якої є культурно-просвітницька діяльність, спрямована на поширення культури читання та розвиток доброчинної платформи для книжкових обмінів. 

За останній рік волонтери «Бібліотеки Майдану» зібрали, надіслали і відвезли сотні книг пораненим бійцям у лікарні й госпіталі в різних містах, у штаб Нацгвардії в Артемівськ, захисникам у Піски, у звільнені міста і села Донбасу, в інтернати і дитячі бібліотеки Луганщини. За українською художньою літературою скучили, сказала Настя Макаренко.

«На початку 2015 року виник спільний проєкт із Фундацією «Відкритий діалог» — «Бібліотека Майдану. Варшава». Це простір, у межах якого поляки та українці, що проживають у Польщі, зможуть користуватися багатим фондом літератури на тему Революції гідності, конфлікту на сході України, ознайомитися з будь-якими виданнями, що стосуються історії, політики чи культури України. Ми збираємо книги польською, українською та іншими мовами», — поділилися волонтери «Бібліотеки Майдану».

 

IT-намет: без айтішників ні туди і не сюди

Звичайний брезентовий намет із десятками робочих місць, планшетами, підзарядками для мобільних і безкоштовним Wi-Fi у радіусі 5 км по всьому Майдану не припинив свою діяльність. 

«Зараз IT-намету як чинної організації немає. Однак ми тоді всі перезнайомилися, тож досі підтримуємо стосунки і працюємо разом над іншими проєктами», — сказав Максим Тульєв, директор компанії «НетАссист». 

«Завдяки IT-намету народилося кілька волонтерських проєктів для допомоги армії. Так, я з Олегом Лепріком маємо стосунок до «Аеророзвідки» (група ІТ-спеціалістів модернізує безпілотні літаючі апарати або «пташки», як їх називають захисники. — Ред). Я організував інтернет-канал на передову. І ще дещо розробляємо. На жаль, уточнити не можу. Секрет», — додав він. «Ми не маємо права втрачати надбання IT-намету», — переконаний Валерій Явтушенко, підприємець, займається консалтинговим бізнесом.

«Я підсвідомо бажав Майдану все життя. Майдан дав нам можливість реалізувати себе, побачити альтернативні вирішення проблем. Коли я туди прийшов, вирішив запустити процес поєднання айтішників із суспільством, щоб вони своїми вміннями приносили користь людям, які мерзли біля сцени», — згадав Валерій Явтушенко.

«Незважаючи на те, що у мене є три вищі освіти — економічна, юридична та інженерна, — я засукав рукави і почав майже цілодобово працювати, забивав цвяхи, приносив майданівцям необхідні речі. Я мав дуже швидко завоювати авторитет. Через кілька днів я зумів організувати перший хакатон «Інструмент суспільної взаємодії». За 48 годин я провів конкурс, на якому перемогли три проєкти — сервіс для волонтерів CherryTea, редизайн спільнобачення SpilnoTV 2.0 і проєкт програми-кнопки SOS «Колективна безпека». Наші IT-добровольці, серед яких є як ceo samsung, так і студенти, виконали для них певну роботу. Також завдяки цьому марафону вдалося реалізувати ще 15 проєктів», — розповів він.

За його словами, після першого «Майдан-хакатону» були інші марафони. В лютому Валерій запустив унікальний стартап «Суспільна ланка» (Social Hyperlink). Це певна ідеологія, так звана толока, яка дозволяє спільними зусиллями реалізувати ідею, пояснює Валерій. 

Як це працює? На онлайн-майданчику hackathon.org.ua можна розмістити інформацію про соціальний або ж комерційний проєкт, запропонувати ідею, спрямовану на розвиток України, або приєднатися до групи ІТ-добровольців. 

«На сьогодні на платформі зареєстровано майже 250 проєктів, які є зрізом суспільної думки на момент Майдану. Люди хочуть відкритий бюджет, зрозуміле самоврядування, контролю і впливу на владу. Наступний крок — реалізація проєктів за допомогою зареєстрованих на платформі 500 IT-волонтерів (від CEO Samsung до студентів), та інших спеціалістів», — поділився планами Валерій Явтушенко.

 

«Центр зайнятості Вільних людей»: в біді не залишимо

«Під час Євромайдану я потрапила під скорочення в агрохолдингу «Мрія», де працювала HR-фахівцем. На Майдані я долучалася до різних ініціатив — чергувала, брала участь у роботі Громадського телебачення, в «Жіночій сотні». А потім виникла ідея «Центру зайнятості Вільних людей». Ми почали роботу в лютому 2014-го в ІТ-наметі», — розповіла громадська активістка, співзасновниця «Центру зайнятості Вільних людей» Ірина Коваль. 

«До нас зверталися ті, хто втратив роботу через участь у революційних подіях. За тиждень почалась анексія Криму, а потім конфлікт на Донбасі, і потреба в нашій діяльності суттєво збільшилась», — згадують волонтери ЦЗВЛ.

Станом на 2015 рік «Центр зайнятості Вільних людей» (ЦЗВЛ) була громадською організацією, що допомагала у працевлаштуванні та соціальній реабілітації тим громадянам України, які цього найбільше потребували, — вимушеним переселенцям із Криму та східних областей України, а також учасникам АТО, які повертаються додому.

Центр нараховував близько 130 постійних волонтерів по всій Україні. Понад 4000 переселенців отримали допомогу. ЦЗВЛ мав офіси у Дніпрі, Харкові, Краматорську та Львові. Також в Одесі були волонтери, які могли надати дистанційну консультацію. Працювала «гаряча лінія». 

«Ми сформували потужну програму навчання та розвитку. Через цю програму пройшло понад 600 переселенців. Окрім того, постійно відбуваються різноманітні курси й «точкові» майстер-класи, — розповідає Ірина Коваль. — Самим лише працевлаштуванням проблеми переселенців не вирішиш. Потрібні нові робочі місця. Тому думаємо над тим, як мотивувати підприємців. Дуже тісно працюємо з роботодавцями, з громадським сектором, з job-порталами, державними інституціями. Ми не є конкурентами ні для кого», — розповіла Ірина Коваль. 

 

«Антикорупційний комітет Майдану»: вихід є!

«У лютому 2014-го разом із представниками «Правого сектору» ми заявили зі сцени Майдану про «Антикорупційний комітет», — починає історію Антон Черниш, громадський активіст, голова ГО «ПРАВО», айтішник. 

«Ми незалежні посередники. Держава не може створити структуру боротьби з корупцією. Потрібний погляд із боку, яким АКМ і є.

Після Майдану люди почали значно більше вільного часу приділяти громадській діяльності. Їм не потрібні високі зарплати, готові на жертовність. Єдине, що багато пасіонарних хлопців пішли на схід. А тут відбувається те ж саме, що за Януковича. Корупція процвітає, схеми працюють. Все прикривається подіями на Донбасі. Якщо війна, то можна все.

В «Антикорупційний комітет Майдану» входить понад 30 киян. Маємо осередки в багатьох містах України. Правда, часом їхнім керівникам не вистачає юридичної освіти, роблять помилки. Буває, що проводимо внутрішню люстрацію, доводиться звільняти людей iз Комітету.

Одна з наших найгучніших справ — звільнення ректора медуніверситету ім. Богомольця Віталія Москаленка. На початку березня 2014-го наші хлопці чергували в ректораті разом зі студентами і професорами, не пускали Москаленка на роботу. Пізніше в судах добилися, щоб університет мав гідного ректора. В результаті призначили тимчасово виконувати обов’язки Катерину Амосову. Тепер її обрали новим ректором.

Зараз збираємо інформацію щодо діяльності ректора Київського національного університету технології та дизайну Івана Грищенка. Співробітники університету звернулися по допомогу, розповіли, що він дерибанить бюджет, знищує професорський склад, приховує корупціонерів. Ми ведемо переговори щодо його усунення з Міністерством освіти, МВС, Генпрокуратурою. Також ведемо боротьбу з Фондом державного майна», — підсумовує діяльність Антон Черниш. 

 

«Всеукраїнська координаційна рада Майдану» — нас не зупинити

Координатор ГО «Всеукраїнська координаційна рада Майдану» Тетяна Скрипаченко: «До Майдану я працювала менеджером у клініці «Оберіг». Особливої громадської активності ніколи не виявляла. Та з перших днів Майдану моє життя кардинально змінилося. Ми до світанку стояли машиною біля стели Незалежності та обігрівали студентів, лікували дівчаток. 

Пізніше я увійшла до складу «Всеукраїнської координаційної ради Майдану». Ми координували діяльність людей, підтримували функціонування Майдану, в неділю на віче звітували про свою діяльність. 

23 березня 2014 року «Всеукраїнська координаційна рада Майдану» першою з Майдану була зареєстрована як громадська організація. 

Згодом наші хлопці і друзі пішли в Нацгвардію. Довелося розширювати функції. Частина представників ВКРМ розробила законопроєкт про Нацгвардію, який згодом зі змінами не на користь захисникам був ухвалений. 

Також наші активісти були одними з організаторів кредитного Майдану, що відбувався 2-3 тижні тому під Верховною Радою. 

Більшість волонтерів переключилася на допомогу хлопцям в АТО. Ми постачали на схід медикаменти, збирали гуманітарну допомогу. 

У жовтні минулого року наш ідейник, професійний психолог, ветеран Афганістану Юрій Білоконь створив неурядову організацію Спілку учасників, ветеранів та інвалідів АТО і бойових дій (СУВІАТО). Сьогодні я є його заступником.

СУВІАТО за три місяці відкрила Реабілітаційний центр на 40 осіб на Саксаганського, 75. Він працює вже півроку. Понад 180 хлопців iз допомогою наших психологів отримали дуже гарні результати. 

Лікарі надають професійну допомогу. Психологи лікують захисників від «синдрому війни». А ми, волонтери, влаштовуємо для них майстер-класи, допомагаємо матеріально, знаходимо роботу, опікуємося дітьми, які на війні втратили батьків. Словом, повертаємо хлопців у соціум», — розповіла вона.