Місця Революції Гідності: Перехрестя Кріпосного провулка та вулиці Михайла Грушевського

 

Революція Гідності, або Євромайдан, – це масові національні патріотичні протестні акції в Україні, які тривали з листопада 2013 року до лютого 2014 року. Приводом для протесту стала різка відмова керівництва держави від європейського вектора зовнішньої політики розвитку України, зрив підписання асоціації з Європейським Союзом. Після жорстокого побиття молоді на головній площі Києва протест переріс у тривалу мирну боротьбу проти свавілля влади, корупції та порушення прав і свобод людини.

Перехрестя Кріпосного провулка та вулиці Михайла Грушевського

 

 

Упродовж усієї Революції Гідності урядовий квартал – територія, де розміщено будинки уряду, Верховної Ради та Адміністрації Президента, – був під посиленим захистом внутрішніх військ і підрозділів міліції. З одного боку, влада намагалася всіляко дискредитувати Майдан, з іншого – копіювала його в усьому, намагаючись імітувати народний протест на підтримку дій президента Януковича. У Маріїнському парку влада зібрала своїх «мітингувальників» на Антимайдан, використавши адмінресурс (привезли працівників бюджетної сфери) та сплачуючи їм добові. Як наслідування сприймалося й самоорганізоване наметове містечко. То була спроба знову розіграти сценарій поділу країни на два табори – орієнтовані на Європу західну й центральну частини України та провладно й просійськи налаштований схід. Проте фальшивість цього сценарію вловлювалася навіть візуально: пригнічені люди, які стояли на морозі не з власної ініціативи та без внутрішнього переконання, централізована організація їхнього харчування, періодичні шикування й перекличка присутніх, сцена з проплаченими промовцями, підготовленими концертними програмами, а найголовніше – небажання «протестувальників» спілкуватися ані з журналістами, ані зі звичайними людьми, що цікавилися їхніми мотивами та вимогами. До представників Антимайдану належали й так звані тітушки, яких влада використовувала для нападів на протестувальників і журналістів. Саме вони були в авангарді при нападі на учасників оголошеного зі сцени Майдану мирного маршу до Верховної Ради 18 лютого. Міліція та «Беркут» слугували підкріпленням для планованої «зачистки». Цього дня від побиття та вогнепальної зброї загинули 23 майданівці. Відомо, що 20 лютого на вказівку тодішнього міністра внутрішніх справ Віталія Захарченка силовикам та найманцям-кримінальникам роздали зброю для придушення Майдану. 21 лютого Верховна Рада проголосувала за усунення Януковича та його оточення від влади. Було запроваджено тимчасове державне адміністрування, обрано виконувачів обов’язків керівників ключових міністерств і державних інституцій, президента, оголошено дати виборів президента та перевиборів парламенту. Більшість причетних до злочинів проти Майдану втекли в Росію. Україна зробила рішучий крок до радикального оновлення, яке обіцяло європейське майбутнє. Однак на заваді стрімким змінам стали військова агресія Росії, окупація Криму та частин Донецької й Луганської областей. Тож сьогодні Україна й українці продовжують боротьбу за свою незалежність.

 

 

Спогади учасників

 

...Був сонячний день. Ми трошки спізнилися. Народ ішов із піснею. А далі почалося – запалили шини на розі Шовковичної та Інститутської. У парку з одного боку – міліціонери, з іншого – тітушки. А наші зі щитами кидали каміння, наче гранати. І ще спочатку треба було нейтралізувати сина, який без каски поліз туди щось кидати.

Євген Жеребецький, експерт із проблем міжнародної безпеки

 

..Прибула перша «швидка допомога», до неї підбіг нейрохірург Микола Поліщук. І водночас до «швидкої допомоги» підбіг генерал Кузьмук. Біля Будинку офіцерів лежав «беркутівець». Лежав собі спокійно на ношах. І Поліщук підбіг до лікаря цієї «швидкої», кричить: «Давай негайно, в мене люди вмирають!» А Кузьмук: «Отставить! Этого берите!» І «швидка» забрала пораненого в зад «беркутівця». Легко пораненого. Поліщук кричав до цього лікаря: «Ти ж порушуєш клятву Гіппократа! Ти ж не лікар, ти ж садист!» Двері зачинилися, й «швидка» поїхала.

Євген Луканов, голова Спілки офіцерів України

 

...За іронією долі, все починалося з нашого бажання бути європейцями. За іронією долі, нас від європейців відрізняла така неєвропейська риса, як забування. Неможливість вибудувати єдину лінію історичної пам’яті, переривання й забування наших досвідів. Ті, хто погано засвоює уроки історії, залишаються на другий курс. Раніше якось обходилося. Цього разу ціна нашого неуцтва виявилася аж надто високою.

Наталя Єрьоменко, журналістка, поетеса

 

 

Експонат
Національного музею Революції гідності

 

Каска з написом "Янукович наш президент"

На Майдані деякі каски розфарбовували представники Мистецької сотні та інші художники. Окремі роботи є не лише пам’ятками історії, а й повноцінними витворами мистецтва. Проте, безперечно, більшість речей розмальовували самі їхні власники, хто як умів. Для антимайданівців каска не була типовим атрибутом: їх ніхто не збирався штурмувати, вони не зазнавали нападів міліції й тітушок. Цей експонат ілюструє основну ознаку Антимайдану – заперечення вимог та цінностей Майдану водночас із наслідуванням його зовнішніх атрибутів. Окрім схожим чином організованого та забезпеченого таборового містечка, створеного тут і там переважно з військових шатер, Антимайдан мав ще й інші прояви плагіату. Один із них – галерея дерев’яних таблиць із назвами рідних міст і сіл присутніх на пікеті.

 

 

Більше предметів із Майдану розміщені на сайті Музею в розділі "КОЛЕКЦІЯ"

 

Фото Олеся Кромпляса, Володимира Вятровича, Наталі Фесенюк