Місця Революції Гідності: вулиця Михайла Грушевського, 1

 

Інформаційно-навігаційна система "Місця Революції Гідності" – це мережа стендів, які знайомлять з історією та значенням окремих точок Євромайдану.

 

Місця Революції Гідності: стенд на Грушевського, 1

Гаряча фаза протистояння

 

До застосування силових методів мирну революцію істотно підштовхнуло ухвалення 16 січня 2014 року репресивних "диктаторських законів". Цивільним громадянам заборонили носити камуфляжний однострій та будь-які шеврони. На мітингах не можна було з’являтися в масках, медичних пов’язках і навіть у гірськолижних шоломах. Уже 17 січня, щоб показати безглуздість таких вимог, багато бабусь прийшли на Майдан із друшляками й каструлями на головах. Боячись активістів Автомайдану, законодавці заборонили їздити колонами понад п’ять авто – й на задніх бамперах одразу з’явилися наклейки "Не їдь за мною, я п’ятий". Проте ці закони породили не лише жарти. Понад сто громадських організацій оголосили повну мобілізацію найближчої неділі на майдані Незалежності. Після ранкового віча 19 січня протестувальники рушили через Європейську площу до Верховної Ради. На вулиці Михайла Грушевського шлях їм перекрили загони співробітників МВС. Почалися штовханина та перепалки. Безуспішно намагалися припинити сутички з правоохоронцями Віталій Кличко та інші відомі політики. Натовп напирав на міліцейські колони, розхитував автобуси. Міліція почала відганяти майданівців за допомогою світлошумових гранат, стріляла гумовими кулями. Було застосовано водомет, хоч закон забороняє це при мінусовій температурі повітря. Протестувальники кидали каміння, виламану тротуарну плитку, "коктейлі Молотова", стріляли петардами, пішли в хід і піротехнічні засоби. Cпалили п’ять одиниць спецтехніки, рештки якої потім використали для спорудження барикад. У ніч на 21 січня з лікарні швидкої допомоги викрали майданівців – пораненого Юрія Вербицького та Ігоря Луценка. Після тривалих катувань їх у напівпритомному стані залишили у лісі. Ігорю вдалося врятуватися, тіло Юрія Вербицького знайшли наступного дня неподалік Києва – зв’язане, зі слідами тортур. Близько восьмої години ранку 22 січня після чергового перемир’я спецпідрозділ "Беркут" несподівано перейшов у наступ. Того ранку з’явилися перші загиблі поміж протестувальників – українець вірменського походження Сергій Нігоян та білорус Михайло Жизневський. Через кілька днів у лікарнях померли ще двоє, поранені кулями на Грушевського 22 січня.

 

Автотехніка міліції, якою 19 січня було перегороджено рух демонтстрантів до Верховної Ради. Того ж вечора автобуси були сдпалені.

Спогади учасників

 

Полтора месяца назад мне сказали, что на Майдане со стороны Лядских ворот стоит на посту красавец армянин с армянским флагом. Он хвастался, как он читал украинские вирши. Особенно чисто и красиво он читал Шевченко… Сила и дух молодости в нем горели, но острое переживание несправедливости его мучило.

         Борис Єгіазарян, український художник-графік

 

...Утренняя роса. В воздухе до сих пор витает запах газа. Сейчас на Грушевского царит сюрреализм. Мертвые машины стоят, словно призраки, застывшие вне времени. Люди создают максимально неприятный шум, который, кроме ужаса, никаких ассоциаций не вызывает. На месте ментов я бы уже давно сдался. Эта картина производит адское впечатление! Куда более сильное, чем пылающая техника... Если брать по шкале Данте, то это собирательный образ всех кругов "Божественной комедии.

Сергій Моргунов, активіст

 

...На Грушевського дуже гарно працювали "швидкі". Спочатку вони стояли під бібліотекою, то нам дуже зручно було – несеш пораненого, а "швидка" вже задом розвертається та двері відчиняє. А потім, коли туди вже газ почав доходити й кулі долітати, вони переїхали під Український дім. І було важко....

Тарас Логінов, командир загону першої допомоги Національного комітету Червоного Хреста України

 

Експонати Національного музею Революції Гідності

 

"Коктейлі Молотова"

Поряд із бруківкою та піротехнікою вони були поширеним засобом стримування наступу силовиків. Уперше їх масово застосували під час Вогнехрещі. У відповідь на атаки зі світлошумовими гранатами, гумовими кулями, сльозогінним газом і крижаною водою полетіли запалені пляшки з боку протестувальників. Це була добра протидія стосовно техніки – водометів, автобусів, вантажівок, БТР. Першим згорів мікроавтобус, один із тих, якими силовики перегородили майданівцям шлях до Верховної Ради на вулиці Михайла Грушевського. Наступного дня кияни принесли на місця сутичок тисячі скляних пляшок. "Коктейлі Молотова" робили біля стадіону імені Валерія Лобановського, ховаючись від пострілів міліції за колонами та стінами мурованого входу. Також наливали їх у найближчих дворах. На передню лінію протистояння "коктейлі" носили в металевих ящиках для пляшок. Запускали таку вибухівку майже завжди вручну, однак згодом нею ще й стріляли із саморобних катапульт. "Коктейлі Молотова" еволюціонували впродовж революції. Перші пляшки заповнювали займистою сумішшю до горловини, потім – лише частково для заощадження складників; з’явилися ґноти з різних матеріалів і металеві петлі для збільшення дальності польоту. Як свідчать фотоматеріали, ємностями для займистої суміші слугували не лише пляшки, а й електричні лампочки. Окрім займистої рідини, посудини наповнювали порошковим перцем. Розпилюючись у повітрі, він подразнював очі. Перехрещені пляшки з "коктейлями Молотова" стали істотним елементом трьох графіті, названих "іконами революції", які за допомогою трафаретів на місці протистояння 10 лютого 2014 року намалював вуличний художник Sociopath. Синьо-жовте полум’я, що виходить із пляшки, є знаком постмайданної волонтерської спільноти "InformNapalm". На початку 2014 року її члени спростовували вигадки російської пропаганди щодо подій на Майдані та в Криму, а тепер уже тридцятьма мовами оприлюднюють дані про участь російських військ у міжнародних конфліктах. Національний музей Революціїї Гідності має унікальну колекцію "коктейлів" і пляшок iз-під "коктейлів" та дерев’яну катапульту.

 

 

Більше предметів із Майдану розміщено на сайті Музею в розділі "КОЛЕКЦІЯ"

Світлини Богдана Пошивайла