24 серпня Левкові Лукʼяненку виповнилось би 95 років. Він із 50-х років минулого століття обстоював незалежність України, за що радянська влада двічі засуджувала його на багаторічні строки увʼязнення. У 1991-му Левко Лукʼяненко став співавтором ухваленого 24 серпня Акта проголошення незалежності України.
На вечорі памʼяті, який відбувся 25 серпня в Інформаційно-виставковому центрі Національного музею Революції Гідності на ініціативу Українського інституту національної памʼяті, зібралися ті, хто добре знав Лукʼяненка, – рідні, соратники й дослідники його життя та боротьби. Кожен поділився своїми спогадами про нього. Усі озвучені думки та спогади розкрили різні грані непересічної особистості Левка Лукʼяненка.
Українську незалежність не можна уявити без постаті Левка Лукʼяненка, сказав заступник голови Українського інституту національної памʼяті Володимир Тиліщак, відкриваючи вечір:
"Сьогодні можна почути, що в 1991 році незалежність дісталася легко, але це не так. Сьогодні ми продовжуємо боротьбу, яку вели покоління до нас. І завдяки тому, що стоїмо на їхніх плечах, можемо дотягтися до горла російського імперіалізму та придушити його".
"Саме такі люди, як Левко Григорович, справді розуміли важливість усвідомлення спадковості боротьби. Ми завжди долучаємося до таких заходів і підтримуємо їх, тому що розуміємо важливість донесення до людей ідеї спадковості боротьби багатьох поколінь за незалежність України, і власне Левко Лук’яненко – це та людина, яка є одним із творців нашої незалежності", – зазначила Катерина Романова, заступник із наукової роботи генерального директора Національного музею Революції Гідності.
Левко Лукʼяненко говорив сам про себе, що він узяв прапор боротьби за незалежність із рук Української повстанської армії та ніс його все життя, хоч як складно це було та хоч яку ціну довелося за це заплатити.
Як юрист він апелював до радянської Конституції, що гарантувала республікам вільний вихід зі складу радянського союзу, і став сполучною ланкою між збройною боротьбою УПА та поколінням шістдесятників і дисидентів наступних десятиліть. У 1976 році, щойно відбувши свій перший 15-річний строк увʼязнення, він погодився виступити співорганізатором Української Гельсінської групи – організації, яка відкрито виступала проти порушень прав людини у радянському союзі. Наслідком цього стало друге увʼязнення.
Присутні на вечорі памʼяті згадували різні періоди й деталі життя Левка Лукʼяненка, наголошували на його принциповості та здатності надихати інших.
"Він був твердим у своїх переконаннях, він знав, що Україна є, Україна буде та має перемогти, і він знав, чого він хоче. Левко Григорович ніколи не підписував ніякий документ, поки його не перечитав, – це була його важлива риса. Він ніколи не засинав, доки не написав про те, як він прожив день, щоденники є від кожного року, де описував, із ким зустрічався, що робив, над чим працював", – згадує його дружина Надія Лук’яненко.
До зустрічі також долучилися:
– члени Української Гельсінської групи, учасники боротьби за незалежність, політвʼязні комуністичного режиму Олесь Шевченко та Йосип Зісельс,
– історик, дослідник дисидентського руху Вахтанг Кіпіані,
– завідувачка Музею шістдесятництва Олена Лодзинська,
– журналістка, автор книжки "Вулиця причетних. Чернігівська справа Лук’яненка" Віра Курико,
– заступник голови ГО "Ветеранське об’єднання Українська Гельсінська спілка" Олександр Ткачук,
– військовослужбовець, член правління молодіжного клубу "Джура" Сергій Неділько.
Модерувала розмову співробітниця відділу популяризаційної роботи Українського інституту національної памʼяті Наталія Слобожаніна.
Вахтанг Кіпіані звернув також увагу на те, що Левко Лукʼяненко залишив по собі 13 томів праць, в яких зафіксував не тільки своє життя, а й боротьбу цілого покоління. Кіпіані заохотив усіх читати ці праці й таким чином відкривати для себе Левка Лукʼяненка без посередників. Учасники вечора неодноразово говорили, що Лукʼяненко був у чомусь складною, проте однозначно масштабною постаттю. Необовʼязково погоджуватися з усіма його ідеями, але в час, коли ми продовжуємо обстоювати незалежність України, кожен може взяти собі щось із його життєвого досвіду, вибору та вчинків як приклад для натхнення.
Вечір памʼяті організували Український інститут національної пам’яті, Національний музей Революції Гідності, Музей шістдесятництва, ГО "Ветеранське об’єднання Українська Гельсінська спілка".