Шість років тому Будинок профспілок слугував прихистком для учасників Революції Гідності. Тут ночували вартові Самооборони, діяли медпункт, кухня, пресцентр. Жертвами сваволі влади під час протесту стали не лише люди, зазнали пошкоджень і поверхи будівлі. Символічно, що в конференц-залі оновленого Будинку профспілок нині відбувається осмислення тих подій – 12 грудня розпочався дводенний науковий форум "РЕВОЛЮЦІЯ ГІДНОСТІ: НА ШЛЯХУ ДО ІСТОРІЇ". Поруч на двох поверхах розмістився й Інформаційно-виставковий центр Музею Майдану з експозицією та приміщенням для заходів.
“Тут місце опору, яке було знищене, та відновилося”, – зазначив локацію наукової конференції, відкриваючи захід, міністр культури, молоді та спорту Володимир Бородянський.
“Коли ми разом готували відзначення шостої річниці Революції Гідності, Ігор Пошивайло та його колеги запропонували влучне гасло – “Вільні творити майбутнє”. Я вірю в нашу країну. Докладаю з командою зусиль, щоб перебудувати сферу, в якій працюю. А те, що робить Ігор із командою, – це глибинне розуміння процесів, які відбувалися й можуть відбуватися в майбутньому, осмислення та донесення їх до громадян. Бажаю плідної праці”, – додав Володимир Бородянський.
Також він підмітив, що столи на круглому столі розміщено квадратом, і з огляду на це побажав, щоб надалі українське суспільство мало менше бар’єрів і гострих кутів. “Бачите, квадрат по центру – і в наш логотип закладений. Розходячись від нього, кожне кільце стає дедалі плавнішим, відображаючи Майдан як рух від гострої проблеми до злагодженого суспільства”, – підхопив Ігор Пошивайло, генеральний директор Національного музею Революції Гідності, організатор заходу.
Панельні дискусії, круглі столи, презентації наукових проєктів тут у центрі уваги. Ідеться і про попередні українські Майдани – Помаранчеву революцію, акцію "Україна без Кучми", Революцію на граніті.
• Революція Гідності – це вже історія чи щойно пережита поточна політологія? • Чи був Євромайдан відмовою українців від євразійської ідентичності? • Наскільки він став брендом України? • За рік до Майдану президентський пул Януковича зібрався у Москву підписувати членство в Митному Союзі. Так і не поїхали. Але чи вийшов би тоді Майдан?
Багато цікавих питань озвучили учасники круглого столу на самому його початку.
Дискусію було насичено не лише актуальними запитаннями, а й цікавими твердженнями. Звучали вони як у неформальному спілкуванні за кавою, так і під час доповідей.
От, скажімо: “Історія – це розмова діда з онуком. Вона для того, щоб нащадки пам’ятали предків”, – це формулювання Наталії Марченко, яка досліджує тему Революції Гідності в дитячих книжках.
Або ж: “Україна – одна з кількох країн колишнього СРСР, де громадяни справді вибирають собі владу. Поки що – часто під впливом гречки та телевізора, але те, що не вдається нам на вільних виборах, виправляємо на Майдані. Це – корекція”, – таке трактування вуличної активності українців навів історик Станіслав Кульчицький.
Його колега з Інституту історії України Яна Примаченко провела паралелі Майдану з українським національно-визвольним рухом 30-х і 40-х років, а Віталій Нахманович доповнив тему “кольоровими революціями” в усьому світі.
"Будь-яка революція – це кризова ситуація, що може призвести до руїни, а може підштовхнути до розвитку, – розмірковував історик Іван Патриляк. – Остання наша революція видається поки що незмарнованим шансом. Не зовсім чітко та впевнено, з помилками, але інакше не буває – українське суспільство йде шляхом поступу. Минуть десятиліття – історики будуть писати про причини, наслідки, приводи, це все дуже добре осмислювати заднім числом, постфактум. Коли ці революційні події розгорталися, важко було зрозуміти, чому саме зараз, чому саме побиття, чому такі дії влади. Усе відчувалося інтуїтивно: хтось палив цей будинок, а хтось у ньому горів. Зібрати терабайти пам’яті та скласти спільну мозаїку з індивідуальних історій – і її осмислення, аналіз є нашим завданням на наступні роки”, – зазначив історик.
За переконанням Івана Патриляка, українське суспільство змінили три великі події – Майдани 1990, 2004 та 2013 років, і всі вони виходили з геополітичних точок відліку. Отож мета українських революцій, як виводить історик, – це закріплення руху на Захід, щоб не лишитися у сфері впливу колишньої метрополії, подолати наслідки подій 1664 року.
Проректор Українського католицького університету Олег Турій згадав про становлення УКУ. “Ключове для нашого закладу – формування людей, яким буде під силу робити світ кращим. Університет намагається реагувати на виклики. Він починався з проєкту, який має прямий стосунок до гідності, – про опір людей режимові. Це було збирання інформації про підпілля Української греко-католицької церкви. Що мене вражає в тодішньому проєкті, це наочна можливість побачити людську гідність серед тих особистостей. Нам дуже важко описати, що таке гідність, але розуміємо її, зустрівши людину, яка поводиться гідно. Як це формувати? Тут важливий особистий приклад, дотик до живої історії, який можемо здійснити, пам’ятаючи та роблячи висновки. Учителі часто нарікають на студентів. Я теж нарікав, що неактивні, пропускають лекції. Але який я був гордий, коли наші вихованці разом із викладачами відразу після побиття студентів на майдані Незалежності заявили про свою підтримку київським колегам і про непокору режимові. Усе, що формувалося по краплинках, почало виявлятися”, – пригадує львів'янин.
У межах дискусії постало питання: що вважати точкою відліку Революції Гідності – вихід активістів “із чаєм і гарним настроєм” 21 листопада, чи застосування насильства проти них? Цей аспект розрісся в ширше питання: причини та цілі Майдану.
Культурологиня НаУКМА Руслана Демчук переконана, що Майдан здійснив поворотний цивілізаційний вибір – до континентальної європейської ідентичності від євразійства, проголошуваного російським філософом Олександром Дугіним: “Дугін Україну й українців вживає в лапках, а нашу територію включає в “євразійський простір” яко слов’янську. І Євромайдан проявив наш цивілізаційний вибір. Ми відмовилися від приписуваної нам ролі. Я вважаю, що це – великий здобуток Майдану!” – зауважила дослідниця.
Їй опонував історик і політолог Олександр Палій: "Ключове питання Євромайдану полягало не стільки в питанні ідентичності. Відбувався серйозний моральних розкол у суспільстві, розподіл на тих, хто вважав, що бити студентів – це нормально, людей із некрозом моралі, і певну кількість населення, для якої це був шок. Питання ідентичності було вторинним. Росія не слов’янська країна, вона євразійська. Ця інакшість кидається у вічі. Окрім того, в ЄС і НАТО слов’ян більше, ніж поза ними: Польща, Болгарія, Словаччина, Чехія, балканські країни”, – переконаний Палій.
Історик також порадив прискорити євроінтеграцію, щоб Міністерство культури виділило кошти на подорожі пенсіонерів у Європу: “Ми отримали б зрушення в ідентичності значно швидше, аніж завдяки таким круглим столам”.
Серед доповідачів була Андріяна Дигдалович, донька Героя Небесної Сотні. “Революція Гідності була не за Європу. Вона триває і зараз, переросла в інший формат. Ми досі боремося за свої права, за свою гідність”, – сказала Андріяна. Віднедавна вона працює у Меморіальному музеї Гідності у Львові.
На 45-й хвилині до форуму долучилася письменниця Оксана Забужко.
“У заторі на Грушевського, пропускаючи якийсь владний кортеж, я думала про досягнення Революції Гідності, – ефектно пояснює вона своє запізнення. – Це чекання створює такий флешбек до часів Януковича. Ці чорні костюми виходять до Кабміну, вся ця стилістика 2012 року – добрий привід ревізувати, замислитися над порядком денним, чого ми не догледіли в нашій візії тих подій, які відбувалися тут. Які почалися тут шість років тому, і які ще далеко не закінчилися”, – палко мовить письменниця. Вона вважає, що історичні події під час їхнього перебігу оцінити так само важко, як отримати інформацію про те, що відбувається назовні, сидячи в автомобілі на паралізованій дорозі.
Історичні паралелі з іншими країнами, з Україною попередніх років, свідчення очевидців, що почали зникати з публічного простору після подій, зовнішній ворог і розвиток громадянського суспільства, роль Майдану на світовій арені, висвітлення події Революції Гідності закордоном, висвітлення історії останніх шести років у дитячій літературі – ці та інші аспекти обговорюють в одній із найбільш знакових для Євромайдану будівель.
Вхід на форум – відкритий, як і відкриті для спілкування та дискусій його учасники. Конструктивну атмосферу форуму Олександр Палій підкреслив словами Корнелія Тацита: “Істина утверджується спогляданням і часом, а брехня – метушнею”.
Матеріал підготували:
журналістка Олена Максименко,
редактор Северин Наливайко,
фотограф Богдан Пошивайло.
Організатор форуму – Національний музей Революції Гідності.
Партнери – Український інститут національної пам’яті, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Український католицький університет, Інститут історії України НАН України.
Упродовж 12–13 грудня дивіться наживо виступи науковців. Стежте за оновленнями на сторінці заходу в мережі Facebook. А на сайті музею до вашої уваги програма та розклад форуму.
