Чому Революція Гідності не є державним переворотом

Історико-правовий аналіз


2014-й – найзнаковіший рік у новітній історії України. Тодішня влада заявила про призупинення підготовки до асоційованого членства країни в Європейському Союзі. Цей статус мав стати результатом багаторічного прозахідного курсу нашої держави. Громадяни, не згодні зі зміною зовнішнього вектора розвитку, вийшли на протест, названий у народі спершу Євромайданом, а згодом – Революцією Гідності. Прагнення не допустити припинення проєвропейського поступу увінчалося успіхом. Після тримісячного протесту, силового протистояння, тисяч поранень і загибелі понад сотні мирних мітингарів 2014 року було оголошено позачергові вибори президента, а потім – дострокові парламентські. Того ж самого року ратифіковано довгоочікувану Угоду про асоціацію між Україною та Європейським Союзом. Зокрема, згідно з її умовами з літа 2017-го громадяни України отримали право в’їжджати без віз до країн ЄС, а з осені почала діяти зона вільної торгівлі між Україною та Євросоюзом. 

Вільне висловлення своїх думок і позицій, обстоювання конституційних прав є засадами демократії. Проте народ, який наважується виявляти незгоду з діями влади, становить небезпеку для авторитарного режиму. За теперішнього геополітичного становища є багато сторін, зацікавлених у тому, щоб волевияв українців на Майдані було викривлено й потрактовано негативно. Із сучасними технологіями опрацювання та масового поширення інформації це можливо й давно є елементом гібридної війни. Зацікавлені в такому дезінформуванні та інтерпретації подій сили є й в Україні. Діяльність цих сил спрямовано саме на те, щоб у громадській думці тепер і в історичній пам’яті потім українські акції 2013–2014 років утвердилися як незаконний держпереворот, бажано щонайкривавіший і проплачений та інспірований іззовні. Такий, що виправдовує агресію Російської Федерації стосовно України, а також дії сепаратистських і терористичних угруповань на Донбасі. Усенародні піднесення й солідарність у боротьбі за майбутнє цілеспрямовано намагаються потьмарити ярликами “бандитизм”, “анархія”, “безвладдя”, “свавілля” й навіть іспанським словом “хунта”. Тобто йдеться нібито про військових, які силоміць захопили владу. Журналісти, політичні оглядачі, активісти періодично відстежують першоджерела поширення таких мислевірусів.

2020 року в інформаційному просторі України почастішали випадки вживання словосполучення "державний переворот" на позначення подій листопада 2013-го – лютого 2014 року.

Уже під час масових акцій протесту, спрямованих на захист прав і свобод людини та громадянина, демократичних цінностей, ці події серед найактивнішої частини громадянського суспільства отримали назву "Революція Гідності". Згодом цю назву було закріплено на законодавчому рівні у низці нормативно-правових актів, зокрема: 

• в Законі України "Про внесення зміни до статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" № 175-VIII від 10 лютого 2015 року; 
• в Указі Президента України від 11 лютого 2015 року № 69/2015 "Про вшанування подвигу учасників Революції Гідності та увічнення пам’яті Героїв Небесної Сотні", згідно з яким щорічно 20 лютого відзначають День Героїв Небесної Сотні; 
• в Указі Президента України від 13 листопада 2014 року № 872/2014 про День Гідності та Свободи; 
• в Указі Президента України від 21 листопада 2014 року № 890/2014 про присвоєння звання "Герой України".

Однак аналіз наповнення національних онлайнових, друкованих, аудіовізуальних ЗМІ виявляє останнім часом часте вживання деякими українськими політиками, політологами, журналістами визначення "державний переворот" щодо подій осені 2013-го – зими 2014 року. 

Правова площина

Згідно з українським законодавством державний переворот є передбаченим статтею 109 Кримінального кодексу України кримінальним злочином, факт якого має встановити суд. Такого рішення судові інстанції України не ухвалювали.

