"Місця Революції гідності": Михайлівська площа

 

Інформаційно-навігаційна система "Місця Революції Гідності" – це мережа стендів, які знайомлять із історією та значенням окремих точок Євромайдану

 

Михайлівська площа

 

У ніч на 30 листопада 2013 року після десяти діб мирного протесту на майдані Незалежності влада вдалася до силового розгону. Частина протестувальників, яка зуміла втекти від спецпризначенців та уникнути жорстокого побиття, знайшла прихисток у стінах Михайлівського Золотоверхого монастиря. Зранку біля нього відбувся стихійний багатотисячний мітинг, а наступного дня, 1 грудня, звідси почалася мирна хода до майдану Незалежності, в якій узяли участь понад мільйон українців. Народне віче в річницю референдуму за незалежність відкрив високий моральний авторитет країни, представник групи Першого грудня кардинал Любомир Гузар. Михайлівський Золотоверхий монастир став притулком для протестувальників і місцем першої мобілізації активістів. Новостворений Громадський сектор Євромайдану оперативно організував пункт медичної допомоги, координацію потерпілих і тих, хто шукав зниклих, збирання коштів на лікування поранених, а також їхній правовий захист, що згодом вилилося в ініціативу "Євромайдан SOS". Упродовж Революції гідності тут діяли лікарський, харчовий та побутовий склади, пункт збирання теплих речей, кухня, операційна кімната, інфоцентр та прес-центр. Біля входу на територію монастиря чергували кілька десятків автомобілів волонтерів, що надавали допомогу в разі потреби. У ніч із 10 на 11 грудня 2013 року Михайлівський Золотоверхий монастир відіграв символічну роль – його дзвони били на сполох, сповіщаючи про наступ спецпідрозділу "Беркут" та спробу відтіснити мітингарів із майдану Незалежності. Тисячі киян одразу вирушили на допомогу протестувальникам, незважаючи на блок-пости силовиків. Сьогодні поруч із Михайлівською площею є сквер Небесної сотні, облаштований волонтерами. Там на стіні будинку портрет Сергія Ніґояна – одного з перших загиблих майданівців.

 

 

 

Спогади учасників 

 

Приїжджаємо зранку до Михайлівського. Дзвони дзвонять, ходять священики. Машини "швидкої" стоять, лікарі, студенти – видно, у них шок, вони взагалі не розуміють, що сталося. Опівдні біля Михайлівського була сила-силенна люду. За кілька годин так багато народу прийшло! Усі кажуть: "Це другий шанс, не можна його втратити!"

Юлія Пішта

 

Уряд, який дозволяє собі настільки неприкрите, відверте, агресивне насильство стосовно своїх громадян, вартий бути лише об’єктом розслідування та покарання. Із цим ми й простояли весь день тридцятого листопада. У нас були плакати: "Они ох*ли!", "Права людини понад усе!" Із моменту протестної акції на Михайлівській площі я зрозуміла, що весь Майдан піднявся саме за права людини.

Олександра Назарова

 

Була тиша, а потім пішли дзвінок за дзвінком, телефонували з різних куточків України та світу. Просили бити на сполох. Дзвони підняли Київ. Коли по телебаченню сказали, що Михайлівський б'є на сполох, то це справді піднесло наш дух, кияни з'їжджалися в центр міста.

Іван Сидор

 

 

Експонат Національного музею Революції гідності 

 

"Опудала" –

"охоронці" михайлівського форпосту Майдану. Майданівці зробили їх та вдягли в речі, які використовували під час буремної революційної зими. "Опудала" залишили вартувати порожній будиночок на барикаді Михайлівської площі, коли в червні 2014-го пішли на фронт у батальйон "Донбас" майданівці Вадим Антонов (позивний "Самольот"), Валерій Лавренов ("Лавр") та Михайло Савульчик ("Ельф"). Їхні побратими Євген Гарагуля ("Бен") з сотник Михайлівської сотні Ігор Чернецький у цей час продовжували лікуватися за кордоном після важких вогнестрільних поранень, отриманих під час зіткнень із "тітушками" на Великій Житомирській у ніч із 18 на 19 лютого 2014 року. Три "опудала" Михайлівська сотня передала до Музею Майдану влітку 2014 року.

 

 

 

Більше предметів із Майдану розміщені на сайті Музею в розділі "КОЛЕКЦІЯ".

Світлини: Юлія Капшученко, Максим Баландюх, Артем Завроцький, Богдан Пошивайло.