“Ми маємо різну освіту, кар'єру, життєвий досвід і матеріальне становище, але доля зібрала нас тут із нашої волі. Напевно, саме сьогоднішні вчинки – то єдине й останнє, що ми зможемо зробити в житті, – розмірковував киянин Володимир Писаренко на Євромайдані. У грудні 2013 року він почав робити кругові фотопанорами революції.

Через три роки згадує: "Передчуваючи доленосну зиму, я почав вести панорамний фотолітопис подій відразу після того, як похитнувся пам'ятник Леніну на Бессарабці. Неймовірна атмосфера єдності, яка панувала на Майдані, надихала на працю та думку, що все це – не марно, навіть якщо перемога ідеалів Майдану ще далеко. Виникло усвідомлення, що твориться справжня, а не книжкова історія України”.

Фотохудожник каже, що задокументувати в такий спосіб хотів і Помаранчеву революцію, але технічну можливість одержав тільки тепер. За його словами, саме всебічність панорами передає масштаб народного волевияву: “Від переглядача відеорепортажів і фотографій приховано, що відбувається за кадром. А панорама охоплює весь простір навколо фотографа, і поняття "за кадром" не існує. Це поглиблює сприйняття фотопанорам”.

На основі знятих кадрів Володимир Писаренко змонтував 177 повнопростірних панорам. Уже тоді викладав їх на власному сайті: “Щодня я знімав або монтував панорами на комп'ютері, додаючи їхні описи на сайті трьома мовами. Це займало більшу частину кожної доби впродовж трьох місяців. Монтуючи й аналізуючи відзнятий матеріал, я бачив героя в кожній людині. Коли з'являлися нові ідеї сюжетів, знову їхав на Майдан”.

Фото деяких місць задля безпеки оприлюднював із кількатижневим запізненням. А сам бував спостерігачем і у ворожих таборах: “Із цікавістю захисники барикад роздивлялися мої фотографії з Антимайдану. Їхній власний похід туди міг стати самогубством. Поява в урядовому кварталі людини з запахом диму призвела б до сумних наслідків. Але моя постать у чорному одязі не викликала великої підозри, дістатися Маріїнського парку вдалося без особливих зусиль”.

Автор каже, що до 19 січня 2014 року вуличні сутички із застосуванням шумових гранат і сльозогінного газу бачив лише на фото- й відеоматеріалах: “Застосування сили до мітингувальників мені здалося чимось позамежним, що потребувало негайного втручання. Величезний натовп людей, який поширився за межі майдану Незалежності, вражав. Я підходив робити знімки якомога ближче до зони протистояння. Після вибуху однієї з гранат довелося передати фотокамеру чоловікові, що стояв найближче, – сам я майже не бачив. На згадку про таке хрещення сльозогінним газом він зробив мою єдину фотографію тих днів”.