Такі повідомлення, з одного боку, є інструментом гібридної війни, яку веде Росія проти України з метою дискредитувати Революцію Гідності як важливий етап державотворення й унезалежнення, а з іншого – мають ознаки дискримінації стосовно осіб, яким держава присвоїла статус Героя України (Небесна Сотня), потерпілого учасника Революції Гідності або статус особи з інвалідністю внаслідок поранень, каліцтва, контузії чи інших ушкоджень здоров’я, одержаних під час Революції Гідності. І, хоча Законом України "Про засади запобігання протидії дискримінації в Україні" заборонено форми дискримінації з боку державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових осіб, юридичних осіб публічного та приватного права, а також фізичних осіб (п. 2 ст. 6), невизначеність щодо правомірності/неправомірності вживання поняття "державний переворот" стосовно Революції Гідності не дає змоги притягти до відповідальності тих, хто використовує його на позначення цих подій.

Передусім варто зазначити, що події кінця ХХ – початку ХХІ століття у світовій історії, пов’язані з антиколоніальними й антидиктаторськими виступами громадян країн Центральної та Східної Європи, низки країн Азії й Африки, спричинили перегляд істориками, соціологами та політологами класичних визначень "великих революцій". Революції такого типу почали трактувати як стрімке глибоке перетворення державних структур, що частково здійснювалося за допомогою повстання широких верств населення та мало класову основу. Натомість низка недавніх революцій, зокрема на теренах колишнього Радянського Союзу, репрезентує нову модель, в якій крах старого режиму поєднується з порівняно ненасильницьким переходом до демократії. Відповідно дослідники пропонують трактувати сучасні революції нового типу як спроби реформувати нинішні політичні та владні інститути в суспільстві, що часто супроводжуються мобілізацією мас і делегітимізують чинну владу.

Отже, для розуміння сутності Революції Гідності її треба розглядати та трактувати в ширшому історичному контексті, пов’язаному саме з низкою революційних подій, які відбувалися у світі в останні десятиліття та які було спрямовано на демократизацію влади й суспільства.

У науковому середовищі поки що немає єдиного визначення Революції Гідності. Загалом цю подію може бути означено як масовий громадянський протест, спричинений незаконними/антиконституційними діями влади та спрямований на захист демократичних прав і свобод, припинення узурпації влади й відновлення конституційного правопорядку.

На противагу цьому державний переворот є насильницькою та неконституційною зміною політичного режиму в державі або збройним виступом армії проти державної влади внаслідок змови. Його зазвичай здійснює організована нечисленна група осіб із застосуванням силових методів, і він не має широкої підтримки серед населення країни.

Основними ознаками державного перевороту є:

– неконституційність;
– насильницький характер;
– незначна кількість організаторів та учасників;
– захоплення влади як основна мета.

Для того, щоб зрозуміти характер подій листопада 2013-го – лютого 2014 року, пропонуємо розглянути, чи властиві їм перелічені вище ознаки.

Конституційність vs неконституційність

Усі події Революції Гідності відбувалися в конституційний спосіб. Відповідно до основних положень Конституції України єдиним джерелом влади в Україні є народ, який здійснює владу безпосередньо й через органи місцевого самоврядування (ст. 5). Право визначати та змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народу України та не може бути узурповане державою, її окремими органами або посадовими особами (ст. 5).

У статті 39 Конституції України за народом закріплено право на свободу мирних зібрань. Умовами реалізації цього права є мирний характер зібрань, відсутність зброї та завчасне сповіщення органів виконавчої влади й місцевого самоврядування. Свободу зібрань також закріплено в Європейській конвенції прав людини, яка відповідно до ст. 9 Конституції України є частиною законодавства України.

В українському законодавстві не використовується формулювання "право народу на повстання (революцію, опір, боротьбу)", проте його ознаки можна витлумачити з інших конституційних прав: на повагу до гідності (ст. 28), вільне висловлення поглядів і переконань (ст. 34), свободу мирних зібрань (ст. 39), гідне життя (Преамбула Конституції України та ст. 48 у світлі Міжнародного пакту про економічні, соціальні й культурні права). Окрім того, у статті 22 Конституції України записано, що зазначені права та свободи людини не є вичерпними, однак їх треба розглядати крізь призму інших норм, які опосередковано перетворюють індивідуальні права на колективне право на самовизначення та повстання (у разі недієвості мирних засобів).

Варто навести й п. 3 Преамбули Загальної декларації прав людини, відповідно до якого права людини має бути захищено силою закону "з метою забезпечення того, щоб людина не була змушена вдаватися як до останнього засобу до повстання проти тиранії та гноблення".

Зібрання громадян у листопаді 2013-го – лютому 2014 року відбувалися в цілковитій відповідності до Конституції України та не суперечили жодній із зазначених статей.

Натомість дії Віктора Януковича як гаранта Конституції починаючи з 2010 року поставили під сумнів його легітимність як Президента України  та спрямовувалися на узурпацію влади. У той же час стаття 5 Конституції України забороняє узурпацію влади. 

Силовий розгін мітингувальників у ніч на 30 листопада 2013 року, "диктаторські закони" 16 січня 2014 року, які обмежували права та свободи громадян, дальша ескалація конфлікту та розстріл мирних протестувальників у січні-лютому 2014 року, ініційовані й учинені режимом Януковича, є порушенням статей 22 та 39 Конституції України. У Преамбулі закріплено за "українською нацією, усім Українським народом право на самовизначення", яке в тому числі передбачає цивілізаційний вибір. Відмова від підписання асоціації з ЄС означала повернення України до сфери впливу Росії, до радянської моделі суспільства та перекреслювала перспективу розвитку України як незалежної європейської держави. Це стало також порушенням статті 18, яка передбачає спрямування зовнішньополітичної діяльності України на захист її національних інтересів і гарантування безпеки.

Ненасильницький vs насильницький характер

Акції на майдані Незалежності, які почалися 21 листопада 2013 року, до ескалації насильницьких дій із боку влади мали ненасильницький характер. Натомість у ніч на 30 листопада 2013 року загін силовиків застосував спецзасоби для розгону мітингувальників.

Відповідно до законодавства України обов’язком правоохоронних органів є захист громадського порядку. Присяга зобов’язує правоохоронців захищати права людини, а застосування спеціальних засобів і вогнепальної зброї дозволено лише в передбачених законом випадках. Окрім того, використання їх має бути доконечно потрібним і пропорційним умовам, в яких такі заходи здійснюються.

Установлено, що під час масових протестів восени-взимку 2013–2014 років правоохоронці застосовували спеціальні засоби, не передбачені переліком дозволених, наприклад ручні гранати подразнювальної та світлошумової дії "Дрофа" й водомети за температури, нижчої від нуля градусів за Цельсієм.

Тодішня влада вдавалася й до інших злочинних дій: винесення неправомірних судових рішень із порушенням процедури щодо заборони мирних мітингів; залучення до нападів на беззбройних протестувальників озброєних найманців, так званих тітушок; викрадення та побиття мирних мітингувальників, а пізніше катування та вбивства; створення так званих ескадронів смерті; залучення провокаторів; протизаконне тримання учасників Революції Гідності під вартою; використання зброї проти мирних людей; розстріли в середмісті столиці беззбройних протестувальників – тільки впродовж 18–20 лютого було вбито та смертельно поранено майже 70 осіб.

Насильницькі дії влади змусили протестувальників використовувати засоби самозахисту, здебільшого саморобні щити, каски, кийки, "коктейлі Молотова". Отже, використання засобів самозахисту з боку протестувальників було вимушеним, спровокованим злочинними діями владоможців, тоді як державний переворот передбачає використання зброї як основний інструмент усунення влади.

Значна vs незначна кількість організаторів та учасників

Згідно із соціологічним дослідженням, проведеним у жовтні 2014 року фондом "Демократичні ініціативи" імені Ілька Кучеріва, в мирних акціях узяли участь близько 20% населення України, а це понад 8,5 млн осіб. Отже, події Революції Гідності мали масовий характер. Опитування показало, що більшість громадян сприймали участь у протестах як усвідомлену боротьбу за свої права.

Експерти розглядають Революцію Гідності як народне повстання проти узурпації влади режимом Януковича за демократизацію країни та європейський вибір її громадян.

Окрім цього, щоб заперечити твердження окремих проросійських політиків про Революцію Гідності як 'державний переворот", треба наголосити на другорядній ролі політичних лідерів у масових протестах осені-зими 2013–2014 років, усвідомленні громадянами своєї відповідальності за долю країни, створенні великої кількості громадянських ініціатив.

Натомість державний переворот передбачає участь у ньому незначної кількості змовників. 

Мета: європейська орієнтація країни vs захоплення влади

Євромайдан, метою якого на першому етапі було підписання Угоди про асоціацію з ЄС, після трансформації d Революцію Гідності взяв за основну мету перетворення України на демократичну європейську державу. Основними вимогами учасників протестів було не отримання влади чи приведення до влади певних осіб, а оновлення політичних інститутів і здійснення системних змін. Це зокрема проведення конституційної реформи, забезпечення процесу євроінтеграції, покарання винних у злочинах проти Майдану, боротьба з корупцією, здійснення люстрації всіх чиновників часів Януковича, деолігархізація політичного та економічного життя, реформування судової системи та прокуратури, правоохоронної системи, децентралізація, декомунізація тощо.

Натомість метою державного перевороту є захоплення влади змовниками у власних інтересах.

Інші ознаки державного перевороту

Наслідками державного перевороту є: 

• відсутність демократичних виборів;
• переслідування опозиції;
• придушення інститутів громадянського суспільства;
• узурпація влади.

Після втечі Януковича центр політичного життя перемістився до Верховної Ради. 22 лютого 2014 року було переобрано керівництво парламенту. Новим спікером став Олександр Турчинов. Верховна Рада ухвалила рішення про те, що Конституція України в редакції 2004 року відновила свою чинність. Згодом було прийнято постанову "Про взяття політичної відповідальності за ситуацію в Україні", в якій Турчинову доручалося координувати роботу Кабінету Міністрів. Його також призначено виконувачем обов’язків президента України. Визначили дату позачергових виборів – 25 травня 2014 року. За результатами позачергових виборів 25 травня 2014 року новим президентом України став Петро Порошенко. Крім того, на демократичних виборах було обрано новий склад Верховної Ради України, яка призначила новий склад Кабінету Міністрів України.

Нове керівництво держави забезпечило вільну діяльність опозиційних сил, у тому числі колишніх членів Партії регіонів, які під час наступних парламентських виборів трансформувалися в "Опозиційний блок", що діяв у парламенті VIII скликання. Не дивно, що саме представники та прихильники цієї політичної сили, яка втратила політичну монополію на владу, дозволяють собі використовувати термін "державний переворот в Україні" стосовно подій Революції Гідності. Також влада, обрана після Майдану, забезпечила вільну діяльність опозиційних сил і цивілізовані президентські вибори у 2019 році, визнані міжнародними спостерігачами як демократичні.

Самоорганізація громадян під час Революції Гідності, яка виявилася зокрема у створенні низки ініціатив, сприяла також розвиткові громадянського суспільства у постмайданний період, а деякі з ініціатив, що виникли у 2013–2014 роках, діють дотепер. Це Відкритий університет Майдану, аеророзвідка, пошукова ініціатива Майдану, а ініціатива "Музей Майдану" утворила державну інституцію "Національний музей Революції Гідності".

Висновки

З огляду на вищенаведене події листопада 2013-го – лютого 2014 року за жодною з ознак не потрапляють під визначення державного перевороту.

Революція Гідності з погляду сучасних соціальних дисциплін є революцією в новітньому розумінні цього терміна, покликаною захистити демократичне врядування, оскільки:

• спрямована на демократизацію суспільства; 
• спрямована на захист громадянських прав і свобод; 
• мала переважно ненасильницький характер; 
• масова; 
• здобула підтримку демократичного світу.

Використання визначення "державний переворот" стосовно Революції Гідності є антидержавницьким та антиісторичним пропагандистським штампом. Його застосування спрямовано на розкол українського суспільства, делегітимізацію влади, знецінення європейських та євроатлантичних прагнень українців і відповідає інтересам головного ворога незалежної України – Російської Федерації. Протистояти планам Кремля нам дає змогу подальше всебічне осмислення Революції Гідності, неупереджене розслідування протиправних дій щодо мирних протестувальників, а також засудження та покарання винних у смерті Небесної Сотні